Розділ 2. Провидіння відновлення, очолене Мойсеєм

2.1. Огляд провидіння відновлення, очоленого Мойсеєм

 Провидіння відновлення, яке очолив Мойсей, спиралося на основу для Месії (메시아를 위한 기대, мешіариль віхан кіде), закладену сім'єю Авраама. Проте, за Принципом, необхідно було, щоб сам Мойсей заклав основу для Месії, відновивши шляхом тангам основу довіри (믿음의 기대, мідиме кіде) та субстанційну основа (실체기대, шільчекіде). Кожного разу, коли центральна особа в провидінні змінюється, нова центральна особа не може успадкувати Божу волю, не виконавши, за прикладом попередньої центральної особи, покладену на неї відповідальність. Крім того, у цьому випадку основу для Месії слід було створити знову ще й тому, що межі провидіння розширилися з рівня сім'ї до рівня нації. Як стане зрозуміло з подальших пояснень, у провидінні відновлення, очоленому Мойсеєм, умови тангам, необхідні для створення вищезгаданих основ, відрізнялися від усіх попередніх умов.

2.1.1. Основа довіри

2.1.1.1. Центральна особа у відновленні основи довіри

 Після завершення чотирьохсот років рабства, які ізраїльтяни провели в Єгипті внаслідок помилки Авраама в символічному приношенні, основу довіри слід було створити знову, щоб розпочати шлях повернення на обіцяну Ханаанську землю. Центральною особою у відновленні основи довіри був Мойсей. Перш ніж розглянути, як Мойсей створив основу довіри, давайте спочатку проаналізуємо провіденційне положення Мойсея та визначимо, у чому полягала його відмінність від положення попередніх центральних осіб, які були покликані закласти основу довіри, тобто Адама, Ноя й Авраама.

 По-перше, Мойсей виступав як представник Бога і діяв від Його імені. Бог сказав Мойсею, що він повинен бути Аарону замість Бога (Вих. 4:16). Він також сказав: «Дивись, Я поставив тебе замість Бога для фараона» (Вих. 7:1).

 По-друге, Мойсей був прообразом Ісуса. Хоча Мойсей і займав положення Бога перед Аароном та фараоном, єдиним Богом у плоті був Ісус. Мойсей мав пройти майбутнім шляхом Ісуса. Так само як Іван Хреститель, який прийшов вирівняти Ісусові дорогу (Іван. 1:23), Мойсей теж мав прокласти для Ісуса шлях.

 Погляньмо, як Мойсей ішов цим шляхом.

 Будучи нащадком Якова, який заклав основу для Месії, Мойсей не лише був центральною особою в епоху провидіння відновлення, він образно пройшов зразковим шляхом Якова, яким у майбутньому мав іти Ісус.

 Мойсей стояв також на основі, закладеній Йосипом, коли той увійшов у Єгипет. А Йосип теж був прообразом Ісуса. Як син Рахілі (дружини Якова, яка представляла сторону Бога) і молодший брат синів Лії (дружини Якова, яка представляла сторону сатани) Йосип займав положення Авеля. Ледь уникнувши смерті від рук своїх старших братів, які займали положення Каїна, Йосип був проданий купцям і першим опинився в Єгипті. У тридцять років він став другою людиною в Єгипті після фараона. Його брати та батько прийшли й покірно вклонилися йому, як віщувалося молодому Йосипу уві сні (Бут. 37:5—11). Спираючись на цю провіденційну перемогу, ізраїльтяни ввійшли в Єгипет. Так для них розпочався період труднощів та нестатків, метою якого було відокремлення від сатани.

 Шлях Йосипа став прообразом майбутнього шляху Ісуса. Тому, прийшовши в сатанинський світ, Ісус повинен був піти шляхом труднощів і стати Царем Царів у віці тридцяти років. Він мав підкорити не лише все людство, а й предків, відокремити їх від сатанинського світу та відновити у сфері Бога.

 Дитинство Мойсея, його юність і смерть також віщували шлях Ісуса. Щойно народившись, Мойсей опинився в смертельній небезпеці, оскільки фараон хотів убити його. Після того як матері вдалося сховати немовля, він виховувався в палаці фараона в оточенні своїх ворогів, але його життю не загрожувала небезпека. Так само як Мойсей, новонароджений Ісус опинився в небезпечній ситуації, коли його хотів убити цар Ірод. Мати забрала його, рятуючись утечею в Єгипет, і таємно ростила його там. Потім вона знову повернулася з Ісусом у володіння царя Ірода, і він виховувався серед своїх ворогів, не наражаючись на небезпеку. Після смерті Мойсея ніхто не знав про місцеперебування його тіла (Повт. 34:6). Що сталося з тілом Ісуса, також залишилося таємницею.

 Усе, що пройшов Мойсей на шляху національного відновлення Ханаану, стало зразком для шляху Ісуса, який відновлював Ханаан на світовому рівні.

 У Біблії знаходимо слова Бога Мойсею: «Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його… Хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім'ям, Я покараю того» (Повт. 18:18—19) — та Ісуса: «…Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець» (Іван. 5:19), які підтверджують, що Бог показав через життя Мойсея зразок для Ісуса, тобто визначив шлях, яким він пройде в майбутньому.

2.1.1.2. Об'єкт для умови у відновленні основи довіри

 Мойсей займав положення, яке відрізнялося від положення попередніх центральних осіб, наділених місією закласти основу довіри. На відміну від Авеля, Ноя й Авраама, Мойсею не потрібно було робити символічне жертвоприношення. Замість цього він отримав можливість відновити основу довіри, дотримуючись Божого Слова впродовж промислу відокремлення від сатани з числом сорок в основі. Існує три причини цієї відмінності.

 По-перше, Мойсей стояв на основі трьох успішних символічних приношень — Авеля, Ноя та Ісака. Вони завершили провидіння, яке ґрунтувалося на принесенні символічних жертв.

 По-друге, символічні приношення були об’єктами для умови, які замінювали Слово, оскільки після втрати прабатьками людства Божого Слова внаслідок гріхопадіння люди були нездатні отримувати його безпосередньо. Тому в епоху провидіння зі створення основи для відновлення (епоху від Адама до Авраама) об’єктами для умови під час створення основи довіри були жертвоприношення. Однак у часи Мойсея ця епоха підійшла до свого завершення. Людство вступило в нову епоху — епоху провидіння відновлення (епоху Старого Заповіту), коли вони знову могли отримати Боже Слово безпосередньо. Отже, для того, щоб створити основу довіри, більше не було потреби в символічних приношеннях.

 По-третє, оскільки провидіння, розпочате з сім'ї Адама, знову й знову продовжувалося, виникла потреба в певних умовах тангам для відновлення цих провіденційних періодів, захоплених сатаною. Тому для того щоб, побудувавши ковчег, Ной міг закласти основу довіри, потрібна була основа відокремлення від сатани з числом сорок в основі. Авраам зробив символічне приношення для закладення основи довіри, лише відновивши шляхом тангам попередній чотирьохсотлітній період і таким чином ставши на основу відокремлення від сатани з числом сорок в основі. З метою відновлення шляхом тангам основи відокремлення від сатани з числом сорок в основі і, відповідно, основи довіри, захопленої сатаною через помилку Авраама, ізраїльтяни чотириста років страждали в єгипетському рабстві. Таким чином, в епоху провидіння відновлення центральній особі для відновлення основи довіри не потрібно було робити жертвоприношення, а достатньо було лише стати на основу відокремлення від сатани з числом сорок в основі, дотримуючись Божого Слова.

2.1.2. Субстанційна основа

 В епоху провидіння зі створення основи для відновлення Бог працював над установленням субстанційної основи в межах сім'ї. З настанням епохи провидіння відновлення Бог працював над тим, щоб створити субстанційну основу національного рівня. Відколи Мойсей став на положення Бога для народу і представляв Ісуса, він займав положення батька відносно ізраїльтян, закладаючи основу довіри на національному рівні. Водночас Мойсей був пророком, місія якого полягала в тому, щоб підготувати шлях для Ісуса. Таким чином, він займав положення дитини Ісуса, який мав прийти як Істинний Батько. Тому стосовно ізраїльтян Мойсей стояв на положенні Авеля як центральна особа субстанційної основи на національному рівні.

 Ми пригадуємо, що Авель зробив символічне приношення з позиції батька замість Адама, у такий спосіб отримавши право зробити субстанційне приношення з позиції сина. Аналогічно, Мойсей займав подвійне положення батька та сина. Після того як він відновив шляхом тангам основу довіри з положення батька, він зайняв положення Авеля для субстанційного приношення, ставши в положення сина.

 Після того як Мойсей утвердив положення Авеля, ізраїльтянам, які стояли на положенні Каїна, слід було коритися йому в усьому і тим самим виконати національну умову тангам для звільнення від гріховної природи. Тоді вони створили б субстанційну основу на національному рівні.

2.1.3. Основа для Месії

 Мойсею слід було відновити шляхом тангам основу довіри на національному рівні, а ізраїльтянам на чолі з Мойсеєм необхідно було відновити шляхом тангам субстанційну основу на національному рівні. Це склало б національну основу для Месії. Потім ізраїльтяни мали б прийняти Месію, відродитися через нього, очиститися від первородного гріха та відновити свою первозданну природу, об'єднавшись із Шімджон Бога. Очікувалося, що таким шляхом вони досягнуть кінцевої мети, тобто стануть досконалими людьми.

2.2. Національні шляхи відновлення Ханаану, очолені Мойсеєм

 Мойсей вивів ізраїльтян із Єгипту, світу сатани, за допомогою чудес та знамень, повів їх через Червоне море, блукав із ними пустелею перед тим, як досягти обіцяної Ханаанської землі. Це віщувало шлях, яким Ісус у майбутньому за допомогою чудес та знамень виведе християн, другий Ізраїль із грішного світу через море страждань, перетне з ними пустелю, позбавлену води життя, і поведе їх в обіцяний Богом первозданний Едемський сад.

 Так само як національний шлях відновлення Ханаану на чолі з Мойсеєм був тричі подовжений через невіру ізраїльтян, світовий шлях відновлення Ханаану на чолі з Ісусом також подовжувався три рази через невіру єврейського народу. Щоб уникнути заплутаних пояснень, тут не буде робитися докладного порівняння шляху Мойсея і шляху Ісуса. Та все ж паралелі, які існують у них, буде чітко видно, якщо порівняти цей та наступний розділи.

2.2.1. Перший національний шлях відновлення Ханаану

2.2.1.1. Основа довіри

 Із завершенням чотирьохсот років єгипетського рабства закінчився період тангам на національному рівні, який ізраїльтянам необхідно було пройти через помилку Авраама. Щоб Мойсей став центральною особою у відновленні основи довіри та отримав право очолити ізраїльтян і вивести їх із Єгипту, він на індивідуальному рівні мав сплатити тангам за чотирьохсотлітній період національного тангам та завершити промисел відокремлення від сатани з числом сорок в основі. Крім того Мойсей мав відновити шляхом тангам число сорок, яке безгрішний Адам повинен був утілити в собі, щоб створити основу довіри (Періоди 2.4). З цих причин Мойсей опинився в палаці фараона — центрі сатанинського світу — і провів там сорок років (Дії 7:23).

