Вступ
Кожна людина намагається уникнути горя та знайти щастя. Від незначних епізодів у житті окремих людей до подій історичного масштабу — все по своїй суті є проявом людського прагнення стати щасливішими.
Як же виникає щастя? Кожен із нас стає щасливим, коли здійснюються його бажання. Найчастіше слово «бажання» розуміється нами не в його первісному значенні, оскільки наявні життєві обставини здебільшого сприяють тому, що у своїх бажаннях ми маємо на меті не добро, а зло. Проте неправедні бажання ніколи не виникають у первозданній душі, адже їй добре відомо, що вони приносять їй нещастя. Прагнучи пізнати щастя, первозданна душа докладає відчайдушних зусиль, відмовляючись від злих бажань і керуючись добрими. Наша реальність така, що ми наосліп просуваємося виснажливим шляхом у пошуках світла життя, прагнучи вийти з мороку смерті.
Хіба вдалося кому-небудь, керуючись неправедними бажаннями, відчути радість первозданної душі? Після задоволення таких бажань ми відчуваємо докори совісті та пригнічення. Які батьки вчитимуть свою дитину чинити зло? Чи знайдеться вчитель, який буде свідомо прищеплювати своїм учням неправедність? Первозданна душа, яку має кожна людина, проявляється в нетерпимості до зла і звеличуванні добра.
Віруючі люди, керуючись бажаннями первозданної душі, постійно докладають зусиль, щоб утілити в життя добро. Однак від часів створення світу не знайшлося жодної людини, яка б прислуха́лася лише до голосу своєї первозданної душі. Святий Павло говорив: «Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би…» (Рим. 3:10—11). Усвідомлюючи жалюгідне становище людей, він тужив: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина!» (Рим. 7:22—24).
Отже, виявляється, що в людині є протиріччя. Її тягне у дві протилежні сторони: первозданна душа прагне втілити добрі бажання, а зла душа — злі бажання. Їхні прагнення ведуть у людському «я» запеклу боротьбу одне з одним, намагаючись утілити в життя дві взаємовиключні цілі.
Будь-яка форма існування приречена на занепад, доки в ній залишається таке протиріччя. Тому людина, маючи в собі протиріччя, живе на межі руйнування. Однак не може бути, щоб це протиріччя було притаманне людству з моменту його виникнення. Жоден предмет чи істота у творінні не можуть з'явитися на світ, якщо вже в момент зародження в них існує протиріччя. Якби людям судилося мати його ще до своєї появи, вони не змогли б навіть з'явитися на світ. Тому протиріччя виникло вже після зародження людства. У християнстві такий руйнівний стан людини називається гріхопадінням (타락, тарак).
Узявши все вищезгадане до уваги, ніхто не зможе заперечити висновок про те, що людина перебуває в стані занепаду. Усвідомлюючи, що внаслідок гріхопадіння людина опинилася на межі руйнування, ми докладаємо відчайдушних зусиль, щоб стримати бажання злої душі і, керуючись добрими бажаннями первозданної душі на шляху до єдиної мети, позбутися протиріччя. Та, на жаль, ми все ще нездатні остаточно розв'язати питання стосовно природи добра і зла. Наприклад, якщо ми, розглядаючи доктрини теїзму та атеїзму, відносимо одну з них до сторони добра, то повинні визнати, що інша належить стороні зла. Однак досі з цього приводу ще не було зроблено однозначного висновку. До того ж люди так і не знають, що таке первозданна душа, яка породжує добрі бажання; звідки взялася зла душа, яка дає початок злим бажанням, що протидіють прагненням первозданної душі; де корінь протиріччя, яке веде людину до самознищення. Щоб вести життя добра, керуючись бажаннями первозданної душі і нехтуючи злими бажаннями, необхідно раз і назавжди покласти край цьому незнанню і навчитися відрізняти добро від зла.
