Розділ 5. Останні дні, нова істина та наше ставлення
5.1. Останні дні та нова істина
Завдяки релігії грішна людина долає незнання внутрішнього плану, розвиваючись духовно та інтелектуально через дух та істину (Іван. 4:23).
Можна виділити два аспекти істини: внутрішня істина — це духовне знання, явлене нам через релігії, яке допомагає людям подолати внутрішнє незнання, і зовнішня істина — знання про світ природи, які ми отримуємо за допомогою науки і які допомагають людям позбавитися від зовнішнього незнання. Відповідно, ми можемо розрізняти два аспекти інтелекту: внутрішній інтелект, який пробуджується внутрішньою істиною, і зовнішній інтелект, який пробуджується зовнішньою істиною. Пошук внутрішнім інтелектом внутрішньої сторони істини та спроби керуватися нею сприяли появі та розвитку релігії, а прагнення зовнішнього інтелекту пізнати зовнішню сторону істини привело до зародження та розвитку науки.
Пізнання «духу» розпочинається, коли реальність нематеріального світу сприймається духовно через п'ять духовних органів чуття духовного «я». Отримані через них відчуття відображаються п'ятьма фізичними органами чуття, і таким чином відбувається пізнання «духу» на фізичному рівні. Пізнання істини, з іншого боку, відбувається, коли знання про матеріальний світ приходить до нас безпосередньо через п'ять фізичних органів чуття. Таким чином, пізнання також відбувається в ході як духовних, так і фізичних процесів. Людина приходить до досконалості лише тоді, коли її духовне та фізичне «я» стають одним цілим. Тому сприйняття Божого духу, що відбувається в ході духовного пізнання, і знання істини, що відбувається в ході фізичного пізнання, повинні прийти в гармонію одне з одним, даючи пробудження і духу, і інтелекту людини. Лише коли духовна та фізична сторони процесу пізнання не мають розбіжностей одна з одною, людина може повністю пізнати Бога та весь світ творіння.
Бог спрямовує провидіння відновлення грішної, неосвіченої людини, щоб повернути її до первозданного стану, піднімаючи за допомогою Божого духа та істини її духовний та інтелектуальний рівень.
Духовний та інтелектуальний рівень людини, яка отримувала переваги різних епох Божого провидіння, у ході історії поступово підвищувався. Відповідно, поступово підвищувався й рівень Божого духу та істини, які пробуджували людей. По своїй суті Божий дух та істина унікальні, вічні та незмінні. Однак те, яким чином і наскільки глибоко вони можуть бути пізнані людиною, змінюється залежно від епохи, оскільки відновлення людини зі стану повного незнання проводиться поступово.
Наприклад, в епоху, що передувала Старому Заповіту, коли люди через своє незнання не могли сприймати саме Слово істини, Бог наказував їм робити жертвоприношення, які замінювали Слово. З плином часу духовність та інтелект людини поступово розвивалися і нарешті досягли такого рівня, коли Бог у часи Мойсея міг дарувати людям закон, а пізніше, за часів Ісуса, — Євангеліє. До речі, Ісус не говорив, що його слова є всією істиною, а говорив, що він сам є «дорога, і правда, і життя» (Іван. 14:6). Він сам був утіленням істини, а його слова були лише засобом, за допомогою якого він виражав себе. Тому те, наскільки глибоко він зміг розкрити своє вчення людям і яким чином він це робив, залежало від рівня тих, до кого він звертався.
Це повинно допомогти нам зрозуміти, що біблійні слова — це лише засіб передачі істини, а не сама істина. Враховуючи це, ми можемо дійти висновку, що Новий Заповіт — це підручник з істини, який був відкритий людям 2000 років тому, коли їхній духовний та інтелектуальний рівень був набагато нижчим, порівняно з сьогоднішнім.
Тому прагнення сучасної людини до істини неможливо цілком задовольнити, використовуючи такі ж способи подання істини, тобто притчі й символи, які використовувалися, щоб наставляти людей минулих епох. Це означає, що сьогодні повинен з'явитися підручник вищого рівня з більш науковим методом прояву істини, розрахований на сучасну інтелектуально розвинену людину. Ми назвемо його новою істиною.
