Розділ 7. Сім'я — вічна первісна батьківщина людини
Сім’я — це гарне місце. Чому? Тому що в ній є тато та мама, старші брати та сестри, молодші брати та сестри, рідня.
Ось чому будь-яка людина відчуває у своєму серці тугу за рідним краєм, за своєю батьківщиною. Люди думають про свою місце де вони народилися більше, ніж про всю країну. Навіть якщо людина живе в Республіці Корея, вона тужить за своїм рідним містом. Вона може любити Корею, хотіти жити в ній, вона може навіть насправді жити в ній, але за яким місцем вона все одно буде сумувати? За своєю батьківщиною.
Що таке батьківщина? Це — місце, яке притягує серце людини до себе зі всіх чотирьох напрямів, притягує її цілковито, у трьох вимірах. Що це за серце? Це — серце, пов’язане любов’ю. Зверху його прив’язують до себе батько й мати, справа та зліва — чоловік чи дружина, знизу — сини та доньки, родичі. Батьківщина — це місце, з яким людина сильно-сильно пов’язана об’ємними узами любові.
Люди більш за все прагнуть до щастя, яке коріниться в любові, тому вони не можуть не сумувати за рідними місцями. А де ж знаходиться первісна батьківщина Бога? Де на земній кулі є таке місце? Над цим питанням варто замислитися.
Якщо Бог — це й справді Бог любові, Він неодмінно повинен був створити на землі оплот для Свого життя, але де знаходиться це місце? Щоб зрозуміти це, нам потрібно знати, які приготування Бог робив, щоб побудувати цей оплот. Де знаходиться кардинальна точка, первісна батьківщина, звідки зможе виникнути Божа сім’я? Це місце знаходиться там і тільки там, де живе син, який по-справжньому знає Бога, як свого Батька. Іншими словами, це — місце, де живуть єдинородні син і донька, здатні цілковито володіти Божою любов’ю.
Навіть більше, це — місце, де такі син і донька вступають у шлюб і створюють досконалу сім’ю. (23-151, 18.05.1969)
Хто повинен жити у нас на батьківщині? Люди, яких ми хочемо бачити: батьки, брати та сестри. Там повинні бути люди, з якими ми хочемо зустрітися. Коли ми хочемо жити разом з кимось, чи буде нам достатньо, якщо ми просто побачимось з цими людьми на мить? Чи вистачить нам однієї короткої зустрічі з ними? Вони не повинні нам набридати, навіть якщо, зустрівшись з ними, ми будемо жити разом вічно. Нам слід знайти таке місце. Це і є Царство Небесне, якого прагне сьогодні релігія. (23-80, 11.05.1969)
Сьогодні ми з вами сумуємо за батьківщиною, тому що там живуть ті, хто ближче всього до нас: батьки, брати та сестри, родичі. Вони завжди притягують нас до себе. Більше того, коли б ми не пішли туди, нас там зустрінуть, як у старі часи; якщо ми знаходимось у скрутній ситуації, поспівчувають усім нашим труднощам, втішать нас і приймуть з радістю. Якщо ж там немає таких людей, навіть якщо ми, люблячи свою країну та сумуючи за нею, подамось туди, ми не відчуємо у своєму серці того, що відчували в ті часи, за якими так сильно сумували. Навпаки, наше повернення створить умови для печалі. Ви повинні це розуміти. На батьківщині обов’язково повинні бути люди, які нас зустрінуть. (23-80, 11.05.1969)