На людський інтелект гріхопадіння вплинуло таким чином, що люди опинилися в темряві незнання. У людини є два аспекти — внутрішній і зовнішній, або душа і тіло; схожим чином, її інтелекту також притаманні два аспекти — внутрішній і зовнішній. Згідно з цим, існує два аспекти незнання — внутрішнє і зовнішнє. З точки зору релігії внутрішнє незнання означає нерозуміння духовної сторони життя. Ми не знаємо, звідки походить людина, у чому полягає мета її життя, що відбувається після смерті, чи існують Бог і потойбічне життя, що таке добро і зло. Зовнішнє незнання пов'язане з недостатньою обізнаністю в питаннях, що стосуються світу природи, включаючи тіло людини; з незнанням основ матеріального світу і природних законів, яким підпорядковуються всі фізичні явища.
З перших днів історії й дотепер люди перебували в безперервному пошуку істини, яка б звільнила їх від незнання й відновила знання. За допомогою релігії людство йшло шляхом пошуку внутрішньої істини, а за допомогою науки прагнуло знайти зовнішню істину. Релігія і наука, кожна у своїй сфері, були методами подолання незнання й пошуку двох аспектів однієї істини. Отже, релігія та наука мають об'єднатися і разом вирішити нагальні проблеми; при цьому два аспекти істини, внутрішній і зовнішній, будуть розвиватися в повній гармонії. Тільки повністю позбувшись незнання і живучи життям добра, відповідно до прагнень первозданної душі, ми насолоджуватимемося вічним щастям.
У процесі розв'язання фундаментальних питань людського життя ми бачимо два можливі шляхи. Перший передбачає пошук відповідей у матеріальному світі, світі наслідку. Ті, хто віддають перевагу цьому шляху, схиляють голову перед високорозвиненою наукою і пишаються всемогутністю та матеріальним добробутом, який вона дає людству. Однак чи може людина бути справді щасливою, якщо, керуючись бажаннями свого тіла, обмежить себе лише зовнішніми потребами? Завдяки науковому прогресу люди можуть створити комфортне соціальне середовище, яке дасть їм можливість насолоджуватися благополуччям. Та чи може лише це задовольнити бажання, приховані в глибині людської душі? Радість мирської людини, яка насолоджується плотськими втіхами — ніщо в порівнянні з радістю аскета, який насолоджується простим, але чесним життям. Гаутама Будда, який залишив розкіш королівського палацу і вирушив у тривалу мандрівку в пошуках істини, був не єдиним безпритульним блукачем, який шукав місце, де його душа відчула б спокій. Так само як здоров'я тіла залежить від здоров'я душі, тіло пізнає всю повноту радості лише тоді, коли душа відчує справжню радість. Що можна сказати про того, хто вирушив у плавання морем матеріального світу під вітрилом науки в пошуках фізичних утіх? Варто такій людині дістатися берега ідеалу, до якого прямує, як вона усвідомить, що це не що інше, як кладовище, де можуть спочити її тлінні останки.
Отже, у якому напрямі повинна розвиватися наука? До цього часу предметом наукових досліджень був не внутрішній причинний світ, а зовнішній світ результату, не світ суті, а світ явищ. Проте сьогодні наука переходить на вищий рівень свого розвитку, коли предметом її досліджень стає не лише зовнішній, результуючий світ явищ, а й внутрішній, причинний світ суті. Вчені дійшли висновку, що неможливо досягти кінцевої мети науки, беручи до уваги лише зовнішню істину — досліджуючи результуючий світ явищ та не даючи логічного пояснення причинному духовному світу, а саме внутрішній істині. Тільки коли той, хто після закінчення свого плавання під вітрилом науки в пошуках зовнішньої істини підніме також вітрило релігії та в пошуках внутрішньої істини знову вирушить у дорогу, він попливе в тому напрямку, куди прагне його первозданна душа, — до ідеального світу.