Ця нова істина, як уже говорилося у вступі, повинна подати релігію та науку, як одне ціле, для того щоб допомогти людині повністю подолати внутрішнє та зовнішнє незнання.
Давайте також поговоримо про інші причини появи нової істини. Як уже зазначалося, Біблія — це не сама істина, а лише підручник, за допомогою якого вона пізнається. І в ньому важливі частини істини зображуються в притчах і символах. Таким чином, їхнє трактування може відрізнятися, спричиняючи непорозуміння між віруючими, що й призвело до виникнення в християнстві численних деномінацій. Головною причиною такого поділу є не сама людина, а спосіб передачі істини, який використовується в Біблії. І доки не з'явиться нова істина, спроможна дати настільки зрозуміле пояснення основного змісту Біблії, поданого за допомогою притч та символів, що всі зможуть із ним погодитися, доти не припиняться розбіжності та суперечки між різними течіями. Доки цього не станеться, Боже провидіння відновлення не прийде до свого завершення, бо воно залежить від об'єднання християнства. Ось чому Ісус обіцяв, що в останні дні відкриє нам слова нової істини: «Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам» (Іван. 16:25).
Через невіру іудеїв Ісус помер на хресті, не сказавши всього, що хотів. Ось його слова: «Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?» (Іван. 3:12). І також він додав: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести» (Іван. 16:12). Ці слова сповнені болю, тому що навіть своїм учням він не міг сказати всього, що хотів.
Проте слова, які не вимовив Ісус, не залишаться таємницею навіки. Настане час, коли вони будуть явлені нам як нова істина через святий дух. Ісус говорив про це: «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам» (Іван. 16:13).
Також у Біблії читаємо: «І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й назовні, і запечатану сімома печатками» (Об'яв. 5:1). У цій книзі записані саме ті слова, які нам хотів відкрити Ісус. І коли Іван Богослов почав гірко плакати про те, що ні на небі, ні на землі, ні під землею не знайшлося нікого гідного розкрити та прочитати цю книгу, ні навіть заглянути в неї, один зі старців сказав йому: «Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її» (Об'яв. 5:3—5). Лев, що з племені Юдиного, корінь Давидів — це Христос.
Повинен настати день, коли Христос відкриє книгу, що залишалася так довго таємницею для людства, і сповістить нову істину всім, хто збереже віру. Тому сказано було Івану: «Ти мусиш знову пророкувати про народи, і поган, і язики, і про багато царів» (Об'яв. 10:11). Також у Біблії говориться: «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть» (Дії 2:17—18). Отже, усе це доводить, що в останні дні має з'явитися нова істина.
5.2. Наше ставлення в останні дні
Уважно оглянувши розвиток історії провидіння відновлення, можна помітити, що новий виток завжди розпочинається, коли старий підходить до завершення. Так, початок нового збігається із завершенням старого; кінець старої історії одночасно є світанком нової. У цей час перетинаються шляхи сфер влади добра та зла, які розпочалися в одній точці, розвивалися в протилежних напрямах і в останні дні принесли свої плоди на світовому рівні. Люди в цей історичний період страждають духовно, відчуваючи внутрішній неспокій, жах, хаос, оскільки не існує ідеології чи філософії, що могла б їх направити. При цьому вони не позбавлені й страхів зовнішнього характеру, тому що у світі відбуваються зіткнення та конфлікти з використанням потужних видів зброї. Останні дні — це час численних бід, коли, як говориться в Біблії, «…повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями…» (Матв. 24:6—9).
В останні дні такі спустошення необхідні, щоб позбавити зло його сили та встановити владу добра. Посеред такого страждання Бог, без сумніву, встановить центр зародження влади добра, щоб прокласти шлях новій епосі. Ной, Авраам, Мойсей та Ісус були серед тих, кого Бог встановив центром відповідної епохи. Сьогодні, у цей переламний історичний момент, ми повинні знайти того, кого Бог обрав центральною постаттю нової історії, щоб стати учасниками відкриття нової епохи, настання якої Він так довго чекав.
