Розділ 3. Провидіння відновлення в сім’ї Авраама

 Через гріховний учинок Хама провидіння відновлення в сім'ї Ноя не здійснилося. Проте Бог абсолютно визначив, що мета творення одного разу буде досягнута. Тому на основі шімджон Ноя, який довів свою відданість Небесам, Бог покликав Авраама і, спираючись на його сім'ю, відкрив нову главу в провидінні відновлення.

 Аврааму слід було відновити основу для Месії (메시아를 위한 기대, мешіариль віхан кіде), яка залишилася незавершеною у сім'ї Ноя, і на цій основі прийняти Месію. Отже, Авраам, так само як і Ной, мав відновити шляхом тангам основу довіри (믿음의 기대, мідиме кіде), а потім — субстанційну основу.

3.1. Основа довіри

3.1.1. Центральна особа у відновленні основи довіри

 У провидінні відновлення, зосередженому на сім'ї Авраама, центральною особою у відновленні основи довіри був Авраам. Бог обрав Авраама, щоб заповісти йому місію здійснення Своєї волі, яку Він намагався втілити через Ноя. Відповідно, Авраам не міг успадкувати цю місію, не зайнявши спочатку положення, де були відновлені шляхом тангам усі умови Ноя, які потрапили до рук сатани через помилку Хама.

 Першою умовою, яку сім'я Ноя втратила через сатану, були десять поколінь від Адама до Ноя і сорокаденний період суду. Таким чином, Авраам мав відновити шляхом тангам десять поколінь, кожному з яких слід було відновити число сорок, яке символізувало суд потопом. Оскільки відновлення одного покоління не могло бути здійснене за сорок днів, відновлення поразки сорокаденного потопу в кожному з десяти поколінь повинно було охопити більш тривалий період часу, який у підсумку склав сорок років. Цю ситуацію можна порівняти з тією, що склалася в дні Мойсея, коли відновлення невдачі сорокаденної розвідки вимагало від людей сорокалітнього періоду поневірянь у пустелі (Чис. 14:34). Отже, після завершення періоду тангам, який охопив десять поколінь або чотириста років після Ноя, Бог обрав Авраама на місце Ноя. Оскільки період часу від Адама до Ноя тривалістю тисяча шістсот років, коли відновлювалися десять поколінь, змінився періодом у чотириста років, коли знов-таки відновлювалися десять поколінь, відразу після Ноя тривалість людського життя раптово скоротилася.

 Другою умовою, яку захопив сатана в сім'ї Ноя, було положення батька віри і положення Хама, якому слід було відіграти роль Авеля. Тому перед тим, як зайняти положення Ноя, Авраам мав відновити шляхом тангам положення батька віри й Хама. Щоб прийняти роль батька віри в положенні Ноя, Авраам повинен був зробити символічне приношення, зберігаючи віру й відданість за прикладом Ноя, який успішно завершив будівництво ковчега з вірою та відданістю. Далі, як Авраам міг відновити положення Хама? Хам мав представляти Авеля, найулюбленішого Богом: обидва були другими синами і обидва були обрані на положення центральних осіб субстанційного приношення. Оскільки сатана заволодів Хамом, за принципом відновлення шляхом тангам Бог мав забрати людину, що перебувала в положенні, яке сатана любив найбільше. З цієї причини Він і покликав Авраама — першого сина язичника Фари (Нав. 24:2—3).

 Авраам повинен був успадкувати місію Ноя і, отже, місію Адама. Тому він умовно представляв відновленого Адама. Бог благословив його, як благословив Адама й Ноя: «І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням» (Бут. 12:2). Отримавши таке благословення, Авраам, покірний Божому наказу, залишив батьківський дім у Харані та подався в Ханаан разом зі своєю дружиною Сарою, племінником Лотом, а також слугами і власністю (Бут. 12:4—5). Бог установив шлях Авраама як шлях-зразок для Якова та Мойсея, які повинні були, так само як Авраам, відновити Ханаан, забравши зі світу сатани (Харану і Єгипту) своїх дружин, дітей і власність попри численні труднощі. Цей шлях став зразком також і для Ісуса, який одного разу повинен був з'явитися, щоб відібрати в сатани всіх людей і все творіння, відновити їх і повернути Богу (Мойсей та Ісус 1.2).

3.1.2. Об'єкти для умови у відновленні основи довіри

3.1.2.1. Символічне приношення Авраама

 Бог велів Аврааму принести в жертву голуба, горлицю, барана, козу й телицю (Бут. 15:9) як об'єкти для умови з метою відновлення основи довіри. Але перед тим як він міг зробити символічне жертвоприношення, Авраам повинен був проявити належну віру, як це зробив Ной, якого було визнано праведним до того, як він розпочав будівництво ковчега — свого символічного приношення.

 У Біблії немає докладних описів того, через що проявилася віра Ноя, однак із вірша «Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях; Ной з Богом ходив» (Бут. 6:9) можна зробити висновок, що до того як Бог визнав його гідним отримати Свій наказ про будівництво ковчега, Ной довів Йому свою віру. Насправді, провидіння відновлення просувалося «із віри в віру» (Рим. 1:17).

 Розгляньмо, як проявив свою віру Авраам до принесення символічної жертви.