Другий напрям, яким іде людство, прагнучи відповісти на фундаментальні питання людського життя, — це спроба вийти за межі світу явищ і знайти відповіді в причинному світі суті. Беззаперечним є значний внесок, який зробили філософія та релігія на цьому шляху; однак так само не можна заперечити й той факт, що вони додали людству великого духовного тягаря. Ідучи неторованим шляхом першопрохідців, філософи, святі й мудреці, кожен у свій час, прагнули прокласти шлях добра для людства, однак натомість їхні діяння обтяжили нас іще більше.
Погляньмо об'єктивно. Чи був в історії хоча б один філософ, який поклав край людським стражданням? Чи був хоча б один мудрець, який би розв'язав фундаментальні проблеми людського життя та Всесвіту і чітко показав, як нам треба жити? Хіба не сталося навпаки: їхні вчення та філософії ви́кликали чимало питань та сумнівів, яких нам ще слід позбутися? Крім того, вогні відродження, якими багато релігій освітили у свій час душі тих, хто блукав у пітьмі, з плином часу ставали дедалі слабшими. Сьогодні від них залишилися лише тьмяні вогники, які мерехтять у пітьмі, що згущується.
Розглянемо історію християнства. Протягом двох тисяч років воно розвивалося у вирі різноманітних подій, пророкувало спасіння всього людства і зараз поширило свій вплив на весь світ. Але що сталося з християнським духом, який колись випромінював настільки яскраве світло життя, що навіть римляни, які жорстоко переслідували християн, схилили голови перед розп'ятим Ісусом? Середньовічне феодальне суспільство поховало християнство заживо. Реформація запалила в цій могилі вогонь оновлення духовного життя, однак його світло не змогло розсіяти хвилі пітьми, що насувалася. Коли згасла любов, характерна для християнства на зорі його існування; коли християнське суспільство Європи заполонив капіталізм, який прагнув лише наживи; коли маси голодних волали від горя в халупах, — обіцяний порятунок прийшов не з неба, а з землі. Це був комунізм. Християнство, яке проповідувало Божу любов, перетворилося на руїни, під якими було поховано все, до чого воно закликало. Тоді цілком закономірно піднялося полум'я протесту проти безжалісного Бога, Який допустив такі страждання. Саме́ Його існування почало здаватися абсурдним. Так з'явився сучасний матеріалізм.
Таким чином, християнське суспільство стало колискою матеріалізму, з якого пишно розрісся комунізм. Християнство виявилося неспроможним зрівнятися в здобутках із комунізмом і не змогло дати істину, яка б підкорила його теоретичні основи. Християни, безсилі щось удіяти, ставали свідками того, як у них на очах ця ідеологія розвивалася, процвітала та поширювала свій вплив на весь світ. Гірко та болісно! Крім того, хоча громадяни християнських країн вірять у доктрину, яка вчить, що все людство — нащадки одних батьків, багато хто з них не може навіть сидіти поряд із братами й сестрами іншого кольору шкіри. Це яскравий приклад, що показує стан сучасного християнства, яке, втративши духовну силу, необхідну для втілення слів Ісуса в життя, опустилося до формального дотримання ритуалів і стало подібним до «гробів побілених» (Матф. 23:27).
Можливо, настане день, коли людські зусилля покладуть край існуванню зла в суспільстві; однак є одна вада, позбавитися якої люди самі неспроможні. Це статева розпуста. У християнському вченні вона вважається смертним гріхом. Трагічно, що сучасне християнське суспільство не може перешкодити тому, що сила-силенна людей сьогодні сліпо йде шляхом пороку!
Християнство саме стало жертвою хаосу й внутрішнього розколу і може лише безсило спостерігати, як незліченні життя опиняються у вирі розпусти. Усе це — свідчення того, що традиційне християнство в нинішню епоху нездатне допомогти Божому провидінню спасіння людства.