 У палаці Мойсей виховувався нянею, яка насправді була його матір'ю, хоча ніхто про це не знав. Вона таємно прищепила йому усвідомлення належності до обраного народу та почуття гордості за це. Незважаючи на зручності розкішного життя, Мойсей зберіг непохитну вірність та відданість народу Ізраїлю. Після завершення сорока років він залишив палац, бо «хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євр. 11:24—25). Таким чином, протягом сорока років життя в палаці фараона Мойсей здійснив промисел відокремлення від сатани з числом сорок в основі, у такий спосіб відновивши шляхом тангам основу довіри.

2.2.1.2. Субстанційна основа

 Коли Мойсей заклав основу довіри, він утвердився на положенні Авеля для створення національної умови тангам для звільнення від гріховної природи. Ізраїльтяни, які перебували в положенні Каїна, повинні були з вірою слідувати й коритися Мойсею. Успадкувавши Божу волю від Мойсея і примноживши добро, вони б виконали національну умову тангам для звільнення від гріховної природи та заклали б національну субстанційну основу. Ізраїльтяни повинні були закласти цю основу, ідучи слідом за Мойсеєм від часу виходу з Єгипту до входу в благословенну Ханаанську землю.

 Бог відкрив промисел для початку шляху, коли Мойсей убив єгиптянина. Дивлячись, як грубо єгипетський наглядач поводиться з одним із ізраїльтян, Мойсей у пориві гарячої любові до свого народу вдарив насильника та вбив його (Вих. 2:11—12). Насправді цей учинок був проявом Божого Шімджон, який палав від обурення, коли Бог споглядав страждання Свого народу (Вих. 3:7). У той момент успішний початок повернення ізраїльтян у Ханаан залежав від того, об'єднаються вони з Мойсеєм чи ні.

 Убивство єгиптянина Мойсеєм, якого обрав Бог, відбулося за таких причин. По-перше, архангел спровокував прабатьків людства вчинити гріхопадіння і спонукав Каїна вбити Авеля; це були умови, за допомогою яких сатана контролював розвиток гріховної історії, займаючи положення старшого сина. Таким чином, перед тим, як Бог міг розпочати провидіння відновлення Ханаану, на Його стороні повинна була з'явитися людина, здатна створити умову для відновлення шляхом тангам цієї ситуації, тобто завдати удару особі на стороні сатани, яка займає положення старшого сина. По-друге, Бог прагнув створити ситуацію, за якої настане край прив'язаності Мойсея до палацу фараона і він уже ніколи не зможе повернутися назад. По-третє, цим учинком Бог хотів спонукати ізраїльтян довіряти Мойсею, показавши їм його патріотичні почуття. Як буде видно з подальшого викладу, зі схожих причин Бог уразив усіх первістків єгиптян і всіх первістків їхньої худоби під час другого національного шляху відновлення Ханаану.

 Ставши свідками того, як Мойсей убив єгиптянина, ізраїльтяни мали б відчути натхнення від його любові до Ізраїлю, як це відчував у своєму Шімджон Бог. Тоді вони змогли б поважати Мойсея, вірити йому і віддано йти за ним. Тоді Бог, діючи через Мойсея, привів би їх через землю Філістимську прямим шляхом у Ханаан, де ізраїльтяни заклали б субстанційну основу. Насправді вони не повинні були перетинати Червоне море чи блукати Синайською пустелею. Передбачалося, що двадцять один день шляху стане сплатою тангам за двадцятиоднолітній шлях Якова в Харані.

 Через невдачу ізраїльтян, які не пішли слідом за Мойсеєм і не змогли пройти перший національний шлях, пізніше, на другому національному шляху, у Бога були причини не довіряти ізраїльтянам. У Біблії написано: «…Коли фараон відпустив був той народ, то Бог не повів їх дорогою землі філістимської, хоч була близька вона. Бо Бог сказав: Щоб не пожалкував той народ, коли він побачить війну, і не вернувся до Єгипту» (Вих. 13:17). Упродовж другого національного шляху відновлення Ханаану Бог повів ізраїльтян через Червоне море і в обхід через пустелю, адже в Нього були підстави боятися, що вони можуть упасти в невіру й повернуться в Єгипет, не завершивши шляху.

2.2.1.3. Поразка першого національного шляху відновлення Ханаану

 Якби ізраїльтяни, які стояли на стороні Каїна, слухняно підкорилися Мойсею, який займав положення Авеля, і ввійшли в Ханаанську землю, вони б здійснили національну умову тангам для звільнення від гріховної природи та заклали субстанційну основу. Однак, навпаки, побачивши Мойсея, який убиває єгиптянина, вони неправильно зрозуміли його і погано відгукнулися про нього. Про цю справу почув фараон і хотів убити Мойсея (Вих. 2:15). Так у нього не залишилося жодного вибору, крім утечі від фараона. Він залишив ізраїльтян і попрямував у Мадіянську пустелю. Отже, субстанційна основа не була створена, і національний шлях відновлення Ханаану на чолі з Мойсеєм повторився вдруге і зрештою втретє.

2.2.2. Другий національний шлях відновлення Ханаану

2.2.2.1. Основа довіри

 Коли перший національний шлях відновлення Ханаану завершився поразкою через невіру ізраїльтян, сорок років життя Мойсея в палаці фараона, упродовж яких ним була створена основа довіри, були захоплені сатаною. Тому Мойсею, щоб почати другий національний шлях відновлення Ханаану, слід було знову закласти основу довіри, завершивши ще один сорокалітній період для того, щоб відновити шляхом тангам утрачені сорок років життя в палаці. У цьому полягала причина сорока років вигнання Мойсея в Мадіянській пустелі (Дії 7:30). У цей сорокалітній період страждання ізраїльтян у Єгипті посилилися, що було покаранням за їхню недовіру Мойсею.

 Мойсей пройшов через другий промисел із числом сорок в основі для відокремлення від сатани, провівши сорок років у Мадіянській пустелі. Там він відновив основу довіри, необхідну для початку другого національного шляху відновлення Ханаану. Після цього Бог з'явився перед Мойсеєм і сказав: «Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом до місця ханаанеянина… А тепер ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене, і Я також побачив той утиск, що ним єгиптяни їх тиснуть. А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих» (Вих. 3:7—10).

2.2.2.2. Субстанційна основа

 Завершивши промисел відокремлення від сатани з числом сорок в основі та відновивши основу довіри в Мадіянській пустелі, Мойсей став на положення Авеля для виконання національної умови тангам із метою звільнення від гріховної природи. Тепер ізраїльтяни, які займали положення Каїна, як і на першому національному шляху відновлення Ханаану, ідучи за Мойсеєм з абсолютною вірою, повинні були ввійти в обіцяну землю, «що тече молоком та медом». Якби вони втілили все це в життя, то умова тангам для звільнення від гріховної природи була б виконана і субстанційна основа була б закладена.

 Коли Мойсей убив єгиптянина, Бог відкрив промисел для початку першого національного шляху відновлення Ханаану. Щоб здійснити промисел для початку другого національного шляху, Бог діяв аналогічно: велів Мойсею вразити єгиптян трьома знаменнями та десятьма покараннями.

 Ми вже говорили про причини, з яких Бог хотів, щоб Мойсей завдав удару сатанинській стороні: по-перше, щоб відновити шляхом тангам положення старшого сина, захоплене сатаною; по-друге, щоб змусити ізраїльтян позбутися прив'язаності до Єгипту; по-третє, щоб дати ізраїльтянам зрозуміти, що Мойсей — посланець Бога (Вих. 4:1—9).

 Однак існувала ще одна причина, з якої Мойсей отримав право завдати удару єгиптянам. Хоча ізраїльтяни вже завершили відведений для них чотирьохсотлітній період тангам у єгипетському рабстві, вони мали страждати в неволі ще тридцять років (Вих. 12:41). Бог чув їхній плач і стогін та зі співчуття відгукнувся на нього (Вих. 2:24—25).

 Три знамення, приготовані Богом для Мойсея та Аарона, віщували часи Ісуса.

 Перше знамення було дане, коли Бог наказав Мойсею кинути палицю на землю і та перетворилася на змія (Вих. 4:3—5). Пізніше, коли Аарон показував це знамення перед фараоном за вказівкою Мойсея, фараон викликав своїх магів і наказав їм так само кинути свої палиці на землю. Вони також перетворилися на зміїв, однак змій Аарона поглинув їх (Вих. 7:10—12).

  У цьому знаменні містилося символічне віщування того, що Ісус прийде як Спаситель та знищить світ сатани.Мойсей, як представник Бога (Вих. 7:1), явив Його чудесну силу за допомогою палиці. Палиця символізувала Ісуса, який явить могутність Бога за допомогою чудес. Палиця забезпечує захист і підтримку людям, які опираються на неї; вона знищує неправедність та спрямовує їх правильним шляхом. Представляючи Ісуса, палиця Мойсея символізувала місії, які слід було виконати Ісусу у своє пришестя, щоб урятувати людство.

 Перетворення палиці Мойсея в змія було також символічним проявом місії Ісуса. Ісус порівнював себе зі змієм, кажучи: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський» (Іван. 3:14). Ще Ісус говорив своїм учням: «Будьте ж мудрі, як змії» (Матв. 10:16). Це означало, що Ісус прийшов як добрий та мудрий змій, щоб підштовхнути недобрих людей та повести їх шляхом добра. Тож Ісусу слід було відновити шляхом тангам гріхопадіння людини, спричинене злим змієм, який звабив прабатьків людства. Відповідно, учні Ісуса повинні були навчитися його мудрості та повести за собою злих людей шляхом добра. Більше того, коли змій Мойсея поглинув інших зміїв, це означало, що Ісус прийде як небесний змій, щоб поглинути та знищити сатану, злого змія.

 Друге знамення полягало в тому, що за волею Бога Мойсей заклав руку за пазуху, і вона побіліла від прокази. Потім Бог сказав йому знов покласти руку за пазуху, і вона стала здоровою (Вих. 4:6—7). Цим знаменням символічно віщувалося те, що Ісус прийде як другий Адам і разом зі Святим Духом (який утілює Божественну природу другої Єви) візьме на себе спокуту гріхів людства.

 Спочатку архангел пригорнув Єву до своїх грудей і людство було вражене невиліковним гріхом. Цей учинок був символічно представлений тим, що Мойсей заклав руку за пазуху першого разу, і вона покрилася проказою. Коли ж він зробив це вдруге, його рука стала здоровою, що означало прихід Ісуса як духовного батька людства, який відновить Святий Дух у ролі духовної матері людства, і разом вони охоплять любов'ю все людство, «як та квочка збирає під крила курчаток своїх» (Матв. 23:37), та принесуть йому відродження. Отже, це відображало завершення відновлення.

 Щоб явити третє знамення, Бог навчив Мойсея зачерпнути води з річки та вилити її на суху землю, після чого вода перетворилася на кров (Вих. 4:9). Вода, неорганічна речовина, перетворилася на кров, органічну речовину життя. Вода в Біблії — це символ грішних людей, які не мають у собі життя (Об'яв. 17:15). Таким чином, цим знаменням віщувався прихід Ісуса і Святого Духа, які відновлять грішних людей, позбавлених життя, перетворивши їх на живих дітей Бога.

 Ці три чуда, здійснені Богом через Мойсея та Аарона, були символічними умовами тангам, на основі яких Ісус та Святий Дух могли прийти в майбутньому в Ізраїль як Істинні Батьки, відновити первозданну чотирьохпозиційну основу (사위기대, савікіде), захоплену сатаною, і відродити всіх людей як своїх дітей.

