Розділ 1. Призначення Божої волі
Перед тим як говорити про призначення Божої волі, розгляньмо спочатку, у чому вона може виявлятися.
Через гріхопадіння людини Бог не зміг досягти мети творення. Таким чином, воля Бога стосовно грішної людини, яку Він прагне втілити в життя в ході Свого провидіння, залишається незмінною — втілити мету творення. У цьому значенні Божа воля полягає в тому, щоб досягти мети провидіння відновлення.
Далі, необхідно пам'ятати, що Бог спочатку визначає Свою волю, а потім працює над її втіленням. Створюючи людину, Бог установив стосовно неї Свою волю — втілити мету творення. Але оскільки через гріхопадіння Бог не зміг утілити цю Свою волю, Він знову її визначив та вершить провидіння відновлення, щоб усе ж таки виконати невтілену Ним волю.
Бог визначає Свою волю таким чином, щоб результатом її втілення стало не зло, а добро. Бог — суб'єкт добра. Відповідно, мета Його творення також є добром; схожим чином, мета провидіння відновлення і Божа воля стосовно її втілення також є добром. Із цього випливає, що Бог не міг визначити те, що перешкоджає досягненню мети творення або суперечить їй. Зокрема, Він не міг визначити гріхопадіння людини, суд над нею в результаті вчинених нею гріхів чи руйнування Всесвіту. Якщо б таке зло було неминучим результатом Божого призначення, то Бог не міг би бути суб'єктом добра. Більше того, якщо б Бог Сам визначив усе це зло, чи став би Він так побиватися над його наслідками?
Натомість у Біблії говориться, що Бог засмутився, дивлячись на грішних людей (Бут. 6:6), і, побачивши невіру царя Саула, пожалкував, що зробив його царем (1 Сам. 15:11). Ці вірші ілюструють, що зло є не результатом Божого призначення, а наслідком того, що люди не впоралися зі своєю часткою відповідальності, об'єднавшись із сатаною.
Якою мірою Бог визначає Свою волю — кінцеве втілення мети творення?
Бог — Сутність унікальна, вічна, незмінна, абсолютна, тому і мета Його творення повинна бути такою ж. Відповідно, Його воля стосовно провидіння відновлення, спрямованого на втілення мети творення, також повинна бути унікальною, вічною, незмінною й абсолютною. З цього випливає, що призначення Божої волі також має бути абсолютним (Іс. 46:11). Зважаючи на те, що Бог визначив Свою волю абсолютно, коли обрана для якоїсь місії людина не справляється з нею, Бог усе одно продовжує втілювати Своє провидіння, аж до його повного завершення, навіть якщо для цього Він змушений обрати іншу людину, щоб перекласти цю місію на її плечі.
Наприклад, Бог хотів, щоб мета Його творення була втілена Адамом. І хоча цього не сталося, призначення Бога стосовно втілення Своєї волі залишилося незмінним. Тому Бог послав Ісуса як другого Адама, намагаючись здійснити Свою волю через нього. Коли внаслідок невіри іудеїв воля Бога втілилася не повністю (Месія 1.2), Ісус пообіцяв прийти знову, щоб остаточно її втілити (Матв. 16:27).
Інший приклад — це спроба Бога закласти основу для прийняття Месії на сімейному рівні в провидінні, центром якого були Каїн та Авель. Коли воля Бога не здійснилася через те, що Каїн убив Авеля, Бог вирішив утілити її через сім'ю Ноя. Коли й ця спроба завершилася невдачею, Бог обрав на це місце Авраама, щоб він обов'язково виконав Його волю.
Крім цього можна навести такі приклади: Бог намагався виправити невдачу втілення Своєї волі через Авеля, обравши Сифа на його місце (Бут. 4:25); Бог намагався втілити Свою волю, що залишилася незакінченою Мойсеєм, обравши натомість Ісуса Навина (Нав. 1:5). Коли воля Бога не здійснилася через зраду Іуди Іскаріота, Бог удався до другої спроби втілення Своєї волі, обравши Матвія на його місце (Дії 1:26).