Розділ 4. Наслідки гріхопадіння людини
Якими були наслідки духовного і фізичного гріхопадіння Адама і Єви для Всесвіту, включаючи людство й ангелів? Давайте дамо відповідь на це важливе запитання.
4.1. Сатана та грішна людина
Сатана — це ім'я, яке архангел Люцифер отримав після гріхопадіння. Прабатьки людства об'єдналися з Люцифером, пов'язавшись із ним кровною спорідненістю. У результаті виникла чотирьохпозиційна основа (사위기대, савікіде), що належала сатані, і всі люди стали його дітьми. Тому Ісус називав іудеїв дітьми диявола (Іван. 8:44), і також родом зміїним та родом гадючим (Матв. 3:7; 12:34; 23:33). Святий Павло писав, що «маючи зачаток Духа, і ми самі у собі зідхаємо, очікуючи синівства» (Рим. 8:23), вказуючи тим самим на те, що людство в результаті гріхопадіння прабатьків стало належати не до роду Бога, а до роду сатани.
Якби Адам і Єва досягли досконалості і створили чотирьохпозиційну основу (사위기대, савікіде) з Богом у центрі, то був би створений світ під володарюванням Бога. Однак замість того, щоб досягти досконалості, вони згрішили і створили чотирьохпозиційну основу (사위기대, савікіде), центром якої став сатана, і в результаті весь наш світ опинився під його володарюванням. Із цієї причини сатана названий «князем світу цього» (Іван. 12:31) і «богом цього віку» (2 Кор. 4:4). Підкоривши собі людей, створених, щоб володарювати над світом творіння, сатана водночас підкорив собі і весь світ творіння. Тому в Біблії говориться, що «…створіння очікує з'явлення синів Божих» (Рим. 8:19). Ці слова описують світ творіння, що перебуває під володарюванням сатани, але прагне появи досконалих людей, які відновили свою первозданну природу, і очікує на момент, коли вони переможуть сатану і будуть із любов'ю володарювати над усім у творінні.
4.2. Діяльність сатани в людському суспільстві
Щоб затягнути людей у пекло, сатана постійно звинувачує їх перед Богом, як він це робив з Іовом (Іов 1:9). Однак навіть сатана не може продовжувати чинити зло, не маючи об'єкта, з яким він міг би створити умову для взаємодії (상대기준, сандекіджун) і вступити в дію віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон). Об'єктами сатани є злі духи, які перебувають у духовному світі, а об'єктами злих духів — духовні «я» злих людей на землі, об'єкти яких, у свою чергу, — їхні фізичні «я». Таким чином, влада сатани здійснюється через вплив злих духів на земних людей і проявляється в діях їхніх фізичних «я». Наприклад, сатана ввійшов в Іуду Іскаріота (Лук. 22:3); Ісус, звертаючись до Петра, назвав його сатаною (Матв. 16:23). У Біблії також читаємо, що злі духи називаються посланцями диявола (Матв. 25:41).
Відновити Царство Небесне на землі (Есхатологія 2) — означає створити світ, у якому сатана більше не зможе діяти. Для цього всьому людству необхідно повністю знищити умову для взаємодії (상대기준, сандекіджун) із сатаною, відновити умову для взаємодії (상대기준, сандекіджун) із Богом і вступити з Ним у дію віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон). Пророцтво про те, що в останні дні сатана буде кинутий до безодні (Об'яв. 20:3), означає, що той, утративши об'єкт для взаємодії, не зможе більше діяти.
Щоб знищити умову для взаємодії (상대기준, сандекіджун) із сатаною і отримати право його судити (1 Кор. 6:3), людині слід зрозуміти природу й злочин сатани та звинуватити його перед Богом. Створюючи ангелів та людей, Бог наділив їх свободою. Тому Він не може відновлювати їх примусовим чином. Люди за власною волею повинні виконати свою частку відповідальності, дотримуючись Слова Бога, і домогтися того, щоб сатана добровільно підкорився їм. Тільки так вони можуть відновитися на положенні первозданних людей. Саме тому що Бог здійснює Своє провидіння за цим принципом, історія провидіння відновлення багаторазово продовжувалася.