 Коли Мойсей сказав Богу про те, що не володіє красномовством, Бог дав йому в допомогу тих, хто говорив би замість нього: його старшого брата Аарона (Вих. 4:14) і його сестру Маріям — пророчицю (Вих. 15:20). Цим образно віщувалося, що Ісус і Святий Дух прийдуть як утілення Слова (Іван. 1:14) і допоможуть людству, яке втратило Слово через гріхопадіння, стати його втіленням. Аарон та Маріям на шляху відновлення Ханаану прийняли волю Мойсея, який займав положення Бога, та виконали місію — направляли людей від його імені. Це образно показувало, що в майбутньому Ісус і Святий Дух на світовому шляху відновлення Ханаану приймуть волю Бога та виконають від Його імені місію спокути гріхів людства.

 За наказом Бога Мойсей пішов на зустріч із фараоном. Коли по дорозі перед ним з'явився Єгова й намагався вбити його, життя Мойсея було врятоване завдяки тому, що його дружина Ціппора обрізала крайню плоть їхньому сину (Вих. 4:24—26). Вона допомогла Мойсею подолати випробування та врятувала їхню сім'ю. Обрізання дало змогу ізраїльтянам звільнитися від єгипетського гніту. Це віщувало те, що коли Ісус прийде, Божа робота зі спасіння не буде завершена, доки люди не зроблять внутрішнього обрізання.

 Розгляньмо, у чому полягала внутрішня суть обрізання. Прабатьки людства вступили в кровний зв'язок із сатаною і відтак успадкували кров смерті через чоловічий статевий орган. Щоб відновити грішних людей як Своїх дітей, Бог визначив умову тангам — церемонію обрізання, яка полягала в тому, щоб обрізати крайню плоть чоловічого статевого органа і дати крові стекти з нього. Обрізання означає звільнення від крові смерті. Одночасно це символ відновлення чоловічого володарювання та символ обіцянки, що Бог відновить людей як Своїх істинних дітей. Існує три типи обрізання: обрізання серця (Повт. 10:16), обрізання крайньої плоті (Бут. 17:10) та обрізання всього творіння (Лев. 19:22—23).

 Через чудо десяти покарань Бог дав можливість Мойсею звільнити ізраїльтян із Єгипту (Вих. 7:14—12:36). Цей факт також віщував, що в майбутньому Ісус прийде з чудесами та знаменнями, щоб спасти обраний Богом народ. Коли Яків жив у Харані двадцять один рік, страждаючи від тяжких випробувань, Лаван десять разів обманював Якова і не давав йому належної плати (Бут. 31:7). Схожі події відбулися й на шляху Мойсея, який ішов шляхом Якова: фараон не лише продовжував гнобити ізраїльтян понад визначений період, але й обманював їх десять разів порожніми обіцянками про звільнення. Тому, щоб компенсувати це шляхом тангам, Бог мав право вразити фараона десятьма покараннями.

 Серед них дев'яте й десяте мали особливе значення.

 Дев'яте покарання полягало в тому, що Бог покрив Єгипет густою темрявою на три дні, у той час як в оселях ізраїльських залишив світло (Вих. 10:21—23). Цим віщувалося те, що коли прийде Ісус, темрява огорне світ сатани, у той час як світло проллється на народ Бога, і дві сторони розділяться.

 Десяте покарання проявилося через те, що Бог убив усіх первістків єгиптян і їхньої худоби, тоді як ізраїльтян навчив помітити одвірки та поперечини дверей кров'ю ягняти, щоб ангел смерті обминув їх. Первістки єгиптян, будучи на стороні сатани, перебували в положенні Каїна. Бог уразив їх, щоб ізраїльтяни, які займали положення другого сина, Авеля, були відновлені на положенні старшого сина. Сатана захопив це положення і взяв ініціативу у свої руки на шляху історії, а Бог залишився позаду, ідучи слідом. Це покарання свідчило про те, що після приходу Ісуса сторона сатани загине, а сторона Бога, яка займала положення другого сина, буде врятована завдяки спокуті, яку ціною своєї крові заплатив Ісус.

 Мойсей прийшов із Єгипту з великими багатствами (Вих. 12:35—36). Це віщувало, що в часи пришестя Ісуса відбудеться відновлення всього творіння (만물복귀, манмульпоккві).

 Після кожного покарання Бог робив серце фараона більш жорстоким (Вих. 4:21; 10:27). Причини цього полягали ось у чому: по-перше, неодноразово показуючи ізраїльтянам Свою могутність, Бог хотів, щоб вони побачили, що Він — їхній Бог (Вих. 10:1—2); по-друге, Бог хотів, щоб фараон спробував утримати ізраїльтян будь-якою ціною, перед тим як змусити його відпустити їх, — тоді фараон усвідомив би своє безсилля та після виходу ізраїльтян відмовився б від них; по-третє, Бог хотів, щоб ізраїльтяни відмовилися від своєї прихильності до Єгипту, викликаючи в них сильне почуття ворожості до фараона.

 Коли Мойсей убив єгиптянина, Бог відкрив промисел для початку першого національного шляху відновлення Ханаану. Та цей шлях зазнав невдачі, оскільки люди не довірилися Мойсею. У промислі для початку другого шляху Бог дарував ізраїльтянам милість трьох знамень і десяти покарань. Ставши свідками цих знамень, вони повірили, що Мойсей був справді посланий Богом, щоб очолити їх. Отже, віра в Мойсея — особу типу Авеля, яка заклала національну основу довіри, — та готовність іти за ним дала ізраїльтянам змогу почати другий національний шлях відновлення Ханаану.

 Однак тимчасові слухняність і покірність ізраїльтян Мойсею не були достатніми для того, щоб виконати умову тангам для звільнення від гріховної природи. Через попередню невдачу у створенні цієї умови сатана захопив увесь провіденційний шлях відновлення Ханаану. Тепер ізраїльтянам, які перебували на положенні Каїна, слід було відновити цей шлях, залишаючись відданими та слухняними Мойсею протягом тривалого періоду поневірянь у пустелі. Тільки таким чином вони могли відновити національну умову тангам для звільнення від гріховної природи. Субстанційна основа на національному рівні могла бути закладена лише за умови непохитної віри ізраїльтян у Мойсея на всьому шляху через пустелю та їхнього входу в Ханаанську землю.

 У промислі для початку другого національного шляху відновлення Ханаану ізраїльтяни отримали більшу милість, ніж на першому шляху. Та оскільки продовження відбулося через невіру ізраїльтян, умова тангам, яку їм слід було виконати, була цього разу відповідно більшою. На першому шляху, якби ізраїльтяни пішли слідом за Мойсеєм, вони могли б дістатися Ханаану прямим шляхом, через землю Філістимську, за двадцять один день — період, який відповідає двадцять одному рокові життя Якова в Харані. Проте на другому шляху Бог не повів ізраїльтян прямим шляхом. Його непокоїло те, що коли вони зустрінуться з войовничими філістимлянами, то можуть знову впасти в невіру та повернутися в Єгипет (Вих. 13:17). Бог повів їх через Червоне море і пустелю довгим обхідним шляхом. За Божим задумом, вони повинні були прийти в Ханаан двадцять один місяць по тому.

 Тож ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм розпочали свій двадцятиодномісячний шлях через пустелю.

 Розглянемо цей шлях та визначимо, у чому він став зразком для Ісуса на світовому шляху відновлення Ханаану.

 Коли підкорений фараон дав Мойсею дозвіл на те, щоб ізраїльтяни приносили жертви в Єгипті, Мойсей сказав: «Не годиться чинити так, бо то огиду для Єгипту ми приносили б у жертву Господу, Богові нашому. Тож будемо приносити в жертву огиду для єгиптян на їхніх очах, і вони не вкаменують нас? Триденною дорогою ми підемо на пустиню, і принесемо жертву Господові, Богові нашому, як скаже Він нам» (Вих. 8:22—23).

 Мойсей спитав дозволу у фараона відлучитися на три дні з наміром обманути його і вивести весь народ із Єгипту. Цей триденний період мав таке ж значення, як і триденний шлях Авраама до гори Морія, що був необхідний для відокремлення від сатани до того, як Авраам міг принести Ісака в жертву. Від часів Авраама це був період тангам, необхідний для відокремлення від сатани на початку кожного провіденційного шляху. Коли Яків став на шлях відновлення Ханаану, йому був необхідний триденний період відокремлення від сатани, для чого він обманув Лавана й залишив Харан (Бут. 31:19—22). Щоб звільнити свій народ від єгипетського рабства, Мойсей на початку другого національного шляху обманув фараона, попросивши в нього три дні, необхідні для відокремлення від сатани.Ісус також розпочав духовне провидіння відновлення, лише пройшовши через триденний період відокремлення від сатани, який передував його воскресінню.

 Ізраїльтяни, які нараховували шістсот тисяч чоловіків, як написано в Біблії, вийшли з Рамсесу в п'ятнадцятий день першого місяця (Вих. 12:37; Чис. 33:3).

 Вони дотримувалися Божої волі впродовж триденного шляху до свого першого пристановища в Соккоті, і Бог дарував їм милість стовпа хмар удень і стовпа вогню вночі, які вказували шлях (Вих. 13:21). Стовп хмар, який направляв ізраїльтян удень (янсон), символізував Ісуса, який одного дня мав повести за собою народ Ізраїлю шляхом відновлення Ханаану на світовому рівні. Стовп вогню, за яким ізраїльтяни йшли вночі (имсон), символізував жіноче начало Бога — Святий Дух, який направлятиме їх у майбутньому.

 Біля берегів Червоного моря Бог наказав Мойсею підняти палицю, щоб води розступилися. Тоді «ввійшли Ізраїлеві сини в середину моря, як на суходіл» (Вих. 14:22), а єгиптяни, які переслідували їх, потонули разом із колісницями, коли води зімкнулися та поглинули їх (Вих. 14:21—28). Як пояснювалося раніше, Мойсей представляв Бога перед фараоном (Вих. 7:1), а палиця Мойсея символізувала Ісуса, який повинен був явити Божу могутність у майбутньому. Таким чином, це чудо було прообразом того, що мало відбутися в часи Ісуса: на світовому шляху відновлення Ханаану сатана буде переслідувати віруючих, які підуть за Ісусом, але той підніме залізний жезл (Об'яв. 2:27; Пс. 2:9) і вдарить ним по морю зла цього світу; води розійдуться, і відкриється рівний шлях, яким підуть віруючі, а сатана, який їх переслідуватиме, загине.

 Залізний жезл символізує Боже Слово (Есхатологія 3.2.2). У Біблії слово «вода» означає «грішний світ» (Об'яв. 17:15). Тому про нього інколи говориться як про «море зла» чи «море страждань».

 Ізраїльтяни перетнули Червоне море та прибули в пустелю Сін у п'ятнадцятий день другого місяця після виходу (Вих. 16:1). Відтоді Бог годував їх манною та перепелами, доки вони не досягли землі, придатної для життя (Вих. 16:13—35). Манна та перепели символізували плоть і кров Ісуса, які наповнять життям усіх людей на світовому шляху відновлення Ханаану. Тому Ісус сказав: «Отці ваші в пустині їли манну, і померли. …Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя» (Іван. 6:49—53).

