Розділ 7. Розвиток історії з точки зору провидіння відновлення
Як уже зазначалося в главі «Принцип творення» (3.2), Царство Небесне на землі — це світ, створений за образом досконалої людини. Відповідно, грішний світ можна розглядати як образ грішної людини. Тому загальну тенденцію розвитку людської історії, створеної грішними людьми, можна зрозуміти, проаналізувавши внутрішнє життя грішної людини.
Ми не можемо заперечувати той факт, що грішна людина має первозданну душу, яка спонукає її прагнути добра, і злу душу, яка повстає проти велінь первозданної душі і прагне зла. Очевидно, що обидві вони постійно перебувають у стані війни між собою, викликаючи в нас непостійність та суперечливу поведінку. Оскільки людське суспільство складається з людей, які перебувають у стані постійної внутрішньої боротьби, їхні стосунки також сповнені дисгармонії та конфліктів. Тому людську історію можна подати у вигляді сукупності конфліктних суспільних взаємин, через що вона неминуче сповнена конфліктів та воєн.
Незважаючи на це, людина, перебуваючи в постійній внутрішній боротьбі між первозданною і злою душею, незмінно намагається відкинути зло і йти шляхом добра. З просуванням уперед її зусилля приносять плоди у вигляді добрих учинків. Завдяки дії первозданної душі навіть грішна людина відгукується на Боже провидіння відновлення і просувається вперед шляхом утілення цілей добра.
Отже, історичний прогрес породжує людина, яка навіть у вирі добра і зла докладає цілеспрямованих зусиль для того, щоб відкинути зло і примножити добро. Тому світ, до якого прямує історичний розвиток, — це не що інше, як Царство Небесне, у якому буде втілена мета добра. Ми повинні розуміти, що конфлікти й війни — це тимчасове явище, завдяки якому добро відокремлюється від зла на шляху до здійснення кінцевої мети добра. Тому, хоча зло часом і перемагає, Бог використовує це у Своєму провидінні, щоб направити історію до досягнення більш високого рівня втілення добра. Відповідно до цього, розвиток історії людства в бік добра досягається шляхом постійного процесу відокремлення добра від зла згідно з Божим провидінням відновлення.
При цьому на основі кровного зв'язку прабатьків людства з сатаною останній, використовуючи грішних людей, здійснив раніше від Бога в спотвореному вигляді ідеальний світ, який мав намір утілити Бог. У результаті в людській історії виник світ не за Принципом — хибний прояв Божого ідеалу. Наприкінці гріховної історії, до того як Бог зможе відновити Царство Небесне на землі, сатана побудує свій світ не за Принципом — комуністичний світ. Це приклад того, як сатана, який поклав початок цій історії, випереджає Бога, втілюючи у формі псевдо-Принципу те, що мав намір здійснити Бог. Тому в ході провидіння відновлення хибна подоба істини передує появі самої істини. Це положення Принципу пояснює пророцтво Ісуса про те, що перед приходом істинного Христа з'являться антихристи.
7.1. Розвиток історії в епоху провидіння відновлення
Перше суспільство, утворене грішними людьми, було первісно-общинним. Це було колективне суспільство, у якому люди спільно володіли матеріальними благами. Але в центрі цього суспільства перебував сатана. Тому воно було лише недосконалою подобою суспільства, яке Бог мав намір створити в центрі з досконалою людиною, — суспільства, побудованого на засадах взаємозалежності, спільного правління та загальної етики (공생 공영공의주의, консенконйонконийджуі). Якби за первісно-общинного устрою не існувало ні конфліктів, ні поділу, то суспільство залишилося б навіки незмінним, і Боже провидіння відновлення ніколи б не здійснилося.
Проте, як пояснювалося вище, кожна грішна людина має дві душі, що перебувають у стані війни, і внутрішній конфлікт, який вони породжують, проявляється у вчинках людини та призводить до міжособистісних конфліктів. Тому первісні общини не могли зберегти мир. Більше того, розвиваючись, вони перетворювалися на суспільства більшого масштабу з різноманітними економічними й соціальними відносинами, де, відповідно, неминуче росли й ці конфлікти. Під впливом первозданної душі людини, яка прагнула зайняти сторону Бога в провидінні відновлення, у первісних общинах із сатаною в центрі з перших днів існування первісно-общинного устрою розпочався процес поділу.
Розглядаючи шлях розвитку історії грішного людства, який направляв сатана, ми приходимо до висновку, що родові суспільства виникли в результаті поділу між індивідами в первісних общинах. Такі суспільства переростали у феодальні, а потім розширювали свої межі, посилювали владу і ставали монархічними. Це була та модель, яку сатана скопіював у Бога і втілив її раніше від Нього. Він знав план Бога, який полягав у тому, щоб виділити людей добра з грішного світу і, покладаючись на них, створити родове суспільство добра, потім розвинути його до феодального суспільства добра, і нарешті досягти стадії царства добра з достатньою територією й суверенітетом для приходу Месії.
