Розділ 4. Батьківська любов жертвує всім
Любов неможливо втілити одному. Вона не утверджується там, де немає вкладу життя. Аналогічно, якщо подивитися на любов у стосунках батька та дитини, вона пов’язана з життям. Таким чином, доки зберігаються узи життя, доки в їх рамках у людини залишаються якісь бажання, неодмінно залишаються й узи любові. Неможливо побудувати стосунки любові, окремо від уз життя. Тому в любов неодмінно повинні бути вкладені узи життя. Чи відчуває людина цінність своєї любові, чи ні, залежить від того, наскільки вона вкладає в неї своє життя. (32-14, 14.06.1970)
Наприклад, любов, якою батьки люблять дітей, це не просто любов, яка визначена життєвою долею, вона витікає від самого мозку кісток. Батьки живуть з такою люблячою душею, що навіть якщо й захочуть забути про ці стосунки, то не зможуть, навіть якщо спробують розірвати їх, то все одно не зможуть.
Коли батьки відчувають, що їх пов’язує з дітьми життєва доля, то природно з їх душі починає литися любов до дітей. Цій любові не передує усвідомлене розуміння, як наприклад: «Ця дитина — мій син, тому я буду її любити».
Перед тим, як з’являється схоже усвідомлення, перед тим, як виникає такий зв’язок, між життєвою силою людини та його дитиною вже існують певні узи, тому не любити просто неможливо. Ми чудово відчуваємо такі речі в сімейному житті. (32-14, 14.06.1970)
Що ж це за Особистість — Бог? В Його душі живе безперервне бажання віддавати: незважаючи на те, що Він робив це тисячі та десятки тисяч років, Він хоче робити це ще. Тому- то ми Його шукаємо. Нам не потрібен Бог, який схожий на продавця, який, після того як дасть що-небудь, каже: «З тебе стільки і стільки». Чому все людство повинно любити Бога та йти за Ним?
Чому ми повинні любити Його? Тому що Він віддає все заради людей і при цьому все одно відчуває сором: «Зараз у мене немає нічого, крім цього, але почекайте ще трохи. Я дам вам щось у сто чи в тисячу разів краще». Його не задовольняє те, що Він дав сьогодні. Віддавши, Він обіцяє дати щось краще в майбутньому. Така глибока у Нього натура. Коли живеш з таким Богом, відчуваєш себе щасливим, навіть якщо недоїдаєш і бідуєш. Навіть якщо доводиться голодувати, надія на майбутнє дає такий стимул, який в сьогоднішній реальності відчувається, як поштовх.
Я маю на увазі, що, відчувши його, людина може навпаки здобути нову рішучість. Якщо в дитини такі батьки, які відчувають себе незручно, навіть коли дають йому щось, вона викрикує: «Мамо!» — і обніме свою маму. Думаєте, вона просто обніме її тілом? Уявіть собі, як вона буде вдячна. У цій ситуації обидва можуть проливати сльози, втішаючи один одного заради майбутнього. Їх ситуація зовсім не безнадійна, вони будуть розглядати надію на завтра, як стимул для теперішнього, вони обидва відчують рішучість і зможуть підбадьорювати один одного лицем до лиця. Така вибухова сила зосереджена в цій ситуації, тому події, які відбуваються з нею, не можна вважати нещасними.
Ситуація, коли люди можуть притягнути в рамки реальності стимул, пов‘язаний з майбутнім, і вихваляти його цінність, виникне тільки у сфері любові. Тому для людини, яка живе в такій сфері, нещасть не існує. Такий випливає висновок. (36-290, 13.12.1970)
Батьки прагнуть пожертвувати всім заради своєї любої дитини. Вони діють так само, як і Бог. Про що це говорить? Бог віддає Свої сили не заради Себе Самого. Він прагне займати таке положення, яке принесло б благо Його об’єкту, а не Йому Самому.
Якщо б Бог хотів жити заради Себе Самого, це не було б істинною любов’ю. Любов, життя та надія народжуються з прагнення пожертвувати Всього Себе заради Своєї дитини, та жити разом з цією дитиною. (69-61, 10.09.1973)