Розділ 3. Сила любові, сила Принципу і Божа заповідь
3.1. Гріхопадіння з точки зору сили любові і сили Принципу
Бог створив людей на основі Принципу, і тому людям призначалося в житті йти шляхом Принципу. Це говорить про те, що властива Принципу сила не може примусити людину зійти зі шляху Принципу і скоїти гріхопадіння. Потяг, наприклад, не може зійти з колії сам по собі, якщо локомотив і колія справні. Це може статися, тільки коли на потяг діє протилежно спрямована сила, потужніша за силу його власного руху. Те ж саме можна сказати й про людину. Сила Принципу направляє розвиток людини, однак гріхопадіння неминуче, якщо на неї діятиме потужніша сила, яка має мету, що не відповідає Принципу. Більшою, ніж сила Принципу, є сила любові. Тому не виключена можливість, що людина, яка ще не досягла досконалості, вчинить гріхопадіння під впливом любові не за Принципом.
Якщо на людину, яка ще не досягла досконалості, впливатиме сила любові, мета якої відмінна від Божої, може статися гріхопадіння. Чому ж тоді сила любові повинна бути більшою, ніж сила Принципу?
Відповідно до принципу творення, Божа любов є суб'єктом чотирьохпозиційної основи (사위기대, савікіде), у якому кожна з його позицій, завдяки любові трьох об'єктів, утілює мету трьох об'єктів (삼대상목적, самтесанмокчок). Із цього можна зробити висновок, що любов — це джерело життя і щастя людини, бо без Божої любові неможливо встановити чотирьохпозиційну основу (사위기대, савікіде), завершення якої є метою створення людини.
Незважаючи на те, що Бог створив людей на основі Принципу, своє володарювання над ними Він здійснює через любов. Відповідно, заради виконання тієї ролі, яка відведена любові, сила любові повинна бути більшою, ніж сила Принципу. Якби вона була слабшою, ніж сила Принципу, то володарювання любові Бога над створеними за Принципом людьми виявилось би неможливим. Тоді для людини Принцип був би важливішим, ніж Божа любов. Саме в цьому полягає причина того, що Ісус намагався ростити своїх учнів істиною, однак джерелом їхнього спасіння було не що інше, як його любов.
3.2. Мета, з якою Бог дав заповідь
З якою метою Бог дав Адаму і Єві заповідь не їсти плід із дерева пізнання добра і зла? Адам і Єва, ще не досягши досконалості, перебували поза сферою прямого володарювання любові Бога. Сила любові більша за силу Принципу. Тому варто було Адаму і Єві опинитися на позиції об'єктів архангела, вони могли вчинити гріхопадіння під впливом любові не за Принципом, яка має протилежну до Принципу мету. Щоб запобігти цьому, Бог і дав їм заповідь. Якою б сильною не була непринципова любов архангела, якби Адам і Єва, не відповідаючи на неї, дотримувалися заповіді Бога, беручи участь у дії віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон) лише з Ним, сила любові не за Принципом не змогла б жодним чином вплинути на них, і гріхопадіння ніколи б не відбулося. Та оскільки вони, порушивши заповідь Бога, створили умову для взаємодії (상대기준, сандекіджун) із архангелом і вступили з ним у дію віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон), сила недозволеної любові, що виникла в результаті, змусила їх зійти зі шляху Принципу.
Бог дав заповідь людям, які ще не досягли досконалості, не лише тому, що хотів відвернути гріхопадіння. Бог також хотів, щоб вони отримали право на володарювання над світом творіння, успадкувавши Його творче начало. Для цього Адам і Єва повинні були прямувати до досконалості, зберігаючи віру в Боже Слово, що було їхньою часткою відповідальності (Творення 5.2.2).
Бог дав цю заповідь не архангелу, а виключно людям, тому що хотів звеличити їхню гідність і виховати якості, необхідні, з точки зору принципу творення, для того, щоб вони отримали право володарювання навіть над ангелами, зайнявши позицію дітей Бога.
3.3. Період, упродовж якого була потрібна заповідь
До якого часу потрібно було дотримуватися заповіді «не їж», яку Бог дав прабатькам людства? З точки зору любові втілення Другого Божого Благословення полягає в тому, щоб Адам та Єва, керуючись Божою любов'ю, стали подружжям, народили дітей і перейшли під пряме володарювання любові Бога (Бут. 1:28). Люди були створені так, що після досягнення досконалості вони могли «їсти», не порушуючи при цьому Принцип.
Сила любові більша за силу Принципу. Тому варто було Адаму та Єві досягти досконалості та стати подружжям у центрі з Богом, вони, завдяки силі Його абсолютної любові, опинилися б під прямим володарюванням Бога. Ніхто і ніщо не змогло б зруйнувати їхню абсолютну подружню любов, і вони ні в якому разі не вчинили б гріхопадіння. Більше того, любов архангела, який займає нижче положення, ніж люди, жодним чином не вплинула б на їхню подружню любов, у центрі якої перебував би Бог. Отже, заповідь Бога «не їж» була необхідна Адаму і Єві лише до моменту досягнення ними досконалості.