Розділ 2. Провидіння спасіння
2.1. Провидіння спасіння — це провидіння відновлення
Грішний світ не лише приносить нещастя людині, а ще й завдає болю Богові (Бут. 6:6). Чи дозволить Бог цьому страждаючому світу залишитися таким назавжди? Бог створив світ добра, щоб відчувати в ньому найвищу радість, але через гріхопадіння людей він виявився виповненим гріха та страждань. Якщо б цьому гріховному світу судилося залишитися таким навіки, це означало б, що Бог зазнав поразки, будучи нездатним виконати Свою роль Творця. Тож, хай там що, Він урятує цей грішний світ.
У такому разі, до якої міри Бог мусить спасати цей світ? Безумовно, спасіння має бути повним. Спочатку Він звільнить світ гріха від злої сили сатани (Дії 26:18) і поверне людину в положення, якого прабатьки людства досягли перед гріхопадінням. Потім провидіння спасіння буде продовжуватися доти, доки не буде втілена мета творення, і Бог не зможе здійснювати пряме володарювання над світом (Дії 3:21).
Урятувати хворого — означає повернути його до стану, в якому він перебував до того, як захворів. Урятувати потопаючого — означає повернути його до стану, що передував тому моменту, коли він почав тонути. Можна зробити висновок, що спасти людину, яка перебуває в полоні гріха, — означає повернути її до безгрішного первозданного стану, в якому вона перебувала до гріхопадіння. Отже, Боже провидіння спасіння — це провидіння відновлення (Дії 1:6; Матв. 17:11).
Звичайно, гріхопадіння — це результат помилки самої людини. Однак Бог як Творець людини не може не взяти на Себе відповідальність за те, що сталося. Бог змушений проводити провидіння відновлення, щоб виправити трагічні наслідки того, що сталося, і повернути людину до первісного стану часів створення.
Бог — вічний суб'єкт. Відповідно, життю людини, яка створена, щоб бути вічним об'єктом радості Бога, також повинна бути властива вічна природа. Бог створив людину вічною за принципом творення, і тому, навіть зважаючи на гріхопадіння, Він не може її знищити, оскільки це буде порушенням Принципу. Єдине, що залишається Богу, — спасти грішних людей і повернути їх до первозданного стану.
Створивши людей, Бог пообіцяв їм утілити Три Благословення (Бут. 1:28). У Книзі пророка Ісаї (46:11) Він говорить: «Я сказав те і спроваджу, що Я задумав був, теє зроблю!» Виконуючи обіцяне, Бог проводив провидіння відновлення Трьох Благословень, утрачених людьми під впливом сатани. Коли Ісус сказав своїм учням: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Матв. 5:48), він мав на увазі, що вони повинні відновити свій первозданний стан. Первозданна людина перебуває в єдності з Ним і має Божественну природу; виходячи з мети творення, вона досконала, як і Бог.
2.2. Мета провидіння відновлення
У чому тоді полягає мета провидіння відновлення? У створенні Царства Небесного, Божого об'єкта добра, яке було від початку метою Божого творення. Бог створив людей на землі і, спираючись на них, хотів створити спочатку Царство Небесне на землі. Однак вони згрішили, тому Він не зміг утілити цю Свою волю. Відтоді першочерговою метою провидіння відновлення стало не що інше як відновлення Царства Небесного на землі. Ісус, який прийшов, щоб утілити цю мету, просив своїх учнів молитися про втілення волі Бога «як на небі, так і на землі» (Матв. 6:10), і закликав людей до каяття, «бо наблизилось Царство Небесне!» (Матв. 4:17). Його слова — свідчення того, що метою провидіння відновлення є відновлення Царства Небесного на землі.
2.3. Історія людства — це історія провидіння відновлення
Ми вже виявили, що Божа робота зі спасіння — це провидіння відновлення. Відповідно, історія людства — це історія провидіння відновлення, у ході якого Бог має намір спасти грішних людей і допомогти їм відновити первісний світ добра. Розгляньмо це питання з різних точок зору.
По-перше, поговоримо про історію провидіння відновлення з точки зору розвитку культурних сфер. Завжди і всюди, в усіх, у тому числі і злих людей, є одне спільне — первозданна душа, яка прагне йти шляхом добра та відкидати зло. Однак інтелектуальне розуміння людьми того, що таке добро, і шляхів його втілення відрізняється залежно від часу, місця та особистих поглядів. Усе це було джерелом конфліктів, із яких сплітається історія. Проте основна мета у всіх людей однакова — знайти та втілити в життя добро.
Чому первозданну душу людини скрізь і у всі часи нестримно притягувало до добра? Тому що Бог, суб'єкт добра, створив людину як субстанційний об'єкт добра заради втілення мети добра. Незважаючи на те, що на грішну людину впливає сатана і тому в її житті добро не втілюється у всій своїй повноті, її первозданна душа, залишаючись незмінною, прагне добра. Це свідчить про те, що історія, яка створюється такими людьми, урешті-решт неминуче прийде до створення світу добра.