 Оскільки Ной був другим прабатьком людства, для відновлення його положення Аврааму слід було також зайняти й положення Адама. З цієї причини, перед тим як розпочинати безпосередньо символічне приношення, він мав виконати символічну умову тангам для відновлення положення сім'ї Адама.

 У зв'язку з цим у Біблії розповідається про те, як Авраам відправився в Єгипет, коли в Ханаані настав голод (Бут. 12:10—20). Опинившись у Єгипті, він навчив свою дружину Сару назватися його сестрою, оскільки боявся, що фараон, спокусившись Сарою, уб'є його, якщо дізнається, що він її чоловік. Так за наказом фараона Авраам віддав йому Сару, назвавшись її братом. Але Бог покарав фараона за Сару, після чого Авраам повернув собі не лише дружину, а й племінника Лота, і чимале багатство, отримане від фараона. Потім вони залишили Єгипет. Сам того не знаючи, Авраам ішов цим провіденційним шляхом, щоб виконати символічну умову тангам для відновлення положення сім'ї Адама.

 Коли архангел захопив Єву, заволодівши таким чином її нащадками й усім творінням, Адам і Єва все ще були братом і сестрою. Аврааму слід було створити умову тангам, щоб відновити це. Тому Сара, яка відігравала роль його сестри, повинна була потрапити в руки фараона, який представляв сатану. Урешті-решт Аврааму слід було повернути собі свою дружину, яка перебувала в положенні дружини фараона, а також Лота, який представляв людство, і багатство, яке символізувало все творіння (Бут. 14:16). Цей шлях Авраама став зразком для Ісуса в майбутньому. Виконавши цю умову тангам, Авраам отримав право принести символічну жертву.

 Яке значення символічної жертви Авраама? Щоб стати батьком віри, Аврааму слід було відновити шляхом тангам положення Ноя, якого Бог збирався зробити батьком віри, а також положення сім'ї Ноя. До того ж він мав відновити положення Адама і його сім'ї. Таким чином, Аврааму необхідно було принести в жертву прийнятним чином символічні об'єкти для умови, для того щоб відновити шляхом тангам усе, що не вдалося здійснити Каїну й Авелю через їхні жертвоприношення, а також усе, що намагалася відновити сім'я Ноя в ході промислу ковчега. У цьому полягало значення символічного приношення Авраама.

 Авраам приніс три типи об'єктів, із яких складалося його символічне приношення: по-перше, голуба й горлицю; по-друге, барана й козу; і, по-третє, телицю. Ці три жертви символізували Чонджу, який удосконалювався впродовж трьох стадій періоду розвитку. Голуб представляв стадію формування. Коли Іван Хреститель хрестив Ісуса в Йордані, Божий дух спустився, як голуб, і зійшов на нього (Матв. 3:16). Це говорить про те, що Ісус прийшов, щоб завершити епоху Старого Заповіту, яка представляла стадію формування в провидінні і символізувалася голубом. Крім того, була інша причина появи голуба, який спускався на Ісуса. Як людині, яка прийшла, щоб відновити помилку Авраама, Ісусу необхідно було спочатку зайняти положення, у якому було відновлено голуба, захопленого сатаною.

 Баран представляв стадію росту. Відновивши все, що символізував голуб, Ісус завершив епоху Старого Заповіту та відкрив епоху Нового Заповіту, яка була в провидінні стадією росту та характеризувалася відновленням усього, що символізував баран. Після того як Іван Хреститель свідчив про те, що бачив Божий дух, який сходив на Ісуса у вигляді голуба, що означало прихід Ісуса для завершення стадії формування в провидінні, він свідчив також, що Ісус розпочне свою місію на стадії росту, говорячи: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Іван. 1:29).

 Телиця представляла стадію завершення. У Книзі Суддів Ізраїлевих читаємо про те, як Самсон загадав філістимлянам загадку і вони, не вміючи розгадати її, отримали відповідь завдяки підказці дружини Самсона, яка вчинила тиск на чоловіка. Тоді Самсон сказав їм: «Якби ви не орали моєю телицею, то ви загадки не відгадали б моєї» (Суд. 14:18), — метафорично назвавши свою дружину телицею.

 Оскільки Ісус приходив як наречений людства, усі щиро віруючі стають нареченою, очікуючи його повернення. Після того як відбудеться шлюбна вечеря Агнця, усі наречені житимуть у Царстві Небесному в єдності з Ісусом чоловіком як його дружини (у метафоричному значенні). Отже, епоха Завершеного Заповіту, яка настане після Другого пришестя Ісуса, — це епоха дружини, або епоха телиці. Ось чому багато хто з духовно відкритих людей отримує одкровення про те, що нинішній час є епохою телиці, що свідчить про настання стадії завершення в провидінні.

 Яким було значення трьох жертв із точки зору відновлення шляхом тангам? Цим приношенням Аврааму слід було відновити за допомогою тангам усе, що не вдалося відновити сім'ям Адама й Ноя шляхом символічних жертв, принесених належним чином, але пізніше захоплених сатаною через наступні помилки. Жертвоприношенням Авраама слід було також створити символічну умову тангам, яка покривала б невдачі сімей Адама й Ноя в субстанційному приношенні. Іншими словами, мета символічного жертвоприношення Авраама, яке складалося з трьох типів об'єктів для умови, полягала в тому, щоб відновити в його поколінні (горизонтально) усі умови тангам, що нагромадилися в ході провидіння (вертикально), яке охопило три покоління: Адама, Ноя й Авраама.