 Коли ізраїльтяни вийшли з пустелі Сін і зупинилися в Рефідімі, у них закінчилася питна вода. Бог наказав Мойсею вдарити по скелі в Хориві, щоб із неї пішла вода. Мойсей ударив по скелі і дав людям воду, яка врятувала їхні життя (Вих. 17:6). Святий Павло писав: «Та скеля був Христос» (1 Кор. 10:4). У відповідності до цього, чудо води, яка потекла зі скелі, віщувало, що Месія врятує людство водою вічного життя (Іван. 4:14).

 Дві кам'яні скрижалі, отримані Мойсеєм на горі Сінай, символізували Ісуса і Святий Дух; камінь — «корінь» кам'яних скрижалей — символізував Бога. Коли Мойсей ударив по скелі й дав людям воду, він заклав основу для того, щоб отримати кам'яні скрижалі, а також згодом побудувати ковчег заповіту та скинію.

 У Рефідімі Ісус Навин боровся з амаликитянами. Коли Мойсей піднімав руки, перемагали ізраїльтяни; як тільки він опускав їх, перемагали вороги. Аарон та Хур посадили Мойсея на купу каменів і підтримували його за праву та ліву руки, щоб дати можливість Ісусу Навину перемогти царя амаликитян і його військо (Вих. 17:10—13). Це також віщувало те, що мало статися в часи приходу Ісуса. Ісус Навин символізував віруючих, амаликитяни — світ сатани, а Аарон та Хур символізували Ісуса і Святий Дух. Те, що Аарон та Хур тримали руки Мойсея, даючи Ісусу Навину змогу перемогти амаликитян, свідчило про те, що віруючі люди, які шануватимуть Трійцю — Бога, Ісуса і Святого Духа — завдадуть поразки будь-якому злу, яке стоятиме на їхньому шляху.

2.2.2.3. Провидіння відновлення і скинія

 Розгляньмо, як ізраїльтяни отримали кам'яні скрижалі, скинію та ковчег заповіту. Вони прибули в Сінайську пустелю на початку третього місяця після перемоги над амаликитянами (Вих. 19:1). Потім Мойсей узяв із собою сімдесят старійшин та піднявся на гору Сінай, щоб зустріти Бога (Вих. 24:9—10). На вершину гори Бог покликав лише Мойсея, де Він наказав йому поститися сорок днів, щоб отримати десять заповідей, написаних на кам'яних скрижалях (Вих. 24:18). Упродовж посту Мойсей отримав Божий наказ про ковчег заповіту та скинію (Вих. 25:31). Після сорокаденного посту Мойсей отримав дві кам'яні скрижалі, на яких рукою Бога було написано десять заповідей (Вих. 31:18).

 Коли Мойсей із кам'яними скрижалями зійшов із гори до свого народу, він побачив, що люди поклоняються золотому теляті. За його відсутності ізраїльтяни змусили Аарона зробити теля, і коли він зробив його, вони проголосили, що це бог, який вивів їх із Єгипту. Побачивши те, що відбувалося, Мойсей так розгнівався, що «кинув таблиці із рук своїх, та й розторощив їх під горою» (Вих. 32:1—19). Бог знову з'явився перед Мойсеєм і наказав йому вирізати дві нові кам'яні скрижалі, ідентичні до попередніх, і пообіцяв знову написати на них десять заповідей (Вих. 34:1). Мойсей знову постав перед Богом на горі та постився ще сорок днів, після чого Бог дав йому десять заповідей, і Мойсей написав їх на скрижалях (Вих. 34:27—28). Мойсей узяв ці скрижалі й знову з'явився перед ізраїльтянами. Цього разу вони поставилися до нього з повагою. Покірні до його вказівок, вони побудували ковчег заповіту і звели скинію (Вих. 35—40).

2.2.2.3.1. Значення і мета кам'яних скрижалей, скинії та ковчега заповіту

 Що означали кам'яні скрижалі? Отримання Мойсеєм кам'яних скрижалей із Божим Словом означало, що епоха провидіння зі створення основи для відновлення, коли стосунки грішних людей із Богом установлювалися лише через жертви, минула; кам'яні скрижалі ознаменували собою початок епохи провидіння відновлення, коли люди могли встановлювати зв'язок із Богом через дане Слово. Як пояснювалося раніше, якби Адам та Єва, створені за допомогою Слова, досягли досконалості, вони стали б його втіленнями. Замість цього вони згрішили і втратили його (Відновлення 1.2.1).

 Мойсей отримав кам'яні скрижалі з написаним на них Божим Словом наприкінці сорокаденного періоду відокремлення від сатани. Це означало, що Адам і Єва, як утілення Слова, були символічно відновлені. Дві скрижалі представляли, відповідно, відновлених Адама і Єву, а також Ісуса і Святий Дух, які повинні були прийти як утілення Слова. У Біблії білий камінь — це символ Ісуса (Об'яв. 2:17) і також написано, що «скеля був Христос» (1 Кор. 10:4). Як символи Ісуса і Святого Духа, кам'яні скрижалі також були символами небес і землі.

 Що означала скинія? Ісус порівнював своє тіло з єрусалимським храмом (Іван. 2:19—21), а тих, хто вірить в Ісуса, називають храмом Божим (1 Кор. 3:16). Таким чином, храм представляв образ Ісуса. Якби ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм успішно завершили перший шлях відновлення Ханаану, то як тільки б вони ввійшли в землю Ханаану, вони звели б храм і приготувалися до прийняття Месії. Однак через їхню невіру перший шлях був перерваний на самому початку. На другому шляху Бог повів їх в обхід через Червоне море та пустелю; Він не велів їм споруджувати храм, а наказав замість нього зробити собі скинію, яку можна було б переносити з місця на місце. Як і храм, скинія представляла Ісуса, але тільки символічно. Наказуючи Мойсею побудувати скинію, Бог сказав: «І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (Вих. 25:8).

 Скинія була розділена на дві частини: Святе Святих і святиня. Тільки первосвященик міг увійти у Святе Святих, і тільки один раз на рік, коли робилося жертвоприношення. Там містився ковчег заповіту. Це було місце, де з'являвся Бог. Воно символізувало духовне «я» Ісуса. У святині відправлялись звичайні богослужіння. Вона символізувала тіло Ісуса. Крім того, Святе Святих символізувало нематеріальний субстанційний світ, тоді як святиня символізувала матеріальний субстанційний світ. Коли Ісус був розп'ятий, завіса між святинею і Святим Святих розірвалася на дві частини, з верху до низу (Матв. 27:51). Це означало, що завдяки розп'яттю Ісуса було створено основу для духовного спасіння і відкрився шлях сполучення між духом та плоттю, а також між небом і землею.

 Що символізує ковчег заповіту? Розташований у Святому Святих, ковчег був свідченням Божого заповіту. У ньому містилися дві кам'яні скрижалі, які символізували Ісуса і Святий Дух та небеса і землю. У ковчегу була також манна, основна їжа ізраїльтян під час шляху в пустелі, яка символізувала тіло Ісуса. Вона містилася в золотій посудині, яка символізувала Божу славу. У ковчегу заповіту також зберігалася палиця Аарона, яка, покрившись бруньками й давши паростки, стала свідченням Божої могутності (Євр. 9:4). Таким чином, ковчег представляв Чонджу, а також скинію в мініатюрі.

 Ковчег заповіту накривався віком із чистого золота. Бог сказав, що на обох кінцях його повинні бути поставлені херувими із золота чеканної роботи, які покриватимуть його своїми крилами. Бог Єгова пообіцяв, що буде являтися над золотим віком і «з-поміж обох херувимів» давати настанови ізраїльтянам (Вих. 25:17—22). Це свідчило про те, що, коли Ісус і Святий Дух, символічно зображені кам'яними скрижалями, прийдуть та очистять людство від гріхів, Бог з'явиться над золотим віком. Той херувим, який загороджував Адаму шлях до дерева життя в Едемському саду (Бут. 3:24), розступиться, відкриваючи шлях до дерева життя. Тоді кожен зможе постати перед Ісусом, деревом життя, і отримати Боже Слово.

 З якою метою Бог дав кам'яні скрижалі, скинію й ковчег заповіту? Коли ізраїльтяни вирушили в пустелю після завершення чотирьохсотлітнього періоду тангам — результату невдачі в символічному приношенні Авраама — Бог уразив єгиптян трьома знаменнями й десятьма покараннями та затопив військо єгипетських солдат, які переслідували ізраїльтян, коли ті переходили Червоне море. Ізраїльтяни не могли повернутися в Єгипет не лише тому, що така була воля Бога, а й тому, що вони стали ворогами єгиптян. У них не було іншого виходу, як тільки дійти до Ханаану; Бог подбав про те, щоб повернення в Єгипет не відбулося.

 Проте по дорозі ізраїльтяни неодноразово втрачали віру. Урешті-решт назріла небезпека того, що навіть Мойсей міг почати діяти без віри. Тоді Бог вирішив установити об'єкт віри, який би залишався незмінним для мінливих людей. І доки хоча б одна людина шанувала цей об'єкт з абсолютною вірою, Бог міг би продовжувати шлях виконання Своєї волі через цю людину. Така людина успадкує місію, суть якої в тому, щоб служити об'єкту віри, як естафетну паличку, яка передається в ході естафетних змагань від одного учасника наступному.

 Таким об'єктом віри була скинія, у якій зберігалися ковчег заповіту й кам'яні скрижалі. Оскільки скинія символізувала Месію, те, що ізраїльтяни побудували її, означало, що символічно Месія вже прийшов.

 Ізраїльтяни мали віддано служити скинії, немов Месії, і повернутися на чолі з Мойсеєм у благословенну землю Ханаану. Таким чином, вони заклали б субстанційну основу на національному рівні. Навіть якщо б по дорозі всі ізраїльтяни втратили віру, то, доки Мойсей продовжував би служити скинії, у них залишалася б можливість знову створити умову тангам та відновитися на основі Мойсеєвого служіння скинії. Більше того, навіть у разі втрати віри самим Мойсеєм, якби знайшовся хоч один ізраїльтянин, який поклонявся б скинії замість нього, Бог міг би працювати через цю людину, щоб відновити весь народ.

 Якби ізраїльтяни довірилися Мойсею і ввійшли в Ханаан на першому національному шляху, сім'я Мойсея виступала б у ролі скинії, а сам Мойсей виконав би роль, відведену кам'яним скрижалям та ковчегові заповіту. Норми сім'ї Мойсея представляли б Небесний закон. Тоді ізраїльтяни могли б побудувати храм на землі ханаанській, не потребуючи скрижалей, ковчега чи скинії. Усі ці об'єкти були дані як засоби спасіння тільки після того, як народ утратив віру. Скинія, яка символічно представляла Ісуса і Святий Дух, була необхідна тільки до моменту зведення храму. Храм, який образно представляв Ісуса і Святий Дух, був потрібний тільки до часу приходу Месії — живого втілення храму.

2.2.2.3.2. Основа для скинії

 Для того, щоб прийняти Месію, необхідно закласти основу для його приходу. Так само, для того, щоб прийняти скинію — символ Месії, має бути закладена основа для скинії. Для цього, зрозуміло, мають бути закладені основа довіри для скинії й субстанційна основа для скинії. Розгляньмо, яким чином ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм могли закласти ці основи.