Чому ж віруючі, які щиро прагнули пізнати внутрішню істину, не змогли виконати свою початкову місію? Стосунки між світом суті і світом явищ схожі на стосунки між душею і тілом. Це стосунки причини і наслідку, внутрішнього і зовнішнього, суб'єкта і об'єкта. Так само як особистість людини досягає досконалості, лише коли її душа і тіло перебувають у повній єдності, так і ідеальний світ утілюється, коли два світи — світ суті і світ явищ — об'єднуються в досконалій гармонії. Як правильно те, що душа і тіло є одним цілим, так само правильно й те, що світ суті і світ явищ не можуть перебувати без зв'язку один з одним. Відповідно, життя після смерті нерозривно пов'язане з життям на землі. Духовна радість не може бути повною, якщо тіло людини не пізнає справжньої радості.
У прагненні до вічного життя релігії відчайдушно заперечували фізичну реальність, нехтуючи радостями тіла заради духовного блаженства. Та яких би зусиль люди не докладали, вони не можуть ані повністю відокремитися від реальності цього світу, ані позбавитися фізичних бажань, які подібно до тіні супроводжують їх протягом життя. Людей, які обрали шлях релігії, тілесні бажання спрямовують у безодню душевних страждань. Це є протиріччя на шляху релігійного життя віруючих. Неспроможність подолати це протиріччя, яке руйнує зсередини релігійне життя, і є основною причиною бездіяльності та безсилля нинішніх релігій.
Є ще один чинник, який визначає занепад релігій. Із розвитком науки дедалі більше розвивається людський інтелект, тому сучасна людина вимагає наукового підходу до розуміння дійсності. З іншого боку, традиційні релігійні вчення досі ще позбавлені наукових пояснень. Інакше кажучи, пояснення, які дають релігія та наука, не узгоджуються між собою.
Кінцева мета релігії може бути досягнута, тільки якщо людина спочатку в душі повірить у її заповіти, а потім застосує їх на практиці. Однак віра не виникає без знання й розуміння. Наприклад, ми вивчаємо святі писання для того, щоб знання істини зміцнило нашу віру. Ба більше, Ісус творив чудеса, щоб показати людям, що він Месія, і допомогти їм повірити в це. Розуміння — це відправна точка пізнання, а істинне пізнання неможливе без логічних наукових доказів. Оскільки зараз релігії нездатні привести людей до рівня розуміння і, відповідно, віри, вони неспроможні втілити своє призначення. Внутрішня істина теж вимагає логічних і переконливих пояснень. Насправді впродовж усієї історії релігії наближалися до часу, коли їхні вчення могли б отримати наукові пояснення.
Релігія і наука, призначення яких — подолати два аспекти незнання, від самого початку пішли окремими шляхами, тому здавалося, що в процесі свого розвитку вони займали протилежні, несумісні позиції. Однак для того, щоб людство цілком подолало два аспекти незнання і досягло мети первозданної душі — повністю втілило добро, у певний період історії повинна з'явитися нова істина, яка зможе привести до згоди релігію і науку, що прагнули прийти до порозуміння, та розв'язати всі їхні проблеми в одному руслі.
Віруючі різних релігійних течій, зокрема християни, можуть бути неприємно вражені, довідавшись про необхідність появи нової істини. Вони переконані, що їхні писання досконалі та бездоганні. Звичайно, істина сама по собі унікальна, вічна, незмінна та абсолютна. Проте святі писання є не самою істиною, а лише підручниками, які їй навчають. Вони давалися в різні історичні епохи залежно від рівня духовного та інтелектуального розвитку людства. Природно, що глибина і обсяг вчень та спосіб викладу істини змінювалися залежно від епохи. Тому було б неправильно вважати, що такі підручники пояснюють абсолютну істину до найдрібніших деталей (Останні дні 5).