 Чому Авраам поклав три типи жертв — голуба й горлицю, барана й козу, а також телицю, які символізували стадії формування, росту й завершення, — на один вівтар? До гріхопадіння відповідальність Адама полягала в тому, щоб розвиватися, проходячи впродовж свого життя через усі три стадії. Відповідно до цього Авраам, який займав тепер положення Адама, повинен був відновити впродовж життя, горизонтально, весь довгий шлях провидіння, яке Бог розгортав протягом трьох провіденційних поколінь: Адама (формування), Ноя (ріст) і Авраама (завершення). За допомогою одного приношення він отримував можливість відновити всі осквернені сатаною умови, які містять число три. Символічний зміст жертви Авраама розкриває сутність Божої волі, яка проявляється в прагненні завершити провидіння відновлення раз і назавжди.

 Розглянемо, як Авраам робив символічне приношення.

 Він розсік усіх тварин на дві частини та поклав їх на вівтар, а голуба й горлицю не розсік. Унаслідок цього хижі птахи злетілися й осквернили жертви. Коли ж сонце схилялось на захід, Господь явився Аврааму й промовив: «Добре знай, що потомство твоє буде приходьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ» (Бут. 15:13). Через те що Авраам не розсік голуба й горлицю на дві частини, як мав зробити, злетілися хижі птахи й осквернили жертви. Унаслідок цієї помилки ізраїльтянам довелося ввійти в Єгипет і працювати там у рабстві чотириста років.

 Чому нерозсічення птахів навпіл стало гріхом? Досі ніхто не міг відповісти на це запитання. На нього можна дати відповідь лише за допомогою Принципу. Давайте спочатку дізнаємося про причину, з якої Авраам повинен був розсікти жертви на дві частини.

 Провидіння спасіння має за мету відновити володарювання добра шляхом відокремлення добра від зла та подальшого знищення зла й піднесення добра. Ось чому Бог «розділив» Адама на Каїна та Авеля і тільки після цього дозволив їм принести жертви. З цієї ж причини в часи Ноя Бог уразив зло через суд потопом і відокремив добро. Перед принесенням жертв Бог наказав Аврааму розділити їх навпіл із наміром завершити символічне відокремлення добра від зла, що було незавершене Адамом та Ноєм.

 Жертви слід було розділити, по-перше, для відновлення ситуації в сім'ї Адама, де Адам, джерело добра і зла, був «розділений» на Авеля і Каїна — представника добра і представника зла. По-друге, для відновлення ситуації відокремлення добра від зла в період сорокаденного потопу в часи Ноя. По-третє, розсічення було необхідне для того, щоб закласти символічну умову відокремлення сфери володарювання добра від світу, підвладного сатані. По-четверте, воно було необхідне як умова освячення жертви, що досягалося пролиттям крові смерті, яка ввійшла в грішне людство через кровний зв'язок із сатаною.

 Тож чому нерозсічення жертв було гріхом? По-перше, нерозсічення жертв означало те, що не відбулося розділення на Каїна і Авеля. Не будучи розділеним, приношення не могло бути прийняте Богом, адже не надавало Йому можливості знайти об'єкт типу Авеля, з яким міг би взаємодіяти лише Він. Унаслідок цього помилки Каїна й Авеля, зроблені ними під час принесення жертв, не були відновлені шляхом тангам. По-друге, нерозсічення жертв було рівнозначне повторенню невдачі провидіння в часи Ноя, коли добро і зло залишилися нерозділеними, незважаючи на потоп. Так само як поразка сім'ї Ноя, невдача Авраама в розділенні жертв також позбавила Бога Його об'єкта добра. Таким чином повторилася помилка, яка спричинила провал промислу потопу. По-третє, нерозсічення жертв означало відсутність символічної умови для відокремлення сфери Божого володарювання від світу, підвладного сатані. По-четверте, через нерозсічення жертв кров смерті не була пролита. Це означало, що жертва не могла стати освяченим і прийнятним із точки зору Бога приношенням.

 Таким чином, той факт, що Авраам приніс у жертву нерозділених птахів, означав наявність у його жертві того, що належало сатані. У результаті його помилка була рівнозначна визнанню володіння сатани над жертвами.

 Голуб, який символізував стадію формування, залишився у володінні сатани. Тому сатана захопив також барана й телицю, які символізували відповідно стадії росту й завершення і повинні були встановитися на основі стадії формування. У результаті вся символічна жертва була віддана в руки сатани, через що нерозсічення птахів стало гріхом.

 Далі розглянемо, що означає вірш, у якому говориться про те, що хижі птахи злетілися на трупи (Бут. 15:11).

 Від часів гріхопадіння прабатьків людства сатана завжди намагався завадити втіленню Божої волі. Коли Каїн і Авель робили свої приношення, сатана підстерігав їх неподалік (Бут. 4:7). У часи Ноя крук, що «літав туди та назад», символізував сатану, який шукав можливості вторгнутися в сім'ю Ноя відразу після потопу (Бут. 8:7).

 Так само, коли Авраам приносив символічну жертву, сатана був готовий скористатися найменшою можливістю, щоб захопити її. Тому він осквернив її, як тільки побачив нерозсічених птахів. Біблія зображує нам це в образі хижих птахів, які злетілися на жертву.