 Мойсею необхідно було прийняти Боже Слово стосовно скинії під час сорока днів посту й молитви — періоду для відокремлення від сатани, і закласти таким чином основу довіри для скинії. Спираючись на цю основу довіри для скинії, ізраїльтяни повинні були з вірою слухатися та підтримувати Мойсея на шляху втілення ідеалу скинії. Так вони виконали б умову тангам для звільнення від гріховної природи і заклали б субстанційну основу для скинії. У поняття скинії входять кам'яні скрижалі та ковчег заповіту.

2.2.2.3.2.1 Перша основа для скинії

 Людина була створена за шість днів як утілення Слова (Іван. 1:3). Тому, щоб дати грішним людям Слово відтворення й відновити їх, Бог спочатку мав відділити від сатани число шість, яке представляє період створення, захоплений сатаною. З цієї причини Бог освятив гору Сінай, огорнувши її хмарами слави Єгови на шість днів, а на сьомий з'явився й покликав Мойсея з-поміж хмар (Вих. 24:16). Відтоді Мойсей розпочав свій піст на сорок днів та сорок ночей (Вих. 24:18). Бог направив Мойсея, щоб той пройшов сорокаденний період для відокремлення від сатани з метою встановлення основи довіри для скинії, символу Месії. Бог бачив, що це було необхідно, тому що ізраїльтяни, перетнувши Червоне море, втратили віру.

 Як зазначалося вище, умова тангам для звільнення від гріховної природи на національному шляху відновлення Ханаану не могла бути виконана успішно, якби ізраїльтяни вірили Мойсею та йшли за ним тільки протягом короткого проміжку часу. Її виконання вимагало, щоб люди зберігали таку віру і слухняність до часу входження в Ханаан, зведення храму та прийняття Месії. Так само з метою виконання умови тангам для звільнення від гріховної природи і створення субстанційної основи для скинії ізраїльтянам слід було з вірою слухатися Мойсея від того моменту, як він зійшов на гору, щоб узяти сорокаденний піст, і до завершення будівництва скинії. Однак у той час як Мойсей постився та молився в горах, увесь народ упав у невіру і поклонявся золотому теляті (Вих. 32:4). Унаслідок цього субстанційна основа для скинії не була закладена.

 Оскільки люди зі своєї вини втратили основу для Слова, її відновлення входить до їхньої частки відповідальності. Тому Бог не втручається в дії людини, спрямовані на відновлення Слова. З цієї причини, незважаючи на те, що Бог направляв ізраїльтян за допомогою чудес та знамень, Він не втрутився, коли вони почали грішити.Коли Мойсей побачив людей, які поклонялися ідолу й танцювали навколо нього, він розгнівався, кинув скрижалі й розтрощив їх (Вих. 32:19).

 У результаті сатана захопив основу довіри для скинії, створене впродовж сорокаденного періоду відокремлення від сатани. Як пояснювалося раніше, дві кам'яні скрижалі символізували Ісуса і Святий Дух, які мали прийти в ролі відновлених других Адама і Єви. Розбиті Мойсеєм скрижалі віщували, що якщо Ісус прийде й зустріне невіру єврейського народу, він буде змушений піти на хрест, залишивши незавершеною місію, яку Бог первісно дав йому і Святому Духу.

 Невіра ізраїльтян під час сорокаденної умови Мойсея на горі Сінай зруйнувала Боже провидіння зі створення основи для скинії. Це звело до нуля зусилля Бога відокремити людей від сатани та прищепити їм слухняність Мойсею. Через їхню постійну невіру Боже провидіння зі створення основи для скинії мало бути продовжене до другої, а потім і до третьої спроби.

2.2.2.3.2.2 Друга основа для скинії

 Ізраїльтяни проявили невіру в промислі отримання кам'яних скрижалей і побудови скинії, однак вони стояли на основі того, що випили води зі скелі в Рефідімі (Вих. 17:6) — символічного кореня скрижалей. Тому Бог знову постав перед Мойсеєм після того, як той розбив скрижалі, і пообіцяв йому дати Своє Слово ще раз. Цього разу Бог вимагав, щоб Мойсей сам висік із каменю скрижалі, на яких Він мав намір написати Своє Слово (Вих. 34:1). Крім того, Мойсей не міг відновити кам'яні скрижалі чи побудувати скинію, де вони мали зберігатися, не відновивши спочатку основу довіри для скинії, пройшовши ще один період відокремлення від сатани з числом сорок в основі. Отже, Мойсей постився ще сорок днів і тільки після цього отримав другу пару скрижалей із десятьма заповідями та відновив ідеал скинії (Вих. 34:28).

 Переможні зусилля Мойсея з відновлення розбитих скрижалей шляхом сорокаденного посту віщували, що навіть прийнявши смерть на хресті, Ісус зможе повернутися та покласти новий початок провидінню спасіння, якщо віруючі виконають умову тангам, здійснивши промисел відокремлення від сатани з числом сорок в основі.

 Зберігаючи віру в період посту Мойсея на горі і потім дотримуючись його вказівок у побудові скинії, ізраїльтяни виконали умову тангам для звільнення від гріховної природи. Так вони створили субстанційну основу для скинії і, відповідно, основу для скинії. Скинія була побудована першого дня першого місяця другого року (Вих. 40:17).

 Однак, як згадувалося раніше, для створення субстанційної основи на другому національному шляху відновлення Ханаану були потрібні набагато більші умови, ніж просто побудова скинії. Насправді, до того як увійти в Ханаан і побудувати храм, ізраїльтяни повинні були шанувати скинію й цінувати її більше, ніж своє життя. Вони мали зберігати таку віру, доки не прийде Месія.

 Двадцятого дня другого місяця другого року ізраїльтяни вийшли з Сінайської пустелі і зі скинією в центрі пішли вслід за стовпом хмар (Чис. 10:11—12). Та незабаром, обтяжені труднощами, вони почали скаржитися на Мойсея. Навіть після того, як розгніваний Єгова знищив вогнем край їхнього табору, ізраїльтяни не розкаялися. Вони продовжували скаржитися, що їм нічого їсти, крім манни, бідкалися, що немає в них м'яса, фруктів, овочів, ображалися на Мойсея та сумували за Єгиптом (Чис. 11:1—6). Таким чином, ізраїльтяни не змогли зберегти другу основу для скинії, і в неї вторгнувся сатана. Провидіння відновлення цієї основи було продовжене до третьої спроби.

2.2.2.3.2.3 Третя основа для скинії

 Хоча сатана захопив другу основу для скинії через невіру народу, віра Мойсея і його відданість скинії залишилися незмінними. Тому скинія непорушно стояла на основі довіри, яку заклав Мойсей, тоді як ізраїльтяни стояли на основі того, що випили води зі скелі в Рефідімі (Вих. 17:6). Ми пам'ятаємо, що скеля — це «корінь» кам'яних скрижалей, центра скинії. Завдяки цим двом основам ізраїльтяни мали можливість зробити третю спробу завершити промисел відокремлення від сатани з числом сорок в основі. Покірливо йдучи за Мойсеєм, який незмінно шанував скинію, вони повинні були відновити шляхом тангам основу для скинії з третьої спроби. Умовою для досягнення цього стали сорок днів розвідки в Ханаанській землі.

 За волею Бога Мойсей обрав по одному представнику від кожного з дванадцяти колін і послав їх на розвідку в Ханаан на сорок днів (Чис. 13:1—25). Повернувшись, усі розвідники, за винятком Ісуса Навина та Калева, дали безнадійні звіти: «…Народ той, що сидить у тім Краї, міцний, а міста укріплені, дуже великі. …Той Край, що ми перейшли по ньому, щоб розвідати його, це край, який поїдає своїх мешканців. А ввесь той народ, що ми бачили у ньому, люди високі на зріст. …і були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми і в їхніх очах» (Чис. 13:28, 32—33). Розвідники зробили висновок, що ізраїльтяни не зможуть узяти штурмом укріплені міста Ханаану та перемогти його народ. Почувши цей звіт, ізраїльтяни знову почали скаржитися на Мойсея. Вони хотіли обрати іншого очільника, який відвів би їх назад до Єгипту.

 Незважаючи на це, Ісус Навин та Калев закликали народ безстрашно атакувати жителів Ханаану: «Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того Краю, бо вони хліб для нас! Їхня тінь відійшла від них, а з нами Господь, не бійтеся їх» (Чис. 14:9). Ізраїльтяни не сприйняли цього заклику і навіть намагалися закидати камінням Ісуса Навина та Калева (Чис. 14:10). Тоді слава Єгови явилася в скинії заповіту, і сказав Він Мойсею: «Аж доки буде цей народ зневажати Мене, і аж доки не будуть вони вірувати в Мене, у всі ті ознаки, що Я учинив був серед нього?» (Чис. 14:11). «А діти ваші, що про них казали ви: станете здобиччю ворогові, то впроваджу Я їх, і пізнають вони цей Край, яким ви обридили. І ваші власні трупи попадають у цій пустині! А ваші сини будуть блукати на пустині сорок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки вигинуть ваші трупи на пустині. Числом тих днів, що розвідували ви той Край, сорок день, будете ви нести ваші гріхи по року за день сорок літ, і пізнаєте, що значить бути покинутими Мною!» (Чис. 14:31—34).

 У результаті невіри ізраїльтян третя основа для скинії не була створена. Двадцять один місяць шляху в пустелі був продовжений до сорока років.

2.2.2.4. Невдача другого національного шляху відновлення Ханаану

 У результаті невіри ізраїльтян основа для скинії була тричі захоплена сатаною. Тому національна умова тангам для звільнення від гріховної природи не була виконана і субстанційна основа для другого національного шляху відновлення Ханаану не була закладена. Відповідно, весь другий національний шлях відновлення Ханаану зазнав невдачі. Це обумовило необхідність третього національного шляху.

2.2.3. Третій національний шлях відновлення Ханаану

2.2.3.1. Основа довіри

 Через невіру ізраїльтян другий національний шлях відновлення Ханаану завершився поразкою. Сорок років, які Мойсей провів у Мадіянській пустелі, щоб відновити основу довіри, були захоплені сатаною. У результаті невдачі місії розвідки ізраїльтяни змушені були поневірятися в пустелі сорок років, один рік за кожен день сорокаденної розвідувальної місії, аж до повернення в Кадеш-Барнеа. Для Мойсея ці сорок років були періодом відокремлення від сатани, який захопив попередню основу довіри, і періодом відновлення за допомогою тангам основи довіри для третього шляху. Мойсей шанував скинію з вірою та відданістю протягом усіх сорока років поневірянь у пустелі. До часу повернення в Кадеш-Барнеа він заклав основу довіри для третього національного шляху відновлення Ханаану. Відповідно, він також утвердився на положенні Авеля для субстанційного приношення національного рівня.

2.2.3.2. Субстанційна основа

 Оскільки замість віри й покори ізраїльтяни проявили невіру і зраду, вони не змогли успішно завершити сорокаденний період розвідки, і сатана захопив основу для скинії. Так створення субстанційної основи для другого шляху завершилося невдачею. Проте основа довіри для скинії залишилася непорушною завдяки незмінній посвяті Мойсея. Якби ізраїльтяни, стоячи на цій основі, з відданістю йшли за Мойсеєм, який із незмінною вірою служив скинії протягом сорока років поневірянь у пустелі, і таким чином установили основу відокремлення від сатани, їм удалося б створити субстанційну основу для скинії та завершити основу для скинії. Якби потім, зберігши свою віру, вони ввійшли в Ханаан, шануючи Мойсея та слухаючись його, вони б завершили створення субстанційної основи для третього національного шляху відновлення Ханаану.