Дійсно, Бог обрав Авраама, виділивши його з гріховного світу, щоб той став зразком добра; Він благословив його, давши нащадків, які дотримувалися Божої волі. Нащадки Авраама поклали початок першому ізраїльському родовому суспільству. Вони ввійшли в Єгипет у вигляді родового суспільства, але до часу повернення з Єгипту в Ханаан із їхніх родів утворилися племена. За правління суддів ізраїльське суспільство було феодальним.
Феодальним ми називаємо суспільство, в основі політичної й соціальної системи якого лежать стосунки «хазяїн-слуга», що передбачають служіння й покору. Другою ознакою феодального суспільства є наявність економічної структури, що складається із самостійних господарських одиниць, які діють на обмеженій території. За періоду суддів ізраїльському суспільству були характерні зазначені ознаки. Кожне ізраїльське плем'я, яке повернулося в Ханаан, було наділене землею. Судді, які правили цими землями, в ізраїльському феодальному суспільстві виконували роль, схожу на роль єпископів та феодалів раннього середньовічного суспільства Європи. Тому цей період називається періодом ізраїльського феодального суспільства.
Природа феодального суспільства полягає в тому, що люди поділяють переконання свого володаря та цілком підкоряються його наказам. Відповідно, якщо володар залишається відданим Божій волі, то і його люди, слідуючи за ним, опиняються на боці Бога. Живучи в умовах політичної системи, побудованої на стосунках «хазяїн-слуга», і маючи самодостатню економічну структуру, ізольовану від зовнішнього світу, вони були здатні витримати вторгнення сатани ззовні. Головна причина переходу від родового суспільства до феодального полягала в тому, щоб повернути на сторону Бога матеріальні цінності та людей, які належали сатані. Маючи більше території під владою Бога, людям було легше відбивати вторгнення сатани. Розуміючи, у чому полягало Боже провидіння, сатана намагався випередити Бога, захоплюючи владу у свої руки раніше, ніж це міг зробити Бог. Так сатана утворив своє феодальне суспільство кількома століттями раніше.
Провіденційна мета створення феодального суспільства раннього Ізраїлю полягала в тому, щоб закласти основу для монархічного устрою з більшою територією та могутнішою владою. Монархічне суспільство поглинуло дрібні одиниці політичної та економічної структури раннього феодального суспільства, об'єднавши їх однією територією з численним населенням, могутньою економікою та добре захищеними володіннями. Саме таким і було об'єднане ізраїльське царство, засноване царем Саулом.
Як уже зазначалося, Ісус мав прийти як Цар Царів (Об'яв. 11:15). Тому Бог створив монархічне суспільство Ізраїлю, як достатньо міцну основу для приходу Месії та його правління в цій ролі.
Сатана знав про Боже провидіння, яке лежало в основі монархічного суспільства, і перегородив шлях до його втілення, утворивши своє монархічне суспільство. Тому задовго до створення об'єднаного Ізраїльського царства зародився Стародавній Єгипет із приходом до влади першої династії фараонів. Це царство існувало впродовж тридцяти династій. У XVIII столітті до н. е., за часів правління царя Хамурапі, Вавилонія вже володіла всією Месопотамією. Хетське царство в XIV столітті до н. е. стало могутньою державою, якій належала територія Близького Сходу в районі Сирії. Навіть у сатанинському світі тривала постійна боротьба між царствами з досить високими ідеалами добра і тими, які перебували на більш низькому рівні, у результаті чого добро відокремлювалося від зла. Це прагнення до добра породжує первозданна душа, яка взаємодіє з Божим провидінням відновлення.
Якби цар Соломон, наділений блискучою майстерністю політика, дотримувався Божої волі до кінця, він об'єднав би народи Близького Сходу та асимілював єгипетську, мінойську й месопотамську цивілізації. Зрештою він міг би сформувати світові володіння, на які прийшов би Месія, щоб установити Божу владу. Проте Соломон став поклонятися ідолам, унаслідок чого Бог був змушений розпочати промисел руйнування створеного Ним у муках монархічного суспільства.
Оскільки за часів об'єднаного Ізраїльського царства царям не вдалося створити основу для Месії (메시아를 위한 기대, мешіариль віхан кіде) і підготувати основу для відновлення Божого володарювання, Бог мусив розділити царство на дві частини: північне царство, Ізраїль, і південне царство, Іудею. Оскільки їхнє населення продовжувало перешкоджати втіленню Божої волі, Він допустив, щоб північне царство потрапило до рук язичників - ассирійців. Прагнучи створити першу світову імперію, Ассирія у VIII столітті до н. е. захопила весь стародавній Близький Схід, включаючи Єгипет. Південне царство, Іудея, певний час дотримувалося волі Бога, але потім повстало проти Нього. Тому Бог віддав його до рук Ново-Вавилонської імперії, яка витіснила Ассирію на початку VII століття до н. е. і стала другою світовою імперією.