 До яких наслідків призвела невдача Авраама в символічній жертві? Усі умови, які Бог мав намір відновити через цю жертву, були втрачені. І як наслідок, нащадки Авраама були змушені чотириста років зносити утиски й рабство в Єгипті. Розгляньмо причину цього.

 Бог покликав Авраама і наказав йому принести символічну жертву після завершення чотирьохсотлітнього періоду відокремлення від сатани. Цей період був установлений для того, щоб відновити шляхом тангам десять поколінь від Адама до Ноя та сорокаденний період суду потопом, який опинився в руках сатани внаслідок помилки Хама. Це також був період тангам, необхідний для утвердження Авраама як батька віри після того, як він завершить символічне приношення. Коли помилка Авраама в символічному приношенні дала змогу сатані захопити його жертвоприношення, чотирьохсотлітній період після Ноя почав також належати сатані. Щоб відновити на національному рівні ситуацію до поразки Авраама в символічному приношенні, що становила паралель до ситуації Ноя в той час, коли Бог наказав йому побудувати ковчег, Бог установив ще один чотирьохсотлітній період відокремлення від сатани. Під час цього періоду ізраїльтяни були на положенні рабів у Єгипті. Шляхом подолання випробувань протягом цього періоду їм було визначено відновити — цього разу на національному рівні — положення Ноя й Авраама на початку їхньої місії як батьків віри та закласти таким чином основу для Мойсея, даючи йому змогу розпочати свою місію. Цей період рабства слугував покаранням для ізраїльтян за помилку Авраама в приношенні та одночасно був періодом, упродовж якого вони закладали основу для відокремлення від сатани і початку нового етапу Божого провидіння.

 Як пояснювалося раніше, Бог сподівався завершити за один раз усе провидіння на стадіях формування, росту й завершення на основі успішного символічного приношення Авраамом трьох типів жертв на один вівтар. Однак усупереч цьому плану Авраам зазнав невдачі, і провидіння, у якому він займав центральне місце, було продовжене протягом трьох поколінь — Авраама, Ісака та Якова. Отже, невдача Авраама стала повторенням невдачі символічного приношення Ноя, а також символічних приношень Каїна й Авеля.

3.1.2.2. Авраам приносить у жертву Ісака

 Після невдачі Авраама в символічному приношенні Бог наказав йому принести «в цілопалення» свого єдиного сина Ісака (Бут. 22:2). Таким чином Бог відкрив новий промисел із метою відновлення шляхом тангам невдачі Авраама. Згідно з положенням Принципу щодо призначення, Бог не може вдруге довірити людині місію, заради якої обрав її, якщо ця людина зазнає поразки у виконанні своєї частки відповідальності. Крім того, невдача символічного приношення Авраама звела до нуля всі наміри Бога з відновлення, яке мало здійснитися через символічне приношення. Чому ж Бог для сплати тангам за цю невдачу мав змогу знову звернутися до Авраама та наказав йому пожертвувати Ісаком?

 Можна виявити три причини. По-перше, у Божому провидінні з відновлення основи для Месії сім'я Адама була першою спробою, сім'я Ноя — другою і сім'я Авраама — третьою. Число три символізує досконалість (Періоди 2.4). Тому Принцип містить у собі умову, за якою відновлення основи для Месії повинне неодмінно здійснитися з третьої спроби. З цієї причини Авраам отримав можливість виконати більшу умову тангам для відновлення всього, що було символічно втрачене внаслідок його невдачі в символічному приношенні. Такою умовою тангам стало принесення Авраамом у жертву свого сина Ісака.

 По-друге, як пояснювалося раніше, коли Авраам приносив жертви, він займав положення Адама. Сатана захопив як Адама, так і його сина Каїна, осквернивши два покоління. Тому, за принципом відновлення шляхом тангам, Бог отримував можливість повернути Авраама і його сина Ісака впродовж двох поколінь.

 По-третє, ми знаємо, що Ной міг сам робити символічне приношення — будувати ковчег, незважаючи на те, що з провіденційної точки зору він перебував у положенні Адама, який не міг приносити жертви сам. Причина полягала в тому, що Ной стояв на основі заслуги Авеля, який проявив відданий шімджон під час успішного символічного приношення. Коли Бог покликав Авраама, він стояв на основі заслуги як Авеля, який досяг успіху в символічному приношенні на стадії формування, так і Ноя, який успішно завершив символічне приношення на стадії росту. Спираючись на цю подвійну основу, Авраам зробив символічне приношення на стадії завершення. Отже, у такий спосіб Бог, спираючись на переможну історичну основу шімджон Авеля й Ноя, міг підняти Авраама, незважаючи на його поразку, і дати йому ще один шанс зробити своє приношення.

 Перед тим як принести Ісака в жертву, Авраам повинен був знову проявити належну віру, повторивши символічну умову тангам для відновлення сім'ї Адама, схожу на ту, яка була виконана ним перед символічним приношенням. Із цієї причини Авраам знову поставив Сару в положення своєї сестри і допустив, щоб вона потрапила в руки царя, цього разу Авімелеха Ґерарського. Після того як вона стала дружиною царя, Авраам повернув Сару собі. Цього разу він також забрав собі рабів, які символізували людство, і багатство, яке символізувало все творіння (Бут. 20:1—16).