 Сорокалітній період поневірянь у пустелі був для Мойсея періодом створення основи довіри для третього національного шляху. Ізраїльтяни ж під його керівництвом повинні були за цей час досягти мети промислу для початку третього шляху — створити основу для скинії, повернувшись до того положення, у якому вони перебували на другому шляху, коли вперше побудували скинію під керівництвом Мойсея.

2.2.3.2.1. Субстанційна основа на чолі з Мойсеєм

 Ми вже говорили про те, що скрижалі, скинія й ковчег заповіту стали необхідними лише тому, що ізраїльтяни втратили віру в пустелі. На другому шляху національного відновлення Ханаану вони втратили віру в три знамення, які Бог дав їм на початку промислу. Щоб відновити це шляхом тангам, Бог випробовував народ через сорокаденний період, доки Мойсей був на горі. Тоді Він дав їм три милості: кам'яні скрижалі, ковчег заповіту і скинію. Крім того, Бог послав десять покарань із метою відновлення десятикратного обману Якова Лаваном у Харані (Бут. 31:7). Коли ізраїльтяни втратили віру навіть після всього, чому були свідками, Бог, намагаючись відновити шляхом тангам десять покарань, дав їм десять заповідей.

 Якби ізраїльтяни служили трьом Божим милостям та дотримувалися десяти заповідей, вони повернулися б у положення, яке займали, коли залишили Єгипет завдяки могутності трьох знамень та десяти покарань. Відповідно до цього, на третьому шляху ізраїльтяни повинні були завершити сорокалітній період тангам, ідучи за Мойсеєм із вірою та слухняністю на всьому шляху через пустелю. Повернувшись у Кадеш-Барнеа, вони мали стати разом із Мойсеєм на основу для скинії і служити скрижалям, скинії та ковчегу. Якби вони виконали це, то зайняли б положення, у якому перебували після завершення промислу для початку другого шляху, коли Бог уразив єгиптян трьома знаменнями та десятьма покараннями.

 Скрижалі були малим утіленням ковчега; ковчег був малим утіленням скинії; таким чином, скрижалі були малим утіленням скинії. Тому ковчег і скинія могли бути представлені скрижалями чи їхнім «коренем» — скелею. Отже, третій національний шлях відновлення Ханаану повинен був розпочатися в Кадеш-Барнеа на основі завершення промислу для початку шляху зі скелею в центрі. Якби ізраїльтяни надалі шанували скинію з вірою й відданістю та йшли за Мойсеєм у Ханаан, вони виконали б умову тангам для звільнення від гріховної природи, необхідну для субстанційної основи на третьому національному шляху.

 Яким чином Бог мав намір здійснити промисел для початку шляху зі скелею в основі? Упродовж сорока років поневірянь у пустелі ізраїльтяни знову почали скаржитися та втрачати віру. Щоб спасти їх, Бог навчив Мойсея вдарити палицею по скелі, щоб із неї пішла вода та напоїла людей (Чис. 20:4—5, 8).

 Мойсей міг ударити по скелі лише один раз. Ізраїльтяни, охоплені благоговінням, повинні були об'єднатися з ним, таким чином ставши на основу для скинії. У такий спосіб вони здійснили б промисел для початку шляху зі скелею в основі. Якби після цього ізраїльтяни пішли за Мойсеєм з вірою та слухняністю, то, увійшовши в Ханаан, вони б створили національну умову тангам для звільнення від гріховної природи та заклали на чолі з Мойсеєм субстанційну основу для третього шляху.

 Однак, коли Мойсей почув, що народ ремствує на нього та скаржиться через відсутність води, він не зміг стримати гнів та вдарив по скелі двічі. Тоді Бог сказав йому: «За те, що ви не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах Ізраїлевих синів, ви не введете цієї громади до Краю, що Я дав їм» (Чис. 20:12).

 Ударивши по скелі двічі замість одного разу, Мойсей зруйнував промисел для початку шляху зі скелею в основі. Тому йому не було дозволено ввійти в обіцяну землю. Він міг тільки глянути на неї здалеку наприкінці свого життя (Чис. 27:12—14).

 Розгляньмо, чому Мойсей повинен був ударити по скелі тільки один раз і чому двократний удар був злочином.

 Скеля (камінь) символізувала Ісуса Христа (1 Кор. 10:4; Об'яв. 2:17). Оскільки Ісус прийшов як дерево життя (Об'яв. 22:14; Гріхопадіння), скеля також може вважатися деревом життя. Водночас дерево життя — це символ досконалого Адама в Едемському саду. Тому скеля також символізувала Адама, який досяг досконалості.

 В Едемському саду Адаму потрібно було рости і стати скелею. Та коли сатана вразив його і змусив учинити гріхопадіння, Адам не зміг стати деревом життя (Бут. 3:24) чи скелею, здатною дати своїм нащадкам воду вічного життя. Таким чином, безводна скеля перед першим ударом Мойсея символізувала грішного Адама. Сатана вразив Адама й завадив йому стати скелею, що дає живу воду, тому Бог хотів один раз ударити по безводній скелі, яка символізувала грішного Адама, щоб із неї пішла вода. Таким чином Він розраховував виконати умову тангам для відновлення Адама як скелі, яка дає воду.

 Тому скеля після першого удару символізувала Ісуса, який повинен був прийти й дати грішному людству воду життя. У зв'язку з цим Ісус сказав: «А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Іван. 4:14).

 Отже, Бог сподівався, що Мойсей ударить по скелі один раз і це стане умовою тангам для того, щоб відновити грішного Адама та перетворити його на другого, досконалого Адама — Ісуса. Однак, коли Мойсей ударив по скелі вдруге, після того як вона вже дала воду, це символізувало можливість того, що Ісусу може бути завдано удару. Іншими словами, коли Мойсей, розгніваний невірою ізраїльтян, ударив по скелі вдруге, він створив умову для того, щоб у разі невіри ізраїльського народу після приходу Ісуса — втілення скелі — сатана міг стати на його шляху. Тому вчинок Мойсея був гріховним.

 Коли Мойсей розбив кам'яні скрижалі, його вчинок міг бути відновлений, однак його помилка другого удару по скелі не могла бути відновлена. Чому?

 У контексті провидіння відновлення кам'яні скрижалі та скеля були пов'язані як зовнішнє і внутрішнє. Кам'яні скрижалі з написаними на них десятьма заповідями були центром Мойсеєвого закону і, відповідно, Старого Заповіту. Ізраїльтяни могли отримати спасіння тією мірою, якою давала можливість епоха Старого Заповіту, дотримуючись ідеалів, відбитих на скрижалях. У цьому значенні кам'яні скрижалі були зовнішнім символом Ісуса, який мав прийти згодом.

 Скеля, з іншого боку, символізувала не тільки Христа (1 Кор. 10:4); як корінь кам'яних скрижалей, вона також представляла Бога, «корінь» Христа. Кам'яні скрижалі представляли зовнішній аспект, а скеля — внутрішній. Якщо скрижалі уподібнити до тіла, то скеля відповідатиме душі; якщо скрижалі уподібнити до святині, то скеля відповідатиме Святому Святих; якщо скрижалі уподібнити до землі, то скеля відповідатиме небесам. Іншими словами, як внутрішній символ Христа, скеля мала більшу цінність, ніж кам'яні скрижалі.

 Будучи зовнішнім символом Ісуса, кам'яні скрижалі символізували також Аарона, який був зовнішнім символом Христа відносно Мойсея, який представляв Бога (Вих. 4:16; 7:1). Коли ізраїльтяни змусили Аарона зробити золоте теля (Вих. 32:4), сам Аарон утратив віру, через що скрижалі були розбиті. Проте завдяки тому, що Аарон випив води зі скелі в Рефідімі (Вих. 17:6), він міг бути відроджений після того, як покаявся. Відповідно, кам'яні скрижалі, які символізували Аарона, могли також бути відновлені на основі внутрішньої основи води зі скелі. Та оскільки скеля — «корінь» кам'яних скрижалей — символізувала не лише Ісуса, а й Бога — «корінь» Христа, удар по скелі не міг бути виправлений.

 Якими були наслідки повторного удару по скелі? Мойсей ударив по скелі вдруге, не маючи сил стримати свій гнів на ізраїльтян, які зневірилися (Пс. 105:32—33). Він діяв із положення сатани. Унаслідок цього промисел для початку шляху, який Бог мав намір здійснити на основі скелі, був захоплений сатаною.

 Із зовнішньої точки зору другий удар Мойсея по скелі був сатанинським учинком, тоді як внутрішня реальність полягала у тому, що він дав людям води зі скелі та врятував їхні життя. Тому «зовнішні» ізраїльтяни — доросле покоління тих, хто вийшов із Єгипту, — не змогли ввійти в Ханаан, як було обіцяно, за винятком Ісуса Навина й Калева. Мойсей також помер у віці ста двадцяти років, не втіливши своєї довгоочікуваної мрії — ступити на обіцяну землю (Втор. 34:4—5). З іншого боку, «внутрішні» ізраїльтяни — ті, що були дітьми під час виходу з Єгипту або народилися в пустелі, де було випито води зі скелі і вшановано скинію, — увійшли в Ханаан під проводом Ісуса Навина (Чис. 32:11—12), який зайняв місце Мойсея (Чис. 27:18—20).

 Оскільки через дворазовий удар Мойсея по скелі в неї вторгся сатана, слід було очікувати, що зі скелі не проллється вода. Як тоді стало можливим те, що вода полилася зі скелі? На другому національному шляху відновлення Ханаану Мойсей уже добував воду зі скелі в Рефідімі (Вих. 17:6) і цим заклав основу для того, щоб і цього разу скеля дала воду. Тому, незважаючи на невіру людей, кам'яні скрижалі, скинія та ковчег заповіту, зведені на цій основі, були перенесені на третій національний шлях завдяки незламній відданості Мойсея. Він міцно утримував основу довіри для скинії, закладену під час сорокаденного посту. Хоча віра Мойсея й похитнулася під впливом гніву, його шімджон щодо Бога залишився незмінним. Крім того, Ісус Навин заклав основу для скинії завдяки абсолютній вірі, яку він зберігав упродовж сорока днів розвідки, і відтоді продовжував служити скрижалям, скинії та ковчегу. Таким чином, основа, яка була закладена в Рефідімі і дала змогу добути воду зі скелі, не була втрачена. Тепер у її центрі перебував Ісус Навин.

 Загалом, хоча другий промисел з основою на скелі був зовнішньо захоплений сатаною через дію Мойсея, яка була зовнішнім проявом невіри, з середини він залишився неушкодженим. Скеля дала людям воду завдяки тому, що внутрішньо Мойсей зберіг незмінний шімджон, а Ісус Навин — віру та відданість.

 Завдаючи другого удару по скелі, Мойсей діяв із положення сатани, тому сатана заволодів каменем. Це свідчить про те, що, якщо в часи світового відновлення Ханаану люди не повірять в Ісуса, втілення каменя, він змушений буде йти в пустелю та відновлювати камінь. У цьому полягала прихована причина першої спокуси Ісуса, коли сатана пропонував йому перетворити камінь у хліб.