Як би сильно первозданна душа не тягнулася до добра, людині важко знайти прояв добра в цьому світі, який перебуває під владою сатани. Тому люди змушені шукати суб'єкт добра у світі, що існує за межами часу та простору. У результаті цих украй важливих для людини пошуків зародилася релігія. Відокремившись від Бога внаслідок гріхопадіння, людина прагнула повернутися до Нього через релігію, намагаючись спрямувати своє життя в бік добра. Хоча люди, народи чи держави, які сповідували певні релігії, зникли з лиця землі, релігія сама по собі збереглася до сьогоднішнього дня. Вона не припинила свого існування, незважаючи на розквіт і падіння багатьох держав. Згадаймо зараз історичні факти, які стосуються цієї теми.
Вивчаючи історію Китаю, можна виявити, що після епох Чуньцю та Воюючих царств настала епоха Цинь, а після епох Раннього Хань, Сінь, Пізнього Хань, Трицарства, Західного Цзинь, Східного Цзинь, Південних і Північних династій прийшла епоха Суй і Тан; услід за епохами П'яти династій, Північного Сун, Південного Сун, Юань, Мін і Цин з'явився сучасний Китай. Упродовж цих епох Китай був свідком багатьох драматичних подій, розквіту і падіння багатьох династій та зміни політичної влади, але три далекосхідні релігії — конфуціанство, буддизм і даосизм — до цього часу з гідністю продовжують існувати.
Звернувшись до історії Індії, ми бачимо, що імперія Маурьїв змінилася імперією Андхра, за якою виникли Кушанське царство, держава Гуптів, Харша, Саманідів, Газневидів, Великих Моголів і сучасна Індія. Незважаючи на численні зміни державної влади, індуїзм вижив.
На Близькому Сході імперію Сарацинів змінив Східний та Західний халіфат, потім утворилися Сельджукська держава й Османська імперія, настав колоніальний період і, нарешті, виникли сучасні арабські держави. Але, незважаючи на постійну зміну політичної влади, іслам незмінно продовжує існувати.
Далі розглянемо головну течію в історії Європи. Передову позицію в Європі по черзі займали Греція, Рим, Франкська держава, італійські міста-держави епохи Ренесансу, Іспанія та Португалія. Потім, на нетривалий час, — Франція та Нідерланди, які поступилися місцем Великобританії. У цей час лідируючі позиції належать США та СРСР. Протягом усього цього часу християнство продовжувало процвітати. Воно вижило навіть у Радянському Союзі, незважаючи на встановлену там тиранію, в основі якої лежить матеріалістична ідеологія.
Аналізуючи з цієї точки зору розквіт та падіння націй, можна знайти немало прикладів того, як зникали ті держави, у яких релігії переслідувалися, і процвітали ті, де релігії захищалися та зміцнювалися. Також можна відзначити, що центральна роль в історії часто переходила від однієї нації до іншої — тієї, у якій релігія шанувалася більше. Отже, історія релігії показує, що обов'язково настане день, коли комуністичний світ, який переслідує релігії, припинить своє існування.
В історії залишили свій слід багато релігій. З-поміж них ті, які мали більший вплив, утворили свої культурні сфери. На основі існуючих історичних даних можна виділити від 21 до 26 великих культурних сфер, що існували в різні історичні періоди. Але впродовж історії дрібніші культурні сфери або поглиналися більшими, або ставали їхньою складовою частиною. До теперішнього моменту, у результаті розквіту і падіння багатьох держав, сформувалися чотири великі культурні сфери — східно-азійська (конфуціанство, буддизм), індуїстська, ісламська та християнська. Зараз у процесі формування перебуває всесвітня культурна сфера, заснована на християнських засадах. Такий розвиток історії вказує на те, що кінцева місія християнства полягає у виконанні цілей усіх релігій, які прагнуть утілити в життя ідеали добра.
Історія розвитку культурних сфер спрямована на формування — шляхом розквіту, падіння та об'єднання численних релігій — однієї світової культурної сфери, з основою на одній релігії. Це є доказом того, що суть історії людства полягає у відновленні об'єднаного світу.
По-друге, доказом того, що історія людства — це історія провидіння відновлення, можуть бути певні тенденції розвитку релігії та науки. Як говорилося у «Вступі», призначення релігії та науки — в тому, щоб звільнити грішне людство від незнання в питаннях як внутрішнього, так і зовнішнього плану. В ході історії релігія і наука практично не були пов'язані, розвиваючись незалежно одна від одної. Однак зараз настав момент, коли, вичерпавши можливості самостійного розвитку, вони неминуче повинні зійтися в одній точці. Сьогодні той час, коли, об'єднавши свої зусилля, вони зможуть розв'язати всі свої проблеми. Така тенденція також указує на те, що історія людства йшла провіденційним шляхом відновлення первісної подоби світу.