4.3. Добро та зло з точки зору мети
Вище ми вже дали визначення поняттям добра і зла (Творення 4.3.2). У цьому розділі давайте розглянемо природу добра і зла з точки зору мети.
Якби Адам і Єва втілили у своєму житті первісну любов і побудували чотирьохпозиційну основу (사위기대, савікіде) з Богом у центрі, вони створили б світ добра. Однак мета їхньої любові була протилежною до мети добра і створена ними чотирьохпозиційна основа (사위기대, савікіде) була зосереджена на сатані, тому вони дали початок світу зла. Цей приклад є свідченням того, що хоча добрий і злий вчинки із зовнішньої точки зору можуть не відрізнятися один від одного, їхня справжня суть проявиться в їхніх плодах: вони будуть різними, тому що мета добрих і злих дій протилежна.
Можна знайти немало прикладів, коли риси людського характеру, які в загальноприйнятому розумінні вважаються поганими, насправді є хорошими, тому що сприяють виконанню волі Бога.
Візьмемо, для прикладу, такий аспект природи людини, як бажання. Їх часто вважають гріховними, хоча вони є частиною первісної природи, якою Бог наділив людей. Мета творення — в тому, щоб відчувати радість, досягнення якої неможливе без здійснення бажань. Якщо б у нас не було бажань, ми ніколи не змогли б відчувати радість. Не маючи бажань, ми не хотіли б ні отримувати любов Бога, ні жити, ні робити добрі вчинки, ні розвивати себе. У такому разі ніколи не були б здійснені ні Божа мета творення, ні провидіння відновлення. Це було б перешкодою навіть на шляху існування й розвитку людського суспільства.
Бажання, які є частиною первозданної природи, є добрими, якщо приносять плоди, що сприяють утіленню волі Бога, і злими, якщо дають плоди, які служать меті втілення волі сатани. Це означає, що навіть наш світ зла може відновитися і стати світом добра — Царством Небесним на землі, якщо напрям його руху й мета зміняться відповідно до настанов Христа (Есхатологія 2.2). З цього випливає висновок, що завдання провидіння відновлення полягає в тому, щоб змінити напрям, у якому рухається грішний світ, утілюючи мету сатани, і направити його до досягнення Божої мети творення — втілення Царства Небесного на землі.
Будь-які критерії добра, прийняті в процесі провидіння відновлення, — не абсолютні, а відносні. Наприклад, у певний момент історії пасивна згода з проголошеною владою ідеологією може вважатися добром, а протидія їй — злом. Проте в перехідний момент історії влада змінюється і набуває чинності нова ідеологія, з іншими цілями та іншими критеріями добра і зла. Ба більше, прихильники будь-якої релігії чи філософії вважають, що відданість цілям, визначеним доктриною чи філософією, служить благу, а протидія цим цілям — злу. Але коли ця доктрина чи філософія зазнає змін, або коли людина приймає нову віру чи змінює свої переконання, у неї, відповідно, з'являються інші цілі, і вона природно починає дотримуватися нових критеріїв добра та зла. Головна причина безперервних конфліктів і революцій у людському суспільстві полягає в постійній зміні критеріїв добра і зла, яка зумовлена зміною цілей, до яких прагне людина.
Еталон добра залишатиметься відносним до того часу, доки процес відновлення не завершиться. Коли панування сатани на землі буде знищене, тоді Бог, вічна, абсолютна Істота, Яка живе поза часом та простором, відновить Своє володарювання і встановить Свою ідеологію. Божа ідеологія абсолютна, тому мета, якої вона прагне, і еталон добра, який нею встановлюється, також абсолютні. Ця ідеологія рівня Чонджу встановиться у світі з приходом Господа Другого пришестя.