 Як Авраам приносив у жертву Ісака? Він робив це з абсолютною вірою. За Божим наказом, він був близький до того, щоб убити свого єдиного сина і принести його в цілопалення. У цей момент Бог озвався до Авраама й велів не вбивати хлопця: «…бо тепер Я довідався, що ти богобоязний, і не пожалів для Мене сина свого, єдиного свого» (Бут. 22:11—12).

 Шімджон Авраама, який палав бажанням виконати Божу волю, і дії, поєднані з абсолютною вірою, слухняністю й відданістю, підняли його на положення, яке він мав зайняти після вбивства Ісака. Таким чином він повністю відокремив Ісака від сатани. Бог наказав Аврааму не вбивати Ісака, оскільки останній, звільнений від пут сатани, вже перебував на стороні Бога. Нам також слід зрозуміти, що коли Бог сказав: «…тепер Я довідався…», Він проявив і докір Аврааму за попередню невдачу в символічному приношенні, і радість із приводу успішного принесення в жертву Ісака.

 Таким чином, завдяки успіху Авраама в момент принесення Ісака в жертву, провидіння відновлення в сім'ї Авраама могло бути продовжене Ісаком.

 Аврааму знадобилося три дні, щоб дістатися до того місця на горі Морія, де він збирався принести свого сина Ісака в цілопалення. Цей триденний період повернення Ісака на сторону Бога був необхідний для того, щоб зробити новий початок на шляху провидіння. Надалі такий триденний період став еталоном відокремлення від сатани для початку нового шляху в провидінні. Ми знаходимо багато прикладів таких періодів в історії провидіння. Коли Яків із сім'єю вийшов із Харану, щоб розпочати шлях відновлення Ханаану на сімейному рівні, йому було необхідно пройти триденний період відокремлення від сатани (Бут. 31:20—22). Мойсей також вів ізраїльтян триденним періодом відокремлення від сатани, коли вони вийшли з Єгипту, щоб розпочати національний шлях відновлення Ханаану (Вих. 8:27—29). З цієї ж причини перед початком духовного шляху відновлення Ханаану на світовому рівні тіло Ісуса три дні перебувало в гробниці з метою завершення відокремлення від сатани. Коли ізраїльський народ на чолі з Ісусом Навином повертався до Ханаану, ковчег заповіту направляв їх на триденному шляху відокремлення від сатани (І.Н. 3:1—6).

3.1.2.3. Положення Ісака і його символічне приношення з точки зору Божої волі

 Як пояснювалося раніше, незважаючи на те, що символічне приношення Авраама завершилося невдачею, Принципом передбачалося виконання певних умов, які забезпечували б можливість створення основи для Месії в сім'ї Авраама. Водночас, оскільки Авраам зазнав невдачі у виконанні своєї частки відповідальності, він не мав права сам особисто повторити символічне приношення (Призначення 3). Тому Бог повинен був знайти можливість розглядати Авраама так, ніби він не зазнав невдачі в символічному приношенні і не спричинив продовження провидіння. З цією метою Бог наказав йому принести Ісака в цілопалення (Бут. 22:2).

 Бог одного разу пообіцяв Аврааму, що виростить із родоводу Ісака обраний народ: «І ось слово Господнє до нього таке: …той, хто вийде з твого нутра, він буде спадкоємець тобі. І Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє» (Бут. 15:4—5). Авраам намірявся вбити свого сина, яким його так благословив Бог, із відданістю Божому наказу, тому це було рівноцінно наміру Авраама вбити самого себе, — людину, у яку вторгся сатана через помилку в символічному приношенні. Відповідно, коли Бог рятував Ісака від смерті, Авраам також відродився до життя, вільного від усіх уз, які пов'язали його з сатаною внаслідок невдачі в символічному приношенні. Крім того, Авраам та Ісак досягли нероздільної єдності у відданості Божій волі.

 Так дві різні особистості — Ісак та Авраам, повернені Богом до життя, стали з точки зору Божої волі однією особою. Незважаючи на те, що провидіння, центром якого був Авраам, залишилося нездійсненим і перейшло до Ісака, перемога останнього так само стала й перемогою Авраама, завдяки чому Бог отримав можливість ставитися до Авраама так, ніби той не зазнав невдачі і провидіння не продовжувалося.

 Ніхто не може з упевненістю сказати, скільки років було Ісаку під час жертвоприношення. Але зважаючи на те, що він ніс дрова для цілопалення (Бут. 22:6) і, не побачивши ягняти для приношення, із занепокоєнням спитав батька про те (Бут. 22:7), ясно, що він був достатньо дорослим, аби зрозуміти наміри батька. Можна зробити висновок, що Ісак прийняв волю свого батька, хоча й знав про те, що той готувався принести його в жертву.

 Якщо б Ісак, який був достатньо дорослим, щоб розрізнити волю батька, чинив опір спробі Авраама принести його в жертву, Бог певно не прийняв би це приношення. Та насправді спільна відданість як Авраама, так і Ісака забезпечила успіх приношення, унаслідок чого вони відділилися від сатани. Роблячи приношення, Авраам та Ісак пройшли через процес смерті та відродження. У результаті було завершено два моменти. По-перше, Авраам зміг відокремитися від сатани, який вторгнувся в нього внаслідок помилки в символічному приношенні, відновив шляхом тангам положення, яке займав до своєї помилки, і передав свою провіденційну місію Ісаку. По-друге, виконуючи Божу волю, Ісак проявив слухняність і покору. Тому він успадкував божественну місію від Авраама і отримав право принести символічну жертву.