 Через невіру ізраїльтян Мойсей розгнівався і вдарив по скелі дворазово, що дало змогу сатані захопити його тіло та призвело до того, що він помер, не ступивши на обіцяну землю. Однак, добувши воду зі скелі завдяки своєму незмінному шімджон, він зміг увійти в Ханаан духовно. Це свідчило про події, які могли відбутися за часів приходу Ісуса як утілення скелі. Якщо єврейський народ не повірить йому, то його тіло також буде захоплене сатаною; тоді він, цілком імовірно, помре на хресті й не завершить відновлення Ханаану на світовому рівні духовно і фізично. Завдяки своєму воскресінню Ісус зможе виконати лише духовну частину відновлення.

 Невдовзі після цього епізоду ізраїльтяни знову почали скаржитися в дорозі і Бог послав їм отруйних змій, які «…кусали народ. І померло багато народу…» (Чис. 21:6). Коли ж вони покаялися, Бог велів Мойсею зробити мідного змія й виставити його на жердині, щоб кожен, хто подивиться на нього, міг залишитися в живих (Чис. 21:8—9). Отруйні змії символізували сатану, «стародавнього змія», який спричинив гріхопадіння Єви (Об'яв. 12:9); мідний змій, піднятий на жердині, символізував Ісуса, який повинен був прийти як небесний змій (Іван. 3:14).

 Ці події передбачили те, що може статися в часи Ісуса. Хоча Бог допустив, щоб ізраїльтяни, які впали в невіру, стали жертвами сатанинського змія, Він спас їхні життя, давши мідного змія, коли вони покаялися і знову відновили свою віру. Так само, якщо люди за часів Ісуса втратять віру, то Бог повинен буде зробити їх вразливими перед сатаною. Тоді заради спасіння людства Ісус буде змушений померти на хресті як небесний змій, і Бог спасе кожного, хто розкається у своїй невірі та повірить у звільнення від гріхів через хрест. Тому Ісус казав: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський» (Іван. 3:14). Фактично епізод з отруйними зміями став причиною того, що третій світовий шлях відновлення Ханаану з Ісусом на чолі розпочався як духовний шлях через розп'яття.

 Коли ізраїльтяни втратили віру й Мойсей ударив по скелі двічі, Бог оголосив, що не дозволить йому ввійти в Ханаанську землю (Чис. 20:12). Хоча Мойсей відчайдушно молився Богу і благав дозволити йому ввійти в Ханаан (Повт. 3:25), Бог відмовив йому в цьому, і той помер за межами обіцяної землі. Після смерті його тіло було поховане в долині в моавському краї, однак ніхто точно не знає, де розташована його могила (Повт. 34:6). Цей епізод також провістив події часів Ісуса: якщо люди не повірять у нього, він буде розп'ятий. Тоді, незважаючи на відчайдушні молитви Ісуса про те, щоб Бог дозволив йому уникнути цієї долі і здійснити світове відновлення Ханаану, — як і сталося насправді в Гетсиманському саду, коли він молився: «…Нехай обмине ця чаша Мене…» (Матв. 26:39), — він помре, не досягши своєї мети. Більше того, після смерті Ісуса ніхто не дізнається про місцезнаходження його тіла.

2.2.3.2.2. Субстанційна основа на чолі з Ісусом Навином

 Коли в Кадеш-Барнеа Мойсей двічі вдарив по скелі, промисел для початку шляху в Ханаан, який спирався на скелю, не справдився. Хоча сатана вторгся в цей промисел зовнішньо, основа, яку Мойсей заклав внутрішньо, добувши воду зі скелі в Рефідімі, залишилася неушкодженою. Завдяки цьому Мойсей зміг добути воду зі скелі в Кадеш-Барнеа та напоїти людей. Ці події стали зразком для майбутнього провидіння. Усі «зовнішні» ізраїльтяни, за винятком Ісуса Навина й Калева, які були народжені в Єгипті та втратили віру в пустелі, загинули. Ісус Навин та Калев, які проявили непохитну віру під час сорока днів розвідки, були врятовані (Чис. 32:11—12). «Внутрішні» ізраїльтяни, молодше покоління, яке народилося й виросло в пустелі, де люди випили води зі скелі та вшанували скинію, увійшли в Ханаан під проводом Ісуса Навина.

 Бог сказав Мойсею, що він не ввійде в Ханаан, і дав йому вказівку: «Візьми собі Ісуса, Навинового сина, мужа, що в ньому Дух, і покладеш свою руку на нього. І поставиш його перед священиком Елеазаром та перед усією громадою, і накажеш йому на їхніх очах. І даси на нього з влади своєї, щоб чула вся громада Ізраїлевих синів» (Чис. 27:18—20).

 З усього ізраїльського народу, який упав у невіру після сорокаденної розвідки, Ісус Навин був одним із двох людей, які міцно стояли на основі довіри для скинії, закладеній Мойсеєм, і змогли з незмінної вірою та відданістю встановити основу для скинії й шанувати її до кінця. Хоча пізніше Мойсей і втратив віру, кам'яні скрижалі, ковчег і скинія не були втрачені, спираючись на основу для скинії, яку заклав Ісус Навин.Отже, Бог розробив ще один промисел для початку шляху, цього разу на основі води зі скелі. Щоб утілити його, Він поставив Ісуса Навина на місце Мойсея і потурбувався про те, щоб «внутрішні» ізраїльтяни слухалися його та стали разом із ним на основу для скинії. Завдяки цьому промислу вони змогли ввійти в Ханаанську землю, де їм призначалося виконати національну умову тангам для звільнення від гріховної природи. Таким чином Бог мав намір створити субстанційну основу на третьому національному шляху, у центрі якого стояв Ісус Навин.

 Тому Він сказав: «…бо він [Ісус Навин] перейде перед цим народом, і він зробить, що вони посядуть той Край, який ти [Мойсей] побачиш» (Повт. 3:28). Ісусу Навину Бог також сказав: «Як був Я з Мойсеєм, так буду з тобою, не залишу тебе й не покину тебе. Будь сильний та відважний, бо ти зробиш, що народ цей посяде той Край, що Я присягнув був їхнім батькам дати їм» (Нав. 1:5—6).

 Коли Мойсей успішно завершив сорокалітній період у Мадіянській пустелі, Бог з'явився перед ним і наказав вести ізраїльтян у Ханаан — землю, «що тече молоком та медом» (Вих. 3:8—10). Аналогічно, коли Ісус Навин із вірою та відданістю завершив сорокалітній період поневірянь у пустелі, Бог, закликаючи його зайняти положення Мойсея, наказував: «Мойсей, раб Мій, помер. І тепер уставай, перейди цей Йордан ти та ввесь народ цей до того Краю, що Я даю їм, Ізраїлевим синам» (Нав. 1:2).

 Отримавши вказівку від Бога, Ісус скликав «урядників народу» і передав їм Божу волю (Нав. 1:10). Вони відповіли: «Усе, що накажеш нам, ми зробимо, і до всього, куди пошлеш нас, підемо… Кожен, хто буде неслухняний наказам твоїм, і не буде слухатися слів твоїх щодо всього, що накажеш йому, нехай буде вбитий. Тільки будь сильний та відважний!» (Нав. 1:16—18). Вони поклялися своїми життями, що йтимуть за Ісусом. Посівши місце Мойсея та успадкувавши його місію відновлення Ханаану, Ісус Навин став прообразом Христа Другого пришестя, який повинен був прийти, щоб завершити незакінчену місію Ісуса. Так само як Ісус Навин відновлював за допомогою тангам шлях Мойсея, шлях Христа Другого пришестя призначений для відновлення за допомогою тангам — і духовно, і фізично — шляху духовного відновлення, яким ішов Ісус.

 На другому національному шляху Мойсей послав дванадцять розвідників у Ханаан (Чис. 13:1—2). З-поміж них лише двоє завершили свою місію з винятковою відданістю і створили основу шімджон, яка дала змогу Ісусу Навину відправити двох людей на розвідку в укріплене місто Єрихон (Нав. 2:1). Повернувшись із Єрихону, вони дали повний віри звіт: «Справді Господь дав у нашу руку всю цю землю, а всі мешканці цього Краю омліли зо страху перед нами» (Нав. 2:24). Молодше покоління ізраїльтян, яке виросло в пустелі, повірило словам розвідників. Цією вірою вони сплатили тангам за гріх своїх батьків, які не змогли успішно завершити сорокаденну розвідувальну місію.

 Присягнувши власним життям іти за Ісусом Навином, який стояв на основі для скинії, «внутрішні» ізраїльтяни також змогли стати на цю основу. Відновивши промисел для початку шляху з основою на воді зі скелі, вони зайняли таке ж положення, як і їхні батьки, які брали участь у промислі для початку шляху на чолі з Мойсеєм під час виходу з Єгипту, коли Бог явив три знамення й десять покарань. Так само як ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм пройшли триденний шлях перед тим, як перетнули Червоне море, ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином також пройшли триденний шлях перед тим, як перетнули ріку Йордан (Нав. 3:2).

 На другому національному шляху, після того як завершився триденний шлях, стовп хмар та стовп вогню направляли ізраїльтян до Червоного моря. Так само після закінчення ізраїльтянами триденного шляху на чолі з Ісусом Навином ковчег заповіту «направляв» їх до ріки Йордан (Нав. 3:3, 3:8). Ковчег символізував Ісуса і Святий Дух, які були втіленнями стовпів хмар та вогню.

 Щоб указати шлях ізраїльтянам і розділити Червоне море, Мойсей використовував палицю. Так само, щоб указати шлях війську, Ісус Навин помістив ковчег заповіту поперед загону. Коли священики, які несли його, увійшли в ріку Йордан, води розійшлися, відкриваючи шлях людям, які йшли за ковчегом, щоб вони перейшли ріку сушею (Нав. 3:16—17). Палиця Мойсея символізувала Ісуса; так само ковчег, який містив кам'яні скрижалі, манну й палицю Аарона, символізував Ісуса і Святий Дух. Тому те, що води ріки Йордан розійшлися перед ковчегом, даючи ізраїльтянам змогу спокійно пройти в Ханаанську землю, віщувало, що з приходом Ісуса і Святого Духа грішний світ, символом якого є вода (Об'яв. 17:15), буде розділений на праведний та неправедний, поставши перед судом. Тоді всі глибоко віруючі люди завершать відновлення Ханаану на світовому рівні.

 Коли весь народ перейшов через Йордан, Бог наказав Ісусу Навину: «Візьміть собі з народу дванадцять мужів, по одному мужеві з племені. І накажете їм, говорячи: Винесіть звідси, із середини Йордану, із місця, де міцно стояли ноги священиків, дванадцять каменів, і перенесете їх із собою, і покладете їх на нічлігу, що в ньому будете ночувати цієї ночі» (Нав. 4:2—3). Так вони і зробили: «А народ вийшов із Йордану десятого дня першого місяця, та й таборував у Ґілґалі, на східному боці Єрихону. А дванадцять тих каменів, що взяли з Йордану, Ісус поставив у Ґілґалі» (Нав. 4:19—20).

 Що це віщувало? Як пояснювалося раніше, камінь символізував Ісуса. Відповідно, те, що дванадцять мужів, які представляли дванадцять колін, винесли кожен по каменю з середини ріки Йордан, після того як її води розійшлися перед ковчегом, віщувало, що дванадцять учнів Ісуса, представляючи дванадцять колін, матимуть підтримувати його скрізь, де його Слово буде судити цей грішний світ і розділяти його на добро та зло.