Насправді в круговерті нескінченної боротьби та конфліктів люди незмінно прагнуть знайти абсолютне добро, якого прагне первозданна душа. Їхні спроби досягти цієї абсолютної мети неминуче супроводжуються впродовж людської історії конфліктами та революціями, які будуть тривати доти, доки не буде побудований світ, у якому втілиться абсолютне добро.
4.4. Робота добрих та злих духів
Добрі духовні істоти — загальна назва, що включає в себе Бога, добрих духів (тобто духовні «я» добрих людей у духовному світі) і ангелів, які перебувають на стороні Бога. Злими духовними істотами ми називаємо сатану і всіх злих духів (тобто духовні «я» злих людей у духовному світі), які його підтримують. Вплив добрих і злих духовних істот спочатку може мати схожий характер, але, як і будь-які добрі або злі вчинки, він має протилежні цілі.
Під впливом добрих духовних істот із плином часу в людини стає сильнішим відчуття внутрішнього спокою, підсилюється прагнення до справедливості, покращується навіть її фізичне здоров'я. Вплив злих духовних істот викликає почуття внутрішньої тривоги, страху, підсилює егоїстичні прагнення, що призводить до погіршення фізичного стану того, кого вони захопили. Людям, які незнайомі з Принципом, складно зрозуміти, коли на них впливають добрі, а коли злі духовні істоти. Часто це з'ясовується лише з плином часу, коли стають очевидними результати їхньої діяльності.
Перебуваючи в проміжному положенні між Богом і сатаною, грішна людина може зазнавати впливу і добрих, і злих духовних істот. Іноді діяльність злих духовних істот може непомітно сприяти тим духам, які роблять добрі справи. Можливе й протилежне, коли добрі духи з плином часу втручаються в те, що роблять злі духи. Тому людям, які не знають Принцип, дуже важко відрізнити добрий духовний вплив від злого. Дуже прикро, що в наш час багато священиків та релігійних діячів унаслідок свого незнання оголошують плодом впливу злих духовних істот те, що насправді робиться добрими, і таким чином діють проти волі Бога. У нинішню епоху кількість духовних явищ поступово зростає. Тому доки ми не навчимося відрізняти добрий духовний вплив від злого, ми не зможемо належним чином наставляти й направляти тих, хто відчуває на собі цей вплив.
4.5. Гріх
Гріх — це порушення Небесного закону, що відбувається в момент створення людиною умови для взаємодії (상대기준, сандекіджун) із сатаною, у результаті чого між ними виникає дія віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон).
Можна виділити чотири типи гріха. По-перше, первородний гріх, який зародився в результаті духовного і фізичного гріхопадінь прабатьків людства. Він проник у людський родовід і є коренем усіх інших гріхів.
По-друге, успадкований гріх, який передається людині від її предків унаслідок належності до одного родоводу. У десяти заповідях сказано, що гріхи батьків передаються кільком наступним поколінням.
По-третє, колективний гріх. Це гріх, який не вчиняли безпосередньо ні сама людина, ні її предки, але за який вона несе відповідальність, як представник певного суспільства. Приклад такого гріха — розп'яття Ісуса. У його смерті були безпосередньо винні лише головні священики і деякі книжники, але весь народ Іудеї і все людство несуть на своїх плечах тягар відповідальності за цей гріх. Як покарання за нього на долю іудеїв випали великі страждання, і все людство загалом аж до часу Другого пришестя Господа повинне було йти шляхом страждань.
По-четверте, особистий гріх, який кожен чинить сам.
Як уже згадувалося вище, первородний гріх є коренем усіх гріхів. Успадкований гріх — це стовбур, а колективний та особистий гріхи, відповідно, — гілки та листя. Усі гріхи беруть свій початок від первородного гріха. Тому, не очистившись від нього, людина не може повністю звільнитися від інших гріхів. Однак нікому не вдалося виявити прихований корінь гріха. Це під силу тільки Христу, Істинному Батьку, який є коренем усього людства. Лише він може знайти і знищити корінь гріха.
