Розділ 4. Роз’яснення біблійних віршів, які підтримують теорію абсолютного призначення
Ми вже з'ясували багато питань стосовно Божого призначення. Тепер розгляньмо, як пояснити біблійні цитати, наведені на початку глави, відповідно до яких складається враження, що Боже призначення всього, що відбувається, абсолютне.
Розпочнімо з такого вірша: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив… А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив» (Рим. 8:29—30).
Оскільки Бог усезнаючий, Він заздалегідь знає, хто має якості, необхідні для того, щоб стати центральною особою в провидінні відновлення (Призначення 3). Тому, щоб виконати мету провидіння відновлення, Бог призначає та призиває того, кого Він «передбачив». Його відповідальність полягає в тому, щоб покликати людину, але тільки це ще не означає, що людина буде Ним виправдана та прославлена. Для цього вона повинна виконати свою відповідальність. Тільки тоді, отримавши виправдання, вона буде прославлена Богом. Тож, призначення Бога, за яким людина буде прославлена, втілюється лише в разі, якщо остання завершить свою частку відповідальності. Оскільки в цьому вірші не згадується вираз «частка відповідальності людини», складається враження, що все залежить від абсолютного призначення Бога.
Також у Біблії говориться: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись. Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує» (Рим. 9:15—16).
Як пояснювалося вище, тільки Бог бачить наперед, яка людина більше за інших підходить для виконання мети провидіння відновлення, відтак Він обирає її. Отож, обирати таку людину, милувати її та змилосердитися над нею — привілей Бога. І це не залежить ні від бажання, ні від зусиль людини. Мета цього вірша — наголосити на могутності та милосерді Бога.
Святий Павло також писав: «Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?» (Рим. 9:21).
Уже було сказано, що частка відповідальності, дана Богом людям, — це умова, яка дає Йому змогу любити їх більше, ніж будь-яких інших істот у світі творіння. З цією умовою Бог дав людині можливість успадкувати Його творче начало і отримати право на положення володаря світу творіння. Однак людина, вчинивши гріхопадіння, не виконала цієї умови. Тому грішна людина стала істотою, яка не має ніякої цінності, немов сміття, що викидається. Наведені рядки повинні були показати людям, що, опинившись у такому положенні, вони не мають права скаржитися, як би Бог до них не ставився.
Також у Біблії говориться, що Бог любив Якова та ненавидів Ісава ще тоді, коли вони були в утробі матері, не встигши зробити ні добрих, ні злих учинків.
Чому Бог, уже тоді віддаючи перевагу одному з них, сказав: «Більший служитиме меншому» (Рим. 9:10—13)? Чому Він любив одного і ненавидів іншого? Тому що Бог мав дотримуватись програми шляху провидіння відновлення. Як буде більш докладно розглядатися далі (Основа 3.2), Бог дав Ісаку близнюків, Ісава та Якова, з наміром, щоб вони зайняли положення Каїна та Авеля. Вони мали відновити шляхом тангам волю Бога, спрямовану на відновлення права первородства старшого сина, яку Він не зміг утілити раніше в сім'ї Адама, коли Каїн убив Авеля. Для цієї мети Бог мав намір підкорити Ісава, який займав положення Каїна, Якову, який перебував на положенні Авеля. Бог «ненавидів» Ісава, тому що він займав положення Каїна. Яків міг отримувати любов Бога, тому що перебував на положенні Авеля.
Але насправді ненависть чи любов Бога до обох братів визначалася тим, чи впораються вони зі своєю часткою відповідальності, тому Ісав, підкорившись Якову, також отримав благословення любові, як і його брат, хоча спочатку він займав положення, що обумовлювало ненависть Бога. З іншого боку, хоча Яків і займав положення, що передбачало отримання любові Бога, він міг би зовсім не отримати її, якщо б не виконав даної йому частки відповідальності.
Люди, як-от Жан Кальвін, обстоювали вчення про абсолютне та повне призначення, у якого й досі залишається багато прибічників, тому що не розуміли того, як співвідносяться частка відповідальності Бога та частка відповідальності людини у втіленні мети провидіння відновлення, і вважали, ніби виконання Божої волі залежить виключно від дій Бога.