Якби не було гріхопадіння, інтелектуальні здібності перших людей дозволили б їм досягти найвищого рівня духовного знання, що природним чином стимулювало б і досягнення ними відповідного рівня знань про матеріальний світ. У цьому випадку швидкий розвиток науки дав би людству ще на початку його існування те наукове знання, яке ми маємо сьогодні. Однак наслідком гріхопадіння стало незнання людини, яка змогла створити лише примітивне суспільство, занадто далеке від первісно задуманого Богом ідеалу. Протягом тривалого часу людина йшла шляхом наукового прогресу, здобуваючи знання. І сьогоднішній світ з усіма його науковими досягненнями із зовнішньої точки зору відновлений до рівня, який безпосередньо передує переходу до ідеального світу.
По-третє, доказом того, що історія людства є історією провидіння відновлення, можуть бути тенденції в розвитку історичних конфліктів. В історії постійно велася боротьба за багатство, землю, владу над людьми, яка з плином часу, в міру розвитку суспільства, розширювала свої межі. Ця боротьба, розпочавшись на рівні сім'ї, поступово росла в масштабах, охоплюючи цілі роди, суспільства, держави та весь світ. На сьогоднішній день вона вилилася в ідеологічне протистояння двох світів — демократії та комунізму.
На завершальному етапі історії людства воля Бога виражається через демократію. Підійшов до завершення довгий період історії, коли переважала думка, що ключ до щастя — це володіння багатством, землею та владою над людьми. Після Першої світової війни переможені нації були змушені відмовитися від своїх колоній, а після Другої світової війни країни-переможниці добровільно звільнили колонії, які їм належали, визнавши їхню незалежність. Сьогодні великі держави підтримують вступ до ООН малих держав, які чисельністю та впливовістю не можуть іноді порівнюватися навіть з одним містом цих держав. При цьому великі держави, вважаючи їх своїми братами, не лише надають їм матеріальну допомогу, а й наділяють їх рівними з собою правами та обов'язками.
Якої форми набуде ця остання війна між демократією і комунізмом? Це буде боротьба ідеологій. Але цей конфлікт не припиниться, доки не з'явиться істина, яка зможе повністю подолати матеріалістичне бачення історії, що є загрозою сучасному світу. Комуністична ідеологія, заперечуючи релігію, намагалася розвиватися лише на основі науки. Цій ідеології буде покладено край, коли з'явиться істина, яка подасть релігію та науку як одне ціле. У результаті відбудеться остаточне об'єднання двох світів у межах однієї ідеології. Отже, беручи до уваги ці тенденції історії конфліктів і боротьби, ми не можемо заперечувати той факт, що історія людства — це провіденційна історія відновлення первозданного світу.
По-четверте, розгляньмо це питання, спираючись на Біблію. Мета історії людства — відновлення Едемського саду, центром якого є дерево життя (Бут. 2:9; Гріхопадіння 1.1). Під «Едемським садом» ми розуміємо не якусь обмежену територію, на якій колись були створені Адам і Єва, а всю землю загалом. Якщо б Едемський сад означав тільки невелику географічну місцевість, то як усе численне людство змогло б там уміститися і виконати Благословення Бога «розмножуйтеся і наповнюйте землю» (Бут. 1:28)?
Через гріхопадіння прабатьків людства Едемський сад і його центр — дерево життя — опинилися під владою сатани (Бут. 3:24). У Біблії сказано: «Я Альфа й Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто!» (Об'яв. 22:13—14). Гріховна історія людства почалася з Альфи і завершиться в Омезі. У дні її завершення надією для грішних людей буде випрати свої брудні від гріха шати та віднайти втрачене дерево життя, увійшовши до відновленого Едемського саду. Що ж означають наведені біблійні рядки?
Як уже пояснювалося в главі «Гріхопадіння», дерево життя символізує досконалого Адама, який повинен був стати Істинним Батьком людства. Оскільки батьки вчинили гріхопадіння, їхні нащадки народжувалися з первородним гріхом, і, до того як ці діти гріха зможуть відновити свій первозданний стан, усі вони, як сказав Ісус, повинні народитися згори (Христологія 4.1). Тому історія — це пошук Христа, Істинного Батька, який дасть людям нове життя. Дерево життя, яке, як згадується в Об'явленні, сподіваються віднайти віруючі останніх днів, символізує Ісуса Христа. Таким чином, Біблія говорить нам про те, що мета історії — це відновлення первісного Едемського саду, центром якого є Христос — дерево життя.
Також у Біблії говориться про появу наприкінці історії нових неба та землі (Об'яв. 21:17). Тут мається на увазі, що небо і земля, які раніше перебували під володарюванням сатани, будуть відновлені. Вони стануть новими небом і землею, перейшовши у володарювання Христа, яке здійснюється ним у відповідності до волі Бога. Також у Біблії говориться про те, що все творіння, яке зітхає й мучиться у володінні сатани, з надією очікує з'явлення синів Божих (Рим. 8:19—22). Світ творіння чекає появи дітей Бога, які відновили свою первозданну природу, не для того, щоб загинути в огні, а щоб оновитися (Об'яв. 21:5). Світ стане ідеальним, коли володарювати над ним з істинною любов'ю будуть істинні сини та дочки Бога. Тож, розглянувши розвиток історії людства з різних точок зору, ми можемо з упевненістю сказати, що історія людства — це історія провидіння відновлення первозданного світу.