Розділ 3. Абсолютно незмінна батьківська любов

 Звідки починається любов батьків до дітей, і що є її мотивом? Любов між чоловіком і жінкою мінлива, але чому не міняється любов до синів і доньок, які народжуються від неї? Любов до дітей народжується не з кохання між чоловіком і жінкою. Незмінна любов пов’язана не з горизонтальним подружнім коханням, а з якимось джерелом вертикального потоку. В цьому немає ніякого сумніву.
  Хто є таким вертикальним Суб’єктом? Ми називаємо Його Богом. З цією любов’ю чоловік і жінка не можуть чинити, як їм заманеться. У ставленні до неї неможна займати таку позицію: «Хочу — люблю, не хочу — не люблю».
  За всього бажання її не можна розірвати. Людина, яка знаходиться на горизонтальній позиції, не може її чіпати. Тому любов батьків до дітей незмінна навіки.
  Зараз, коли в демократичному світі широко розповсюджені ідеї індивідуалізму, діти заявляють: «Наші батьки належать до старої епохи, а ми — до нової. Ми знаходимось в різних вимірах». Але як би не мінялись діти, батьківське серце незмінне. Незважаючи на всі ці вигуки про стару та нову епохи, батьки не кажуть: «Ах, ви так? Ми так само!» Батьківська любов не така. Це вірно навіть для тварин. В любові до своїх дитинчат вони стоять вище хвилювань про власне життя. (48-154, 12.09.1971)

 Звідки ж прийшла така любов? Оскільки сама людина є результатом деяких первісних відносин, значить, і вона з’явилась, завдяки зв’язку з якоюсь первинною силою. Ми, люди, не можемо до цього доторкнутися. Хіба ви коли-небудь бачили людей, які б заявили: «Давайте зробимо революцію у сфері батьківської любові до дітей! Станемо прапороносцями революції!»?
  Припустимо, якийсь батько наважився на таку революцію, щоб переробити всю людську історію, і от він заявляє: «Я — батько, але своїх дітей не люблю!» Однак в той самий момент, коли дитині перерізають пуповину, в душі цього батька, природнім чином, виникне любов до цього малюка. Живі істоти всіх рівнів — від низьких до високих — влаштовані так, що не можуть не любити своє потомство. Вони хочуть любити, вкладаючи в це своє життя, роблячи його опорою цієї любові. Дивлячись на те, як діє батьківська любов, розумієш, що вона близька до вічної незмінності.
  Звичайно, якщо ми прагнемо до абсолютності, ця любов не може стати самим абсолютом, але для людей вона є наріжним каменем, найбільш близьким до нього. Вона може стати єдиною опорою для ніг. Це так у світі людей, а якщо подивитися історію, то задумуєшся, чи не є вона вічною опорою?
  Звідки прийшла така батьківська любов? Людина навчається їй не з порад свого батька і не з рекомендацій своєї другої половини. Ця любов також не є плодом її власних роздумів і рішучості діяти певним чином. Вона діє так природнім чином. (48-156, 12.09.1971)

 Якщо проаналізувати справжню любов, можна зрозуміти, що в ній не буває революцій. Любов батьків до дітей відповідає поняттю «істинна любов», тому любов до дітей, якою вона була в часи прабатьків людини, і та любов, яку ми, їх нащадки, відчуваємо до своїх дітей зараз, тисячоліття по тому, нічим не відрізняються. В свою чергу, наші нащадки через декілька тисяч років будуть так само любити своїх дітей.
  В любові немає ні розвитку, ні кінця. Істинна любов чиста і їй непотрібні революції. А якою є Божа любов? Якщо Бог стверджує якусь істоту на абсолютному положенні, признає її існування та любить її, такій любові тим більше не потрібні революції. (18-11, 14.05.1967)