 Як тільки місія Авраама перейшла до Ісака, Авраам замість Ісака приніс у жертву барана, посланого Богом: «А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав'яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого» (Бут. 22:13). Цим символічним приношенням Ісак відновив основу довіри.

 Той факт, що Ісак ніс дрова для цілопалення, дає підставу зробити висновок, що він також брав участь у жертвоприношенні барана. Таким чином, хоча символічне приношення робив Авраам, його результат із точки зору Божої волі стосувався так само й Ісака, немов би він сам приніс жертву, оскільки Ісак, об'єднавшись зі своїм батьком, успадкував його місію. Отже, Ісак, успадкувавши місію Авраама, зробив замість нього успішне символічне приношення та відновив шляхом тангам основу довіри.

3.2. Субстанційна основа

 Як уже говорилося, Ісак зайняв місце Авраама і став центральною особою у відновленні основи довіри. Він заклав основу довіри, зробивши символічне жертвоприношення барана в спосіб, прийнятний із точки зору Бога. Тепер, для того щоб створити основу для Месії в сім'ї Ісака, слід було закласти субстанційну основу. З цією метою сини Ісака, Ісав та Яків, повинні були зайняти положення Каїна та Авеля відповідно. Роблячи субстанційне приношення, вони були відповідальні за виконання умови тангам для позбавлення від гріховної природи і створення субстанційної основи.

 Якби Авраам не зазнав поразки в символічному приношенні, то Ісак і його зведений старший брат Ізмаїл зайняли б, відповідно, положення Авеля і Каїна. На них була б покладена відповідальність за виконання умови тангам для позбавлення від гріховної природи, яку Каїн і Авель залишили незакінченою. Однак Авраам зазнав невдачі у своєму приношенні, і Бог утвердив Ісака на положенні Авраама, а Ісава та Якова — на положеннях, які спочатку призначалися для Ізмаїла та Ісака. Тепер умову тангам для звільнення від гріховної природи слід було виконати Ісаву та Якову. Вони перебували в таких же позиціях стосовно свого батька Ісака, як Каїн і Авель стосовно Адама та як Сим і Хам стосовно Ноя.

 Старший син Ісака, Ісав, представляв першу символічну жертву Авраама, осквернену сатаною, тоді як другий син, Яків, представляв принесення в жертву Ісака, яке було відокремлене від сатани. Ісав отримав роль Каїна як представник зла, тоді як Яків стояв на положенні Авеля, представника добра. Тому боротьба між Ісавом та Яковом, які займали протилежні позиції, розпочалася ще в материнській утробі (Бут. 25:22—23). Уже тоді Бог любив Якова та ненавидів Ісава (Рим. 9:11—13), однак для цього була провіденційна причина; вона полягала в тому, що Яків та Ісав були покликані відновити шляхом тангам помилки Авеля й Каїна, зроблені в субстанційному приношенні.

 До того як Ісав та Яків могли виконати умову тангам для звільнення від гріховної природи та зробити субстанційне приношення, Яків спочатку мав виконати умову тангам для відновлення положення Авеля. Далі буде розглянуто, яким саме чином Яків виконав умову тангам для відновлення положення Авеля, центральної особи субстанційного приношення, після чого зробив субстанційне приношення і, зрештою, увійшов у Єгипет, щоб розпочати чотирьохсотлітній шлях тангам, який повинні були пройти його нащадки через помилку Авраама в символічному приношенні.

 По-перше, він мав закласти умову перемоги в боротьбі за відновлення первородства старшого сина на індивідуальному рівні. Зважаючи на те, що сатана привласнив право володарювання над Усесвітом, створеним Богом, він зайняв положення старшого сина. Бог був змушений залишатися в положенні другого сина, з якого Він прокладав шлях до відновлення первородства. У цьому полягала причина того, що Бог прихильніше ставився до синів, які народжувалися другими, ніж до первістків, як у випадку Ісава та Якова: «Я Якова був полюбив, а Ісава зненавидів» (Мал. 1:2—3). Яків, як другий син, який був покликаний ще з утроби матері з місією відновити первородство, мудро домігся його від Ісава в обмін на хліб і сочевичну юшку (Бут. 25:29—34). Завдяки тому що Яків високо цінив право первородства та намагався відновити його, Бог зробив так, що Ісак благословив Якова (Бут. 27:27—29). І навпаки, Бог відмовив у благословенні Ісаву, оскільки той так мало цінував своє первородство, що продав його брату за чашку сочевичної юшки.

 По-друге, Яків подався до Харану, який представляв світ сатани. Закінчивши двадцять один рік тяжкої роботи і страждань, він переміг Лавана в боротьбі за відновлення первородства, забравши з собою сім'ю й багатство, як те, що належало йому по праву. Здобувши цю перемогу на сімейному рівні, Яків повернувся в Ханаан.

 По-третє, на зворотному шляху в Ханаан, землю обіцяного Богом благословення, Яків вийшов переможцем у боротьбі з ангелом біля річки Яббок, чим субстанційно відновив володарювання над ангелом. Завдяки цим трьом перемогам Яків відновив шляхом тангам положення Авеля і на цій основі став центральною особою субстанційного приношення.