Як зазначалося вище, релігія з'явилася відповідно до прагнень первозданної душі як шлях, що дає змогу наблизитися до Бога та втілити цілі добра. Таким чином, мета всіх релігій однакова. Незважаючи на це, релігії виникають у різних формах залежно від їхнього призначення, культурного середовища, у якому вони взяли початок, та від особливостей тієї чи іншої історичної епохи. Через це писання відрізняються, але всі вони мають одну й ту саму ж місію: пролити світло істини на оточуючий світ. Однак коли запалюється яскравіший світильник, старий тьмяніє в порівнянні з ним, і його місія завершується.
Оскільки нинішнім релігіям бракує сил, щоб вести сучасне людство крізь темну долину смерті до світла життя, повинен з'явитися новий прояв істини, який зможе випромінювати нове, яскравіше світло. У Біблії теж говориться про те, що людству будуть відкриті нові слова істини (Останні дні 5).
У чому полягає місія нової істини? Об'єднавши внутрішню істину, предмет дослідження релігії, і зовнішню істину, предмет дослідження науки, нова істина повинна допомогти всім людям подолати незнання, внутрішнє і зовнішнє, і повністю осягнути два типи знання. Нова істина допоможе грішним людям протистояти намірам злої душі та невідступно слідувати прагненням первозданної душі, втілюючи добро. Таким чином, вона дасть можливість позбутися як протиріччя, зумовленого протистоянням добра та зла в душі людини, так і згаданого вище протиріччя, з яким зіштовхуються віруючі на шляху релігійного життя. Для грішних людей знання — це світло життя та сила відродження, тоді як незнання — тінь смерті й причина загибелі. Незнання не може породжувати істинних почуттів, а за відсутності знань і емоцій не може з'явитися воля до дій.
Без правильного функціонування інтелекту, емоцій і волі неможливо жити життям істинної людини. Коли людина створена таким чином, що не може жити окремо від Бога, то яким насправді нікчемним є наше життя через незнання Бога? Навіть ретельно вивчаючи Біблію, хіба ми можемо сказати, що безсумнівно розуміємо реальність Бога? Чи могли ми коли-небудь осягнути Шімджон Бога? Нова істина повинна не тільки переконати нас в існуванні Бога, але й бути спроможною відкрити нам Його Шімджон. Вона повинна дати нам можливість зрозуміти Божий Шімджон, сповнений радості під час творення, та Його розбитий Шімджон у момент, коли людство, Його діти, від яких Він не міг відмовитися, повстали проти Нього. Нова істина має допомогти нам зрозуміти Божий Шімджон, сповнений розпачу в намаганнях врятувати Своїх дітей упродовж усієї довгої історії людства.
Людська історія, зіткана з життів людей, які схильні як до добра, так і до зла, сповнена боротьби. Однак сьогодні зовнішні конфлікти — боротьба за власність, землі й народи — поступово слабшають. Народи об'єднуються, стираючи бар'єри між расами. Переможці Другої світової війни звільнили свої колонії, надали їм рівні з іншими світовими державами права та забезпечили їхнє членство в Організації Об'єднаних Націй. Разом вони працюють над установленням світового уряду. Ворожість і незгода в міжнародних відносинах послабилися з виходом на перший план економічних проблем та з побудовою світового ринку шляхом об'єднання націй. Відбувається культурний обмін, долається ізольованість націй, зникає культурна віддаленість Сходу і Заходу.
Тим не менше, перед нами залишається один кінцевий і невідворотний конфлікт — ідеологічна війна між демократією та комунізмом. Хоча кожна зі сторін має грізну зброю і протистоїть іншій із готовністю піти в бій, суть їхнього конфлікту залишається внутрішньою та ідеологічною. Яка сторона переможе в цьому фінальному ідеологічному протистоянні? Кожен, хто вірить у реальність існування Бога, відповість, що демократія переможе. Однак у сьогоднішньої демократії немає не тільки теорії, здатної перемогти комунізм, а й сили зробити це. Тому для того, щоб Боже провидіння відновлення було повністю завершене, ця нова істина повинна спочатку підняти ідеалізм демократичного світу на новий рівень, потім увібрати в себе матеріалізм і, нарешті, ввести людство в новий світ. Ця істина має бути здатною охопити всі ідеології, філософії та навіть релігії, що існували протягом історії, та повністю об'єднати їх, спрямовуючи на єдиний шлях.