 Після того як дванадцять каменів були покладені докупи в стані Ґілґал на землі Ханаану, Ісус Навин сказав: «Щоб усі народи землі пізнали руку Господню, що сильна вона, щоб боялися ви Господа, Бога вашого, по всі дні» (Нав. 4:24). Це свідчило про те, що дванадцять учнів Ісуса повинні будуть згуртуватися в одному місці, єдині душею та прагненнями; тільки тоді вони зможуть завершити світове відновлення Ханаану, і всі люди світу зможуть вічно прославляти могутність Бога.

 Так само як Яків установлював кам'яний вівтар скрізь, куди б не пішов, представники дванадцяти колін, нащадки дванадцяти синів Якова, зібрали дванадцять каменів та побудували вівтар на славу Бога. Зрештою вони повинні були спорудити храм. Цим було передбачено, що дванадцять учнів Ісуса згуртуються та прославлять Ісуса як храм. Коли ж вони не змогли об'єднатися, Ісус сказав: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його» (Іван. 2:19). Насправді, дванадцять учнів не об'єдналися, і один із них, Іуда Іскаріот, навіть продав Ісуса його ворогам. Тільки після розп'яття й воскресіння через три дні Ісус зміг об'єднати своїх учнів, які розбіглися. Тоді вони почали шанувати воскреслого Ісуса як духовний храм. Лише за Другого пришестя послідовники Христа зможуть служити йому як живому втіленню храму.

 Залишивши Єгипет та розпочавши шлях у Ханаанську землю, ізраїльтяни святкували Пасху Господню з чотирнадцятого дня першого місяця (Вих. 12:17—18). Схожим чином ізраїльтяни на чолі з Ісусом Навином отаборилися в Ґілґалі і відсвяткували Пасху чотирнадцятого дня першого місяця того року (Нав. 5:10). Після цього вони виступили в похід на Єрихон. Відтоді як вони почали обробляти землю та жити її плодами, Бог припинив годувати їх манною, яка падала з неба впродовж сорока років Його невпинної турботи, і вони змушені були своїм потом вирощувати хліб на прожиття. Так, доки вони не отримали остаточної перемоги над сатанинським містом, вони самі були змушені докладати максимальних зусиль для того, щоб упоратися зі своєю відповідальністю.

 Наблизившись до Єрихону, ізраїльтяни за волею Бога виставили вперед сорок тисяч солдат, і сім священиків заграли на семи сурмах, ідучи за військом. Слідом за ними рухався ковчег заповіту, який несли священики-левіти (Нав. 3:3). Решта ізраїльтян замикали стрій (Нав. 6:8—9). Таким чином вони обходили навколо укріпленого міста один раз у день упродовж шести днів, що ніяк не позначилося на укріпленнях. Проявляючи абсолютне терпіння та слухняність, ізраїльтяни відновлювали шляхом тангам шестиденний період створення, захоплений сатаною. Після того як вони, зберігаючи віру, пройшли шестиденний період, на сьомий день сім священиків, сурмлячи в сім сурм, обійшли сім разів навколо стін міста, і тоді Ісус Навин сказав народу: «Закричіть, бо Господь віддав вам це місто!» (Нав. 6:16). За його командою люди закричали з усієї сили, і стіни міста впали.

 Завоювання Єрихону (Нав. 6) віщувало, що могутністю Христа й силами його послідовників сатанинська перепона між небом і землею буде зруйнована. Одного разу зруйнована, ця стіна вже ніколи не буде зведена знову. Тому Ісус Навин проголосив: «Проклятий перед Господнім лицем кожен, хто встане й відбудує це місто Єрихон, на перворіднім своїм він заложить його, і на наймолодшім своїм поставить брами його» (Нав. 6:26).

 Потім Ісус Навин почав атакувати ворога з непереборною силою. Усього він завдав поразки тридцяти одному царю (Нав. 12:9—24). Бог провіщав таким чином, що Христос прийде як Цар Царів, підкорить усіх невірних царів і, завоювавши серця людей, побудує об'єднане Царство Небес на землі.

2.2.3.3. Основа для Месії

 Ми знаємо, що ізраїльтяни зазнали невдачі на другому національному шляху відновлення Ханаану, тому що не змогли успішно завершити період відокремлення від сатани протягом сорокаденної розвідки. Щоб знов сплатити тангам за цей період, на третьому національному шляху вони мали поневірятися в пустелі сорок років, після чого змогли повернутися в Кадеш-Барнеа.

 Протягом цього часу Мойсей заклав основу довіри для третього шляху, а ізраїльтяни стали на основу для скинії. Однак сатана вторгся в ці дві основи через невіру людей і помилку двократного удару Мойсея по скелі. Унаслідок цього всі представники старшого покоління ізраїльтян, за винятком Ісуса Навина та Калева, померли в пустелі. Ісус Навин і Калев, завдяки вірі й відданості, успішно впоралися з місією сорокаденної розвідки, спираючись на основу довіри для другого шляху та основу довіри для скинії, закладену Мойсеєм. Так вони створили основу для скинії. Молодше покоління ізраїльтян, ідучи за Ісусом Навином, який зайняв місце Мойсея, переправилося через ріку Йордан, віддано служачи ковчегові заповіту. Потім, зруйнувавши укріплене місто Єрихон, вони ввійшли в Ханаан, обіцяну землю.

 Таким чином вони заклали субстанційну основу та основу для Месії на третьому національному шляху. Сімейна основа для Месії була закладена за часів Авраама. Через невдачу Авраама в символічному приношенні його нащадки мали пройти чотирьохсотлітній шлях тангам, страждаючи в єгипетському рабстві, перед тим як змогли ввійти в Ханаан і завершити там створення національної основи для Месії.

 Однак, як докладно пояснювалося раніше (Основа 3.3), грішні люди вже утворили могутні царства, як-от Єгипет, влада в яких належала сатані, і перешкоджали Божому провидінню відновлення. Тому, навіть незважаючи на те, що національна основа для Месії була встановлена під керівництвом Ісуса Навина, необхідно було ще побудувати царство на Божій стороні, завдяки якому Месія отримав би підґрунтя для протистояння сатанинським націям світу. Але молоде покоління ізраїльтян, увійшовши в Ханаан, також утратило віру. Таким чином, Боже провидіння знову було продовжене до часів Ісуса.

2.3. Чому навчає шлях Мойсея

 Протягом усієї історії віруючі люди, читаючи біблійні записи про Мойсея, думали, що в них описується лише життя Мойсея та історія Ізраїлю. Насправді ніхто так і не зрозумів, що в цих описах Бог хотів відкрити певні таємниці провидіння відновлення. Ісус указував на це, говорячи: «Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить» (Іван. 5:19). Ісус помер, так і не відкривши людям основного значення шляху Мойсея (Іван. 16:12).

 Ми вже розглянули, як Мойсей ішов шляхом, який став зразком, або шляхом-формулою, у провидінні відновлення. Якщо порівняти цей і наступний розділи, то стане більш зрозуміло, яким чином Бог підготував шлях Ісуса, узявши за зразок шлях Мойсея. Але, навіть вивчаючи лише провидіння, зосереджене на Мойсеєві, можна дійти висновку, що Бог існує і що Він направляє людську історію до однієї абсолютної мети.

 Шлях Мойсея також показує, що Боже призначення справджується для людини лише тоді, коли вона сама виконує свою частку відповідальності. Боже призначення не може здійснитися завдяки людині, яка не справляється зі своєю часткою відповідальності, навіть якщо Сам Бог довіряє їй певну місію. Наприклад, Бог призначив, що Мойсей поведе ізраїльтян у Ханаан, землю, «що тече молоком та медом», і велів йому виконати це. Проте коли Мойсей і його народ не виконали своєї відповідальності, тільки двоє з першого покоління ізраїльтян — Ісус Навин та Калев — увійшли в Ханаан. Усі інші померли в пустелі.

 Крім того, Бог не втручається у виконання частки відповідальності людини, а діє виключно на основі кінцевого результату, отриманого нею. Хоча Бог і направляв людей за допомогою дивовижних знамень та чудес, Він не став утручатися в їхні вчинки, коли вони почали поклонятися золотому теляті за відсутності Мойсея, який отримував скрижалі. Він не втрутився, щоб відвести руку Мойсея, коли той мав намір ударити по скелі вдруге. Усе, що робилося людьми, входило до їхньої частки відповідальності, яку тільки вони самі могли виконати. Але як тільки людина робила певний учинок, виконуючи або не виконуючи свою відповідальність, Бог ураховував результат її зусиль та діяв відповідно.

 Шлях Мойсея показує абсолютність призначення Божої волі. Визначивши Свою волю, Бог абсолютно намагається втілити її в життя. Тому, коли Мойсей не зміг упоратися зі своєю відповідальністю, Бог призначив на його місце Ісуса Навина та діяв через нього з абсолютною рішучістю виконати Свою волю. Узагалі, коли хтось на положенні Авеля, обраний Богом для виконання певної місії, не може впоратися зі своєю відповідальністю, людина на положенні Каїна, яка виявила особливу відданість, стає на її місце та успадковує її місію. Ісус описував схожу ситуацію, коли казав: «Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Матв. 11:12).

 Шлях Мойсея показує, що чим більша місія доручається людині, тим із більшими випробуваннями вона зустрічається. Оскільки прабатьки людства вчинили гріхопадіння, утративши віру в Бога й зрадивши Його, центральні особи, які відновлюють основу довіри, повинні подолати випробування, у якому Бог відвертається від них. До того як Мойсей зміг зайняти місце вождя ізраїльтян, він мав подолати випробування, у якому Бог намагався вбити його (Вих. 4:24).

 Сатана скористався гріхопадінням як умовою для того, щоб утримувати людство під своєю владою. Тому Бог не може безумовно дарувати людям Свою милість, оскільки інакше сатана почне звинувачувати Його. Таким чином, щоб дати людині милість, Бог повинен відвернути звинувачення сатани. З цією метою Він дає людині випробування, яке посилається або перед милістю, або після неї.

 Шлях Мойсея надає нам приклади цього. Бог дарував йому милість, яка полягала в можливості розпочати перший шлях виходу з Єгипту, тільки після того, як Мойсей подолав випробування — прожив сорок років у палаці фараона. Бог дарував йому милість розпочати другий шлях виходу з Єгипту тільки після того, як Мойсей прожив у Мадіянській пустелі сорок років (Вих. 4:2—9). Лише давши Мойсею випробування, у якому намагався вбити його (Вих. 4:25), Бог дарував йому милість трьох знамень та десяти покарань (Вих. 7:10). Тільки після випробувань триденного шляху (Вих. 10:22) Бог дарував ізраїльтянам стовп хмар та стовп вогню (Вих. 13:21). Тільки давши випробування переходу через Червоне море (Вих. 14:21—22), Бог послав їм милість у вигляді манни й перепелів (Вих. 16:13). Після випробування битвою з амаликітянами (Вих. 17:10) Бог дарував ізраїльтянам милість кам'яних скрижалей, скинії й ковчега заповіту (Вих. 31:18). Милість води зі скелі (Чис. 20:8) була дана тільки після сорокалітніх поневірянь у пустелі (Чис. 14:33). Коли Бог послав людям отруйних змій, умовою отримання мідного змія стало їхнє покаяння (Чис. 21:6—9).

 Це ті уроки, які нам залишив шлях Мойсея.