Після знищення Іудейського царства Бог тримав трон вільним до приходу Месії, залишивши єврейський народ під владою язичницьких держав. Зокрема, Бог помістив єврейський народ в елліністичну культурну сферу, яка закладала ідеологічний фундамент для демократії. Бог розвивав в ізраїльському суспільстві демократичні форми правління для того, щоб Месія міг бути сердечно прийнятий та обраний царем волею народу. Та єврейське суспільство не прийняло Ісуса як Царя Царів, і без підтримки народу він був розп'ятий. У результаті цього на завершальному етапі двохтисячолітнього провидіння відновлення, яке було розпочате Богом із виокремлення Авраама і його нащадків із середовища грішного світу, мета провидіння відновлення була втілена лише в духовному плані.
7.2. Розвиток історії в епоху продовження провидіння відновлення
7.2.1. Провидіння відновлення і західна історія
Римська імперія, у якій християнство зазнавало гонінь, урешті-решт схилила голову перед розп'ятим Ісусом і наприкінці ІV століття прийняла християнство як свою державну релігію. Проте первісна провіденційна роль Римської імперії, яка об'єднала стародавній світ Середземномор'я, полягала в тому, щоб закласти основу для царства Ісуса на землі. Якби єврейський народ повірив у нього як у Месію та об'єднався з ним, Ісус зміг би своїм впливом підкорити Римську імперію ще за життя на землі. Його б шанували в ній як Царя і він заснував би світове царство зі столицею в Єрусалимі. Але через невіру єврейського народу Ізраїль було знищено, а Римська імперія почала занепадати. У 476 році після цілого століття навал варварських племен Західна Римська імперія впала під натиском військ германського полководця-найманця Одоакра. Так центр Божого провидіння відновлення перемістився з Іудеї, землі Божої гіркої скорботи, у Західну Європу, що розташовувалася на території колишньої Західної Римської імперії, яку до того часу заселили германські племена.
Таким чином, центром духовного провидіння відновлення, провідну роль у якому зіграло християнство, стала Західна Європа. Тому тільки в Західній Європі історія цієї епохи розвивалася в чіткій відповідності до зразка, установленого в провидінні відновлення. З цієї причини шлях історичного розвитку, описаний марксистською теорією історичного матеріалізму, відповідає тільки історії Західної Європи. В історії християнства Західної Європи містяться основні історичні факти, які сформували епоху продовження провидіння відновлення.
7.2.2. Взаємозв'язок історій релігії, економіки і політики
Як уже говорилося в главі «Принцип творення», Бог визначив людині володарювати як над духовним, так і над фізичним світами, наділивши її як духовним, так і фізичним «я» (Творення 6.2). Тому якби людина не згрішила, її духовне й фізичне «я» одночасно досягли б досконалості, і її знання у сфері духовної та фізичної реальності розвивалися б у повній гармонії. Після того як відбулося гріхопадіння і людина втратила знання про духовний і фізичний світи, вона долала духовне незнання через релігію, а фізичне — шляхом науки (Останні дні 5.1).
Як говорилося раніше, релігії допомагали людям поступово долати духовне незнання, пробуджуючи до життя їхню приховану первозданну душу. Вони вчили людей зосереджувати своє життя на невидимому, причинному світі. Оскільки далеко не кожна людина відчуває гостру необхідність релігії, лише деякі виняткові люди швидко набувають духовних знань. Для більшості ж духовний ріст залишається досить повільним. Сьогодні ми можемо знайти підтвердження цьому факту, стаючи очевидцями великого поширення релігій по всьому світу, поряд із чим духовний рівень сучасних людей часто не вищий, ніж у людей стародавності.
З іншого боку, наукові дослідження допомагали людям подолати фізичне незнання, розширюючи знання про фізичний світ, світ наслідку. Оскільки наука має справу з практичною стороною життя, усі люди відчувають у ній гостру необхідність. Тому пізнання людства у сфері фізичного світу швидко зростали та поширювалися.
Отже, об'єктом вивчення релігії є нематеріальний трансцендентний світ причини, тоді як наука досліджує видимий матеріальний світ наслідку. Тому аж до сьогоднішнього дня релігія й наука теоретично не мали точок дотику. Крім того, оскільки сатана, який зберігає владу над світом творіння, постійно атакує людей через практичну сторону життя, релігія вчить відмовлятися від реальності цього світу. Цілком природно, що релігія не може досягти згоди з наукою, яка націлена на покращення умов життя.