Люди відмовляються вірити релігіям, оскільки не розуміють реальності існування Бога та життя після смерті. Проте як би рішуче вони не заперечували духовну реальність, людська природа прагне сприймати її та вірити в неї, якщо вона буде науково обґрунтована. До того ж людина створена таким чином, що той, хто пов'язує кінцеву мету свого життя з матеріальним світом, зрештою прийде до відчуття глибокої порожнечі в серці. Пізнавши Бога за допомогою нової істини і зіткнувшись із реальністю духовного світу, люди усвідомлять, що не повинні обмежувати кінцеву мету свого життя матеріальним світом, а натомість мають перейматися проблемами свого буття у вічному світі. Вони підуть шляхом віри, у кінці якого зустрінуться як брати та сестри.
Якщо за допомогою нової істини всі люди зустрінуться як брати та сестри, на що буде схожим такий світ? У світлі нової істини зберуться всі ті, хто боровся впродовж довгої історії за те, щоб розсіяти темряву незнання. Вони сформують одну велику сім'ю.
Мета істини — втілити добро, а оскільки джерелом добра є Бог, саме Він буде центром світу, створеного на основі цієї істини. Кожен понад усе любитиме Бога, шануватиме Його як Батька та житиме в гармонії з іншими в братській любові. Людська природа така, що коли ми завдаємо шкоди ближньому, керуючись егоїстичними мотивами, то більше страждаємо від докорів совісті, ніж відчуваємо задоволення від вигоди, отриманої неправедним шляхом. Будь-хто, усвідомлюючи це, стримуватиме себе від того, щоб завдавати біль іншим. Коли істинна братська любов переповнюватиме глибини людських сердець, люди не бажатимуть робити нічого, що завдавало б болю іншим. Уявіть собі, яким буде суспільство, де люди насправді відчують Бога, свого Батька, Який перебуває поза межами простору й часу і прагне, щоб люди жили в любові одне до одного. Отже, одного дня гріховна історія людства завершиться, і нова історична епоха розпочнеться там, де люди просто не будуть грішити.
Причина, з якої віруючі продовжують грішити, полягає в тому, що їхня віра в Бога по своїй суті концептуальна. Вона не торкається глибин їхніх душ. Хто з них наважився б учинити гріх, якби відчув Бога всім своїм серцем та усвідомив реальність Небесного закону, за яким тому, хто робить гріхи, не уникнути пекла? Світ, у якому немає місця гріху, — заповітна мрія грішного людства, — можна назвати Царством Небесним. Оскільки цей світ буде встановлено на землі, його можна буде назвати Царством Небесним на землі.
Можна зробити висновок, що кінцева мета Божого провидіння відновлення — встановлення Царства Небесного на землі. Вище було згадано, що люди вчинили гріхопадіння, і що це падіння відбулося після появи людського роду. Якщо ми сприймаємо існування Бога, тоді очевидною є відповідь на запитання про те, який світ Бог хотів установити від самого початку, до падіння прабатьків людства. Цей світ дійсно повинен був стати Царством Небесним на землі, де втілилася б Божа мета творення (Останні дні 3). Унаслідок гріхопадіння люди зазнали невдачі у встановленні такого світу. Замість цього вони створили грішний світ і впали в незнання. Відтоді люди, обтяжені гріхом, перебували в пошуках як внутрішньої, так і зовнішньої істини, щоб подолати це незнання та піти шляхом добра. Вони безперервно намагалися відродити на землі Царство Небесне — світ, який Бог