 Так Ісаву та Якову вдалося стати на положення, які займали Каїн та Авель у момент, коли Бог прийняв приношення Авеля. Для того щоб брати створили умову тангам для звільнення від гріховної природи, Ісаву потрібно було любити Якова, шанувати його як посередника у своїх стосунках із Богом, покірливо прийняти його володарювання і, врешті-решт, примножити добро, успадкувавши його від Якова, який отримав благословення. Насправді, коли Яків повернувся в Ханаан із сім'єю та багатством Божої сторони після двадцяти одного року труднощів у Харані, він зміг розчулити Ісава та подолати його колишню ворожість: «І звів Яків очі свої, та й побачив, аж ось іде Ісав… І вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого. І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його. І вони заплакали» (Бут. 33:1—4). Коли Ісав відкрив обійми своєму брату й любляче привітав Якова, вони виконали умову тангам для очищення від гріховної природи. Таким чином Ісав та Яків відновили шляхом тангам попередні невдачі в субстанційному приношенні: невдачу Каїна й Авеля в сім'ї Адама та Сима й Хама в сім'ї Ноя.

 Успішно завершивши субстанційне приношення, Ісав та Яків, ідучи шляхом провидіння відновлення, якому дав початок Авраам, уперше в сім'ї Ісака відновили за допомогою тангам горизонтально весь довгий вертикальний шлях історії, розпочатий іще з сім'ї Адама, у ході якого Бог працював над відновленням субстанційної основи.

 Причина ненависті Бога до Ісава ще до його появи на світ (Рим. 9:11—13) полягала лише в тому, що Ісаву відводилася роль Каїна, який перебував на стороні сатани; при цьому мета Бога полягала в тому, щоб установилася умова тангам у провидінні відновлення. Скорившись перед Яковом і виконавши свою частку відповідальності, Ісав зайняв положення відновленого Каїна та, нарешті, отримав любов Бога.

3.3. Основа для Месії

 Промисел створення основи для Месії, розпочатий уперше в сім'ї Адама, продовжився тричі через те, що центральні особи в провидінні відновлення не змогли виконати свою частку відповідальності. Третя спроба відбулася за часів Авраама, і навіть тоді робота Бога не була завершена внаслідок невдачі в символічному приношенні. Воля Бога передалася Ісаку та його сім'ї, і вони заклали основу довіри й субстанційну основу. Нарешті основа для Месії була закладена — і, звичайно, Месія мав прийти на землю в ті часи.

 Тут нам потрібно зрозуміти, якого соціального середовища вимагає основа для прийняття Месії.

 Грішні люди повинні створити основу для Месії, аби забезпечити в сатанинському світі можливість відновлення Царства Небесного на чолі з Месією. За часів Адама й Ноя не існувало інших сімей, які могли б стати на шляху сім'ї, що відігравала центральну роль у провидінні, і знищити її. Якби сім'я Адама чи сім'я Ноя заклала основу для Месії на сімейному рівні, то Месія міг би безперешкодно прийти в ті часи. Однак у дні Авраама грішні люди вже утворили сатанинські нації, які могли з легкістю перешкодити сім'ї Авраама. Тому хоча в той час була закладена основа для Месії сімейного рівня, Месія не міг одразу прийти на неї. Люди могли прийняти Месію тільки після того, як ця основа встановилася б на національному рівні, що дало б можливість протистояти сатанинському світу. Створення таких умов на національному рівні для пришестя Месії було б необхідне навіть у тому разі, якби Авраам не зазнав поразки в символічному приношенні, а його сини, Ісак та Ізмаїл, успішно завершили субстанційне приношення, створивши основу для Месії на сімейному рівні. Навіть тоді Месія не міг би прийти доти, доки нащадки Авраама не примножилися б на землі Ханаанській і не встановили національну основу для Месії. Та оскільки Авраам зазнав поразки в символічному приношенні, нащадки Ісака, які створили сімейну основу для Месії, повинні були залишити свою батьківщину, страждати на чужині чотириста років, розвиваючи національну основу, після чого повернутися в Ханаан і лише тоді створити національну основу для Месії.

 Шлях тангам ліг на плечі нащадків Авраама через його помилку в символічному приношенні. Якову, а не Ісаку, слід було розпочати цей шлях відновлення. Насправді, той, на кого покладений більший тягар на шляху тангам, є особою типу Авеля, якій відводиться місія центральної особи субстанційного приношення. Авель у сім'ї Адама, Хам у сім'ї Ноя, Ісак у сім'ї Авраама та Яків у сім'ї Ісака несли на своїх плечах найбільший тягар, прокладаючи шлях тангам, призначений для кожної з цих сімей. Серед них Яків був єдиною особою типу Авеля, яка стояла на основі для Месії. Отже, йому належало прокласти шлях-зразок відокремлення від сатани, яким мав пройти свого часу Месія (Мойсей та Ісус 1).

 Сім'я Якова стояла на основі для Месії, закладеній сім'єю Ісака. Успадкувавши положення сім'ї Ісака, вона стала на шлях завершення промислу, дорученого Аврааму: узяла відповідальність за гріх Авраама та розпочала чотирьохсотлітній шлях тангам.

