Призначення
Упродовж довгого часу суперечливі уявлення теологів про «призначення» були причиною багатьох питань, які виникали у вірян. Для початку нам слід зрозуміти, що спричинило ці суперечності.
У Біблії є багато віршів, які найчастіше тлумачаться таким чином: процвітання чи занепад, щастя чи страждання, спасіння чи засудження людини, так само як і підйом чи падіння націй — усе відбувається у світі саме так, як це призначено Богом.
Наприклад, у Біблії сказано: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив… А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив» (Рим. 8:29—30). І далі: «Бо Він [Бог] каже… «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись». Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує» (Рим. 9:15—16); «Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?» (Рим. 9:21). Згідно з Біблією, Бог полюбив Якова та зненавидів Ісава, коли ті були ще в утробі матері, і їй тоді вже було сказано, що «більший служитиме меншому» (Рим. 9:12).
Таким чином, є досить багато біблійних віршів, які підтримують теорію абсолютного призначення. Та не можна забувати, що Біблія досить очевидно свідчить і проти цієї теорії.
Так, Бог, прагнучи відвернути гріхопадіння, не дозволив прабатькам людства їсти від забороненого плоду (Бут. 2:17). З цього можна зробити висновок, що гріхопадіння не було призначене Богом, а стало результатом порушення людьми даної Ним заповіді. У Біблії сказано: «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Бут. 6:6). Якщо б Бог призначив гріхопадіння, у Нього не було б причин засмучуватися через грішних людей, які лише чинили у відповідності до Його призначення. Також у Біблії говориться, що всі віруючі в Ісуса будуть урятовані (Іван. 3:16). З цього випливає, що жодній людині не були призначені вічні муки.
Вчення про те, що кінцевий результат дій людини залежить не від Божого призначення, а від зусиль самої людини, підтримується дуже відомими біблійними рядками: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Матв. 7:7). Дійсно, якщо будь-які зроблені людиною кроки ведуть урешті-решт до результату, який визначив Бог, то чому Ісус наголошував на важливості зусиль самої людини?
Біблія вчить нас молитися за хворих братів (Як. 5:14), і це явно свідчить про те, що зцілення від хвороби залежить не тільки від Божого призначення. Якщо ми не в змозі змінити призначену Богом долю, то для чого потрібні всі наші сповнені сліз молитви?
Досить логічно припустити: якщо Бог є абсолютним, то Його призначення також абсолютне і не може бути змінене, яких би зусиль людина для цього не докладала. Тому, якщо ми приймаємо традиційне вчення, за яким Боже призначення всього, що відбувається у світі, абсолютне, то ми змушені будемо зробити висновок, що жодні зусилля з боку людини, як-от молитва, свідкування (전도, чондо), благодійність тощо зовсім не потрібні, бо жодним чином не можуть зарадити Божому провидінню відновлення.
Тож, як бачимо, у біблійних віршах міститься немало доказів на підтвердження обох теорій про призначення, що неминуче призводить до суперечливих поглядів щодо цього питання. Як же вирішується питання про призначення у світлі Принципу? Відповідаючи на нього, розіб’ємо тему «Призначення» на кілька пунктів.