Провидіння нової епохи розпочинається не після остаточного знищення старої, воно зароджується та розвивається ще на заключних стадіях останньої та вступає з нею в конфлікт. Таким чином, людині, яка ввібрала в себе старі традиції, нелегко зрозуміти або прийняти нове провидіння. Ось чому святі та праведники, які прокладали шлях у нову епоху, завжди ставали жертвами старого часу. Прикладом може бути Ісус, який прийшов на завершальному етапі епохи Старого Заповіту як центр нового провидіння епохи Нового Заповіту; в очах прихильників Мойсеєвого закону він був єретиком, якого вони не могли зрозуміти. Урешті-решт через свою невіру вони оголосили його поза законом та розп'яли. Ось чому Ісус говорив: «…Але треба вливати вино молоде до нових бурдюків» (Лук. 5:38).
На завершальному етапі епохи Нового Заповіту Христос повинен прийти знову. Він буде центральною особою нового провидіння, мета якого — встановлення нових неба та землі. Через нього нам буде явлена нова істина, на основі якої буде формуватися нова епоха (Об'яв. 21:1—7). Так само як іудеї переслідували та висміювали Ісуса в дні його першого пришестя, вважаючи, що він діє силою Вельзевула, князя демонів (Матв. 12:24), він буде знехтуваним та гнаним із боку християн і в часи Другого пришестя. З цієї причини Ісус пророкував, що спочатку Господу Другого пришестя належить багато страждати, і відцурається рід цей від нього (Лук. 17:25). Тому на зламі історії разом з епохою, що відходить, будуть судимі й ті, хто намагатиметься пристосуватися до обставин старого часу, шукаючи зручного способу життя.
Оскільки здатність грішних людей відчувати Божий дух украй обмежена, для них властиво, ідучи шляхом провидіння відновлення, здебільшого надавати значення істині. І оскільки їхня відданість застарілому сприйняттю істини, властивому попередній епосі, здебільшого виявляється надто сильною, їм дуже непросто пристосуватися до того, що відбувається в провидінні нової епохи. Прикладом можуть бути іудеї, які були настільки віддані Слову Старого Заповіту, що не змогли піти слідом за Ісусом, тим самим не відповівши на заклик провидіння Нового Заповіту.
З іншого боку, ті віруючі, які через молитву відчувають Божий дух, можуть духовно зрозуміти, у чому полягає провидіння нової епохи. І хоча це ймовірно приведе їх до внутрішнього конфлікту з доктринами старої епохи, вони можуть піти за тим, до чого їх направляє Божий дух, і відповісти на заклик нового провидіння. Серед учнів Ісуса, наприклад, не було тих, хто був занадто прив'язаним до Слова Старого Заповіту. Усі вони пішли за Божим духом, який відчували в душі.
В останні дні ті, хто живуть життям глибокої молитви, чи ті, хто прислухаються до голосу совісті, відчуватимуть надзвичайну душевну тривогу. Причина цього в тому, що, відчуваючи тією чи іншою мірою Божий дух і в душі бажаючи йти шляхом провидіння нової епохи, вони ще не зустріли нову істину, яка змогла б спрямувати їхні тіла на цей шлях. Тільки-но віруючі, які духовно перебувають у такому стані, почують нову істину, як Божий дух та істина розбудять у них одночасно і дух, і інтелект. Тоді їм відкриється в усій повноті, що необхідно Богу в цю нову епоху, і вони з невимовною радістю відгукнуться на Його провіденційні вимоги.
Ми, люди, які живуть сьогодні, є свідками останніх днів. Тому нам необхідно насамперед докладати зусиль, щоб із покірливим ставленням відчути через молитву Божий дух.
Не тримаючись за традиційні уявлення, ми повинні довірити свої тіла Божому духу і знайти нову істину, яка введе нас у провидіння нової епохи. Зустрівши цю істину, нам необхідно пересвідчитися, що вона цілком узгоджується в нашому тілі з Божим духом і є в нашій душі джерелом щирої, Небесної радості. Лише таким чином віруючі останніх днів зможуть знайти шлях до справжнього спасіння.