 У сім'ї Ісака положення Авеля займав Яків, який виніс на своїх плечах найбільший тягар на шляху тангам. У сім'ї Якова Йосипу, сину Рахілі — дружини Якова на стороні Бога — слід було утвердитися на положенні Авеля, пройшовши в Єгипті свій шлях тангам. Після того як Йосип був проданий у рабство своїми братами та опинився в Єгипті, він зміг до тридцяти років досягти положення другої людини після фараона. Він став свідком виконання пророцтва, даного йому Богом уві сні ще в дитинстві (Бут. 37:5—11). Спочатку зведені брати Йосипа, народжені від Лії — дружини Якова на стороні сатани — прийшли в Єгипет і вклонилися йому. Пізніше всі діти Якова ввійшли в Єгипет і нарешті привели туди свого батька. Так сім'я Якова розпочала шлях тангам для того, щоб згодом прийняти Месію на національному рівні.

 Яків, як центральна особа субстанційної основи, яка заклала основу для Месії в сім'ї Ісака, ніс відповідальність за гріх Авраама. Він також розпочав шлях тангам, спрямований на встановлення національної основи для Месії, а згодом і здійснення на національному рівні Божої волі, дорученої Ісаку. Таким чином, Авраам, Ісак та Яків розглядалися як одна людина, хоча й були трьома різними особами, так само як Авраам та Ісак були одним цілим із точки зору Божої волі. Тому успіх Якова означав успіх Ісака і успіх Ісака був успіхом Авраама. Таким чином, провидіння відновлення, яке охопило три покоління — Авраама, Ісака та Якова, розглядалося з точки зору Бога як провидіння, яке здійснювалося без продовження, протягом одного покоління Авраама. У Біблії говориться: «Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова!» (Вих. 3:6). Оскільки Аврааму, Ісаку та Якову, які представляли три покоління, спільними зусиллями вдалося виконати Божу волю, в очах Бога вони представляли одне покоління.

 Бог мав намір утілити мету Свого провидіння, встановивши національну основу для Месії та пославши Месію до підготовленого народу. Щоб досягти цього, Бог послав сім'ю Якова в Єгипет, сатанинський світ, де вони були змушені страждати в рабстві чотириста років. При цьому Бог прагнув виховати нащадків Авраама як обраний народ і повернути їх у Ханаан, як було обіцяно Аврааму.

 Основа для Месії, закладена сім'єю Ісака, дала змогу розпочати шлях тангам, спрямований на створення національної основи для Месії. Тому дві тисячі років від Адама до Авраама стали періодом підготовки до створення цієї основи, яка закладалася в наступну епоху.

 Яків здобув перемогу, взявши на себе відповідальність за шлях тангам, який покладався на нього як плата за помилку Авраама. Скориставшись мудрістю заради Божої волі, Яків переміг у боротьбі з Ісавом, здобувши право первородства на індивідуальному рівні. Потім він увійшов у Харан, сатанинський світ, і завоював право первородства на сімейному рівні, перемігши свого дядька Лавана в боротьбі, яка тривала двадцять один рік. На зворотному шляху з Харану в Ханаан Яків переміг у сутичці з ангелом. Він був першим із грішних людей, кому вдалося виконати умову тангам, необхідну для відновлення володарювання над ангелом. На цій підставі він отримав ім'я «Ізраїль» (Бут. 32:28), і це означало, що йому вдалося встановити приклад і закласти фундамент для обраного народу.

 Повернувшись у Ханаан із цими перемогами, Яків створив умову тангам для звільнення від гріховної природи. Таким чином Яків переможно завершив зразковий шлях, необхідний для підкорення сатани. Мойсей, Ісус і весь ізраїльський народ підуть цим шляхом услід за прикладом, установленим Яковом. Історія Ізраїлю містить матеріал, необхідний для розуміння шляху підкорення сатани на національному рівні. З цієї причини вона є головним джерелом вивчення історії провидіння відновлення.

3.4. Чому навчає приклад сім'ї Авраама

 По-перше, шлях Авраама показує нам, у чому полягає призначення Бога стосовно виконання Його волі. Провидіння відновлення не може здійснитися лише силою Бога; його здійснення потребує також виконання частки відповідальності людиною. Тому, хоча Бог і призвав Авраама, щоб утілити мету провидіння відновлення, коли він не впорався зі своєю часткою відповідальності, Божа воля не виконалася.

 По-друге, шлях Авраама показує, у чому полягає Боже призначення стосовно людини. Незважаючи на те, що Бог наперед визначив Аврааму стати батьком віри шляхом успішного жертвоприношення, коли той не справився зі своєю часткою відповідальності, його місія була передана Ісаку та Якову.

 По-третє, шлях Авраама показує нам, що якщо людина не справляється зі своєю часткою відповідальності, провидіння неминуче продовжується, і в цьому разі доводиться виконувати більші умови тангам для відновлення невдачі. У випадку Авраама Божа воля повинна була здійснитися через принесення в жертву тварин, але внаслідок його помилки її можна було виконати лише через принесення в жертву улюбленого сина — Ісака.

 По-четверте, розсічення Авраамом жертв на дві частини вчить нас тому, що кожному з нас слід «розділити» себе як приношення, щоб відділити добро від зла. Вести життя у вірі — означає поставити себе на положення жертви. Тільки відділивши в собі добро від зла, ми можемо стати живими приношеннями, які принесуть Богу радість. Щойно ми перестаємо «розділяти» себе, полишаючи Божу волю, створюється умова для вторгнення сатани.