4.6. Основні риси гріховної природи
Єва успадкувала від архангела всі риси, які спонтанно виникли, коли він зрадив Бога і кровно пов'язався з нею. Адам так само успадкував ті ж риси, коли пов'язався кровними узами з Євою, яка зайняла положення архангела. Ці риси стали джерелом усієї гріховної природи грішної людини. Ми називаємо їх основними рисами гріховної природи (타락성본성, тараксонпонсон) людини.
Первинна причина, що поклала початок основним рисам гріховної природи, полягає в заздрості, яку архангел відчував до Адама. Як він, будучи створеним Богом в ім'я доброї мети, міг відчувати заздрість до любові?
Створюючи архангела, Бог наділив його бажаннями й інтелектом як частиною первозданної природи. Завдяки інтелекту архангел міг виявити, що любов Бога до людини сильніша, ніж до нього. Наділений також бажаннями, він цілком природно прагнув іще більшої любові Бога. Прагнення отримати більше Божої любові привело до появи в нього почуття заздрості, що було природно. Заздрість неминуче породжується первозданною природою людини як «побічний продукт» притаманних їй бажань, подібно до тіні, яку відкидає освітлений предмет.
Після досягнення ж людиною досконалості почуття заздрості, що з'являється, жодним чином не зможе привести до гріхопадіння. Людина ніколи не вчинить такий злочин, реально усвідомлюючи, що нетривале задоволення, яке вона може отримати в момент, коли об'єкт бажань досягнутий, не варте страждань, які спричиняє самознищення.
Світ, у якому втілена мета творення, — це засноване на органічних взаєминах суспільство, структура якого багато в чому схожа на будову людського організму. Усвідомлюючи, що знищення окремої людини спричинить загибель усього суспільства, останнє буде перешкоджати вчинкам своїх членів, які ведуть до їхнього самознищення. В ідеальному світі заздрісні бажання, які час від часу виникають у людини як прояв її первозданної природи, будуть спрямовуватися таким чином, щоб сприяти розвитку людини. Відповідно, вони ніколи не приведуть до гріхопадіння.
Існують чотири основні риси гріховної природи. Перша — це тенденція не дотримуватися точки зору Бога. Першопричина гріхопадіння архангела — в тому, що він не зміг любити Адама з таким самим ставленням, як його любив Бог, і замість цього почав заздрити йому. Тому він наважився спокусити Єву. Прикладом такого прояву гріховної природи можуть бути почуття придворного, який заздрить королівському фавориту і нездатний любити його з таким самим ставленням, як любить король.
Друга риса — прагнення залишити належне положення. Прагнучи отримати від Бога більше любові, Люцифер хотів посісти в людському суспільстві положення, яке з точки зору стосунків любові було б схожим на його положення у світі ангелів. Це неправедне бажання змусило його залишити своє положення і вчинити гріхопадіння. Те, що під впливом неправедних емоцій люди діють за межами власної соціальної позиції та положення, є проявом цієї риси гріховної природи.
Третя основна риса гріховної природи — прагнення змінити порядок володарювання. Ангел, який повинен був перебувати під володарюванням людини, підкорив собі Єву. Вона, у свою чергу, підкорила собі Адама, хоча насправді сама повинна була перебувати під його володарюванням. Це порушення належного порядку дало гіркі плоди. Устрій людського суспільства продовжує руйнуватися тими, хто залишає своє положення і змінює порядок володарювання. Ці явища, що постійно повторюються, — прояв цієї риси гріховної природи.
Четверта риса — прагнення примножувати гріховні діяння. Якби після гріхопадіння Єва не втягнула у свій злочин Адама, то гріхопадіння його не торкнулося б. Відновити одну лише Єву було б порівняно легко. Однак Єва передала свій гріх Адаму, спричинивши його гріхопадіння. Схильність злих людей утягувати інших у свої злочини походить від цієї риси гріховної природи.