Ми знаємо, що спочатку Бог створив фізичне тіло, зовнішній аспект людини, а потім — духовне «я», внутрішній аспект (Бут. 2:7). Як буде докладно розглянуто в наступній главі, провидіння відновлення дотримується цього зразка, відповідно до законів відтворення, проходячи шлях від зовнішнього до внутрішнього. Якщо розглядати розвиток релігії й науки з такої провіденційної точки зору, також стає очевидним, що він не міг характеризуватися гармонією.
Такий дисонанс спостерігається і в стосунках релігії та економіки. Він зумовлений тим, що економіка, як і наука, бере до уваги практичну сторону дійсності. Насправді, економіка розвивається в тісному зв'язку з науковим прогресом. Виходячи з цього, історія релігії, узгоджуючись із внутрішнім розвитком провидіння Бога, та історія економіки, відповідаючи зовнішньому розвитку Його провидіння, відрізнялися за напрямом і швидкістю свого поступального розвитку. Тому, щоб осягнути з провіденційної точки зору історію Західної Європи, яка розвивалася відповідно до шляху-зразка, встановленого Божим провидінням відновлення, історію християнства та історію економіки слід розглядати окремо.
З іншого боку, оскільки релігія і економіка, так само як релігія і наука, відповідають за відновлення двох сфер життя грішної людини — внутрішньої і зовнішньої, вони не можуть розвиватися без певного взаємозв'язку. Хоча розвиток релігії та економіки, так само як релігії та науки, відбувається в деякому протиріччі один з одним, у житті суспільства вони виявляються пов'язаними.
Таким чином, між історією християнства та історією економіки існував певний взаємний вплив. Релігія і економіка пов'язуються з життям суспільства через політику. Особливо у християнізованій Західній Європі були помітні спроби політичних діячів поєднати економічний розвиток, який поспішав за науковим прогресом, і шлях християнства, яке часто не мало чіткого усвідомлення свого провіденційного призначення. Так в історії західної політики прокладався шлях узгодження релігії та економіки. Отже, для правильного розуміння руху історії в напрямку до мети провидіння відновлення, нам слід розглядати історію політики окремо.
Щоб проілюструвати незалежний розвиток релігії, політики та економіки, розгляньмо історичну ситуацію, яка склалася в Західній Європі наприкінці XVII століття.
Щодо історії релігії, цей проміжок часу характеризувався утворенням християнського демократичного суспільства, що свідчило про те, що демократичні цінності вже вкоренилися в християнстві цього періоду, прийшовши на зміну монархічному способу правління пап, який припинив своє існування після релігійної реформації 1517 року. Народи Європи, чиє релігійне життя в період середньовіччя підпорядковувалося папській ієрархії, поступово звільнювалися від цієї залежності, дедалі більше беручи за основу свого життя у вірі Біблію. Стосовно політики це був період розквіту абсолютної монархії. В економічному розумінні феодально-поміщицька система зберігалася в багатьох частинах Європи. Таким чином, суспільство Європи цього періоду ставало демократичним із точки зору релігії, залишаючись при цьому монархічним у політичному відношенні і феодальним — в економічному.
Нам також необхідно з'ясувати, чому такого поділу не зазнав історичний розвиток в епоху провидіння відновлення — епоху Старого Заповіту. У стародавньому світі наука розвивалася надзвичайно повільно, тому економіка також перебувала в застої. Тоді люди Ізраїлю вели простий спосіб життя в умовах суспільної системи, за якої релігія була невід'ємною складовою їхнього повсякденного життя. Пов'язані стосунками «хазяїн-слуга» і чіткими приписами Мойсеєвого закону, вони були зобов'язані коритися своїм правителям як у релігійному, так і в політичному сенсі. У цю епоху релігія, політика й економіка не розвивалися незалежно.
7.2.3. Родове суспільство
Тепер розгляньмо, як розвивалася історія в межах релігії, політики та економіки в епоху продовження провидіння відновлення (епоху Нового Заповіту).
Прагнення первозданної душі відгукнутися на Боже провидіння відновлення зазвичай приводить до розділення в сатанинському суспільстві. За первісно-общинного ладу люди, які дотримувалися волі Бога, відокремилися від світу сатани та утворили родове суспільство на боці Бога. Схожим чином зародилося й християнське родове суспільство. Після розп'яття Ісуса єврейський народ опинився на боці сатани, і Бог більше не міг продовжувати Своє провидіння відновлення в його середовищі. Отже, Він розділив це суспільство, виділивши з його середовища відданих віруючих, щоб установити християнське родове суспільство.
Так само як в епоху Старого Заповіту дванадцять синів Якова направляли сімдесятьох своїх родичів, щоб утворити ізраїльське родове суспільство та розпочати новий шлях у провидінні, в епоху Нового Заповіту дванадцять учнів Ісуса очолили сімдесятьох його послідовників, щоб утворити християнське родове суспільство та розпочати новий шлях у Божому провидінні. Християнське родове суспільство складалося з найпростіших общин, політична й економічна структури яких або перебували в зародковому стані, або їх узагалі не існувало. У зв'язку з цим релігія, політика та економіка в цей період не отримали незалежного розвитку.
Незважаючи на жорстокі переслідування, християнське родове суспільство поступово досягало дедалі більшого розквіту в Римській імперії, яка оточувала Середземне море, і перетворювалося на християнське родоплемінне суспільство. Велике переселення народів, яке розпочалося в другій половині IV століття, завдало тяжкого удару Західній Римській імперії, і в 476 році н. е. вона впала. Після того як християнство було прийняте германськими народами, які переселилися на її територію, християнське суспільство значно розширилося.
7.2.4. Феодальне суспільство
У ході історичного розвитку родове суспільство зазвичай переростало у феодальне. Феодалізм почав зароджуватися в Європі за часів занепаду Римської імперії, коли імперська влада ослабла і державу охопив хаос. У феодальному християнському суспільстві Західної Європи, зрештою, відбулася диференціація сфер релігії, політики та економіки, і кожна з них пішла самостійним шляхом розвитку.
Феодальне суспільство формувалося за політичної системи, в основі якої лежали стосунки «хазяїн-слуга», що проявляли себе на всіх рівнях, як, наприклад, між феодалами різних рангів та їхніми лицарями. У сфері економіки воно будувалося на основі поміщицької системи натурального господарства.Землі ділилися на наділи, якими керували феодали. Такі землевласники відповідали за всі сторони життя на своїх землях і володіли виключною юридичною владою, залишаючись повновладними господарями на своїй території за відсутності представника національної влади.
Королі володіли обмеженою владою, не більшою, ніж великі феодали. Фермери в обмін на військовий захист передавали свої землі феодалам або монастирям і знову брали їх у борг як феодальні маєтки. Таким чином маєтки поширювалися по всій країні. Лицарі-васали отримували їх від своїх феодалів і за це повинні були служити в їхньому особистому війську. У той час, як якийсь лицар невисокого рангу міг мати тільки один маєток, кожний король чи великий феодал володів сотнями або тисячами таких маєтків, які він розподіляв серед своїх васалів.
Розвиток релігійної сторони життя в Європі в період християнських церков за патріархів набув аналогічних тенденцій, як і в політиці та економіці раннього феодалізму, тому в релігійному аспекті його можна назвати християнським феодальним суспільством. Патріархи, архієпископи і єпископи займали положення, що відповідали великому, середньому і дрібному феодальному поміщику. Король був усього-навсього одним із феодалів, а папа займав положення, аналогічне до патріарха. Політична система всередині римської церкви мала у своїй основі чіткі ієрархічні стосунки «хазяїна-слуги». Єпископи чи абати, які володіли землями своїх церков, отриманими від віруючих, мали соціальний статус і владу, подібні до феодалів.
Із точки зору розвитку економіки цей період розпочався з переходу від рабовласницького устрою Давнього Риму до феодально-поміщицької системи. Деякі землі з цього часу перейшли до рук вільних селян. За своїм соціальним положенням люди в цей період поділялися на чотири категорії залежно від їхнього стосунку до землі: дворянство, вільні селяни, кріпаки й раби.
Так на рештках Західної Римської імперії Бог побудував феодальне суспільство з новообраних Ним германських народів, яким призначалося зіграти ключову роль у провидінні. Зміцнивши дрібні одиниці у володіннях небесної сторони в трьох сферах — релігійного, політичного та економічного життя, Бог заклав основу для встановлення Свого Царства.
7.2.5. Монархічне суспільство та імперіалізм
Із розвитком історії феодальне суспільство перетворювалося в монархічне. Як виникла політична форма монархічного суспільства Західної Європи?
Усі королівства, створені германськими народами, були недовговічними, за винятком Франкського королівства, утвореного одним із західно-германських племен. Франкські королі з династії Меровінгів прийняли християнство та перейняли досягнення римської цивілізації. На цій основі вони поклали початок романо-германській гілці Західної Європи. Коли меровінзькі королі втратили силу, чинним правителем франків став Карл Мартел. Він розширив межі свого королівства, витіснивши маврів, які вторглися з південного заходу. Його син Піпін Короткий став родоначальником династії Каролінгів. Син Піпіна Карл Великий, який високо цінував ідеал християнського королівства святого Августина, поклав цей ідеал в основу своєї імперії. Він об'єднав західну й центральну Європу, забезпечивши стабільність земель, народи яких перебували в стані хаосу через великі міграції, і утворив на їхній основі Франкське королівство.
У релігійній сфері християнське монархічне суспільство, що прийшло вслід за християнським феодальним суспільством, було духовним королівством і не мало державної території. Воно підпорядковувалося владі пап і виросло на духовній основі для Месії. У 800-му році н. е. папа Лев ІІІ із благословення церкви коронував Карла Великого на імператора і передав у його руки головну відповідальність за Боже провидіння. Духовне королівство, яким керували папи, і політична імперія — Франкська держава на чолі з Карлом Великим — об'єдналися та утворили християнське королівство.
Період християнського королівства співвідноситься з періодом об'єднаного Ізраїльського царства епохи Старого Заповіту на основі провіденційної ідентичності часу. В обох випадках призначенням монархічного суспільства, яке прийшло на зміну феодальному, було об'єднати більше влади, людей та земель на стороні Бога шляхом подолання роздробленості феодального суспільства. Раніше вже пояснювалося, що папа, який очолював церкву з позиції архангела, повинен був підготувати основу для відновлення фізичного світу. Після коронації і благословення, даного імператору, папа повинен був служити йому з позиції Каїна. Імператор, зі свого боку, повинен був дотримуватися вчення папи, втілюючи в життя політику, спрямовану на здійснення месіанського ідеалу. Якби вони створили християнське королівство відповідно до волі Бога, цей період став би останніми днями, часом приходу Месії. Тоді з'явився б новий прояв істини, здатний повністю розв'язати проблеми релігії й науки та покласти край їхнім розбіжностям, подавши їх як частини одного цілого. Ця істина вказала б шлях розвитку релігії, політики та економіки, об'єднавши людські зусилля в напрямку досягнення однієї мети — Божого ідеалу. Це мало стати основою для Другого пришестя Месії.
Тому з приходом періоду християнського королівства феодалізм мав припинити своє існування.Проте оскільки папи та імператори не діяли згідно з волею Бога, втілити початкову ідею Карла Великого так і не вдалося і феодальне суспільство не розпалося; навпаки, воно набуло сили й процвітало ще впродовж кількох наступних століть. Так релігія, політика та економіка залишилися відокремленими одна від одної, а духовне царство з папою в центрі дедалі частіше вступало в конфлікти з земними королівствами, де влада належала королям.
Християнська імперія зазнала невдачі в підготовці основи для приходу Месії — створенні об'єднаного королівства. Коли феодальна система дозріла для об'єднання в могутню монархію, Карл Великий заснував свою імперію. Однак йому так і не вдалося повністю підкорити наділених владою феодалів. Замість цього феодальна система поступово зміцніла і імператор Священної Римської імперії опустився до рівня великого феодала. Феодальна система переважала в Європі до XVII століття, часу становлення абсолютної монархії.
Із занепадом феодального устрою раніше децентралізована влада феодалів почала зосереджуватися в руках королів, які стали користуватися абсолютною владою, мотивуючи це «священним правом королів». Абсолютні монархії процвітали до Великої французької революції 1789 року.
Що було характерним для християнського монархічного суспільства у сфері релігії в період, коли християнство перебувало під владою пап? Папи не дотримувалися Божої волі, стаючи дедалі більше світськими за своєю суттю, і йшли шляхом духовної деградації. Крім того, через поразки хрестових походів папство втратило свій авторитет, а в період вигнання в Авіньйоні було позбавлене влади й сану. Після релігійної реформації 1517 року західне християнство припинило існувати як єдина духовна монархія.
Що стосується шляху економічного розвитку в цей період, феодальний устрій економіки зберігся навіть тоді, коли феодалізм як форма політичного суспільного ладу був витіснений абсолютною монархією. У містах розвивався капіталізм; промисловці й торговці, заручившись підтримкою короля, спільними силами боролися проти обмежень феодальної системи. У сільській місцевості з'явилися нові сільськогосподарські утворення, у межах яких незалежні фермери шукали підтримки королів, щоб протистояти пануванню феодалів. Проте жоден із цих заходів не зміг допомогти повністю усунути феодалізм, який проіснував до Великої французької революції.
З розвитком економіки на зміну феодалізму прийшов капіталізм, за яким настав імперіалізм. Так само як абсолютна монархія характеризується консолідацією політичної влади, капіталізм характеризується монополізацією фінансів і капіталу. Капіталізм виник одночасно з появою абсолютної монархії в XVII столітті і процвітав за часів промислової революції в Англії та після неї. Його метою в провидінні було сприяти розширенню основ економіки, закладених феодальною системою: росту капіталу і централізації економічної діяльності. Ще більше це стосувалося імперіалістичного суспільства, для якого був характерний світовий розмах. Тенденція імперіалізму до завоювання колоній, яке розпочалося в цей період, була зумовлена, з провіденційної точки зору, необхідністю створити економічну, політичну й релігійну основу світового масштабу.
Ми розглядаємо тут лише європейський імперіалізм, оскільки Боже провидіння відновлення було зосереджене на Західній Європі.
Конкуренція між країнами Західної Європи призвела до боротьби за колонії в усьому світі напередодні Першої світової війни. Цей процес сприяв тому, що шлях до сфери західної християнської цивілізації був відкритий для всього світу.
7.2.6. Демократія і соціалізм
Епоха монархії поступилася місцем епосі демократії. Ми пам'ятаємо, що метою монархічного суспільства було створення королівства, здатного підтримати Месію та його царювання. Та оскільки цей промисел не втілився в період християнського королівства, Бог відкрив новий промисел підготування суверенної нації, яка була б спроможна прийняти Месію. Тому монархічне суспільство врешті-решт було зруйноване і замість нього прийшла демократія.
За демократії суверенні права належать народу. Демократична влада обирається людьми та існує в їхніх інтересах. Метою демократії є руйнування монархічної монополії, яка діє всупереч волі Бога, і встановлення нової політичної системи, спроможної втілити мету провидіння відновлення, а саме прийняти Месію як царя.
З розвитком історії дух людини дедалі більше просвітлюється у зв'язку з ростом переваг епох у провидінні відновлення. Первозданна душа людини, взаємодіючи з провидінням, тягнеться до релігії, часто не усвідомлюючи причини. Зрештою люди прийдуть до прийняття християнства, встановленого Богом у ролі найвищої релігії. Саме з цієї причини сьогоднішній світ поступово перетворюється в єдину цивілізацію на християнських засадах.
У міру того як історія наближається до свого завершення, воля народу схиляється на користь християнства. Демократична влада, обрана волею народу, також поступово стає християнською. Отже, коли Месія прийде в суспільство з демократичним правлінням, достатньо розвиненим у дусі християнства, він зможе встановити Божу владу на землі, користуючись підтримкою всіх людей. Так буде відновлене Царство Небесне на землі. Нам необхідно зрозуміти, що демократія зародилася, щоб підірвати сатанинську владу з метою завершення Божого провидіння, спрямованого на відновлення у відповідності до волі народу Божої влади з прийдешнім Христом у центрі.Демократичні рухи, які повстали проти абсолютної монархії в XVII і XVIII століттях, дали початок демократичним революціям в Англії, Америці і Франції. Вони зруйнували монархічне суспільство і заклали основи сучасного демократичного суспільства.
Різні форми, яких набувала демократія відповідно до провіденційних цілей гебраїзму та еллінізму, будуть розглядатися в наступній главі.
Історичний прогрес у релігійній сфері досяг рівня християнської демократії після того, як християнська монархія була повалена релігійною реформацією 1517 року. Шляхом реформації демократичні сили в християнстві зруйнували духовне королівство, у якому папи користувалися необмеженою владою.
Первісним прагненням Бога було об'єднання християнського королівства та монархічного християнства пап із метою створення царства, здатного прийняти Месію. Однак коли папи не виконали своєї відповідальності, християнська монархія, якою вони правили, повинна була зникнути. У її руйнації й полягала місія християнської демократії, так само як місією політичної демократії було руйнування абсолютної влади політичної монархії. Відповідно, релігійна реформація відкрила перед людьми шлях вільного пошуку Бога, основою якого була Біблія, без посередництва папи та духовенства. Отже, настала епоха християнської демократії, коли релігійне життя людей більше не повинне було підпорядковуватися чиємусь авторитету, а могло йти незалежним шляхом віри.
Тож християнська демократія створила соціальне середовище, яке давало змогу людям вільно шукати шлях до Христа в його Друге пришестя, незалежно від того, яким чином воно здійсниться.
З іншого боку, призначенням соціалістичних ідей, які виникли в ході розвитку економічної історії, було повалення імперіалізму та встановлення демократичної форми економіки. Першу світову війну можна розглядати, як боротьбу імперіалістичних націй за здобуття колоній. Проте після закінчення Другої світової війни дух демократизму досяг нечуваних висот і почав підривати колоніальну політику, змушуючи великі держави відмовлятися від своїх колоній та звільняти їхні народи. Тому з падінням імперіалізму капіталізм розпочав еволюціонувати в соціалістичну економіку.
Для сатанинського світу, який прагне створити комуністичне суспільство, цілком природно ставати на захист соціалізму. Причина полягає в тому, що сатана, втілюючи в життя Божий план у спотвореному вигляді, завжди робить спроби перешкодити тому, що має намір зробити сторона Бога. Божий задум полягає в тому, щоб розвинути соціалістичну економіку, однак за формою та змістом вона цілком відрізняється від тієї, яку насправді встановив комунізм.
Із точки зору Божого ідеалу творення Бог наділяє всіх людей однаковою первозданною цінністю. Так само як батьки однаково люблять усіх своїх дітей, Бог хоче забезпечити кожному сприятливе середовище проживання та рівні умови життя. При цьому виробництво, розподіл та споживання в ідеальному суспільстві повинні мати такий органічний зв'язок, який існує між функціями шлунку, серця й легень у людському тілі. Тому не повинно бути ніякої руйнівної конкурентної боротьби через перевиробництво, а також несправедливого розподілу, який призводить до надмірного накопичення й споживання, що суперечить меті загального блага. Суспільство повинне виробляти достатній обсяг необхідних та корисних товарів, які б справедливо розподілялися між людьми в необхідній кількості, і забезпечити розумне їх споживання, яке перебувало б у гармонії зі загальною метою. Так само як печінка забезпечує запас поживних речовин для всього організму, відповідний фонд капіталу має підтримуватися, щоб забезпечити злагоджену роботу всього економічного механізму.
Оскільки людина створена, щоб жити в такому ідеальному суспільстві, вона неминуче наближається до соціалістичного ладу, шукаючи демократичні свободи та заглиблюючись у пошуки своєї первісної природи. Це особливо справедливо на завершальному етапі провіденційної історії, коли цей ідеал може бути нарешті втілений. Оскільки всі люди прагнуть такого ідеалу, демократична політика, створена волею народу, також піде в цьому напрямку. Зрештою виникне соціалістичне суспільство, у якому втілиться Божий ідеал.
У ранньому християнському суспільстві вже проглядалися соціалістичні ідеї (Дії 4:32—35). «Утопія» Томаса Мора, написана в Англії в XVI столітті, і гуманістичний соціалізм Роберта Оуена, який виник у період промислової революції в Англії, відображали, кожний по-своєму, бачення соціалістичного ідеалу. Такі ж ідеї поділялися католицьким і протестантським соціалістичними рухами, яскравим представником яких був Чарльз Кінгслі з його захистом християнського соціалізму в Англії в середині ХІХ століття. Усе це повинно розглядатися як природний прояв первісної природи людини, яка прагне ідеалу творення.
7.2.7. Ідеали взаємозалежності, спільного правління та загальної етики і комунізм
Зростання переваг кожної наступної епохи в Божому провидінні відновлення сприяє розвитку первозданної природи людини, яка пригнічується внаслідок вторгнення сатани в її життя. Прислухаючись до голосу цієї природи, люди дедалі більше прагнуть — свідомо чи несвідомо — ідеального світу Бога, у якому втілиться мета творення. Їхня первозданна душа, у пошуках соціалістичного суспільства на боці Бога, прагне втілити ідеали взаємозалежності, спільного правління та загальної етики. Світ, створений на таких засадах, буде нічим іншим, як Царством Небесним на землі, у центрі якого — Господь Другого пришестя.
Оскільки сатана завжди випереджає здійснення Божого провидіння, його сторона вже будує комуністичний світ, відстоюючи «науковий соціалізм», що спирається на теорії діалектичного та історичного матеріалізму. Теорія історичного матеріалізму стверджує, що людська історія, яка почалася з первісного суспільства, побудованого на засадах колективізму, знову повернеться до комуністичного суспільства.
Однак її прихильники не усвідомлюють причини цього. Створивши людину, Бог пообіцяв утілити Царство Небесне на землі. Та оскільки сатана встановив кровний зв'язок із людьми раніше від Бога, Бог мусив допустити, щоб сатана побудував через грішних людей світ не за Принципом — спотворену подобу Царства Небесного, яке Бог незмінно прагне відновити на землі. Цим світом, який суперечить Принципу, і є комуністичний світ, створений сатаною.
Так само як демократія двох типів виникла з метою повалення абсолютної монархії та передачі влади народу, прагнення соціалізму з обох сторін має на меті створити суспільство, в основі якого справжня демократична економічна система. Соціалізм руйнує економічну систему імперіалізму, у якій суспільні багатства зосереджуються в руках небагатьох привілейованих осіб, та прагне створити систему розподілу матеріальних цінностей між людьми на рівних умовах. При цьому на боці Бога зароджується рух за поширення ідеалів взаємозалежності, спільного правління та загальної етики, тоді як на боці сатани випереджаючими темпами будується комунізм.
Як пояснювалося раніше, в історії Західної Європи, яку направляло провидіння відновлення, три сфери — релігія, політика та економіка — розвивалися окремо, відповідно до встановленого зразка. Як відшукати точку їхнього дотику на завершальному етапі провіденційної історії, щоб закласти основу для ідеалу прийдешнього Христа?
Головною причиною їхнього самостійного розвитку було розділення між релігією та наукою, які намагалися подолати духовне й фізичне незнання людства. Щоб шляхи релігії, політики та економіки перетнулися і втілили єдиний ідеал, має виникнути новий прояв істини, здатний повністю розв'язати проблеми релігії і науки завдяки новому підходу, за яким вони будуть розглядатися в нерозривній єдності. Релігія з основою на цій істині поведе за собою людство до створення єдності із Шімджон Бога. Тоді люди створять економіку, яка базуватиметься на єдиній ідеології і стане фундаментом для політичного устрою, здатного втілити ідеал творення. Таке суспільство стане Царством Месії, побудованим на засадах взаємозалежності, спільного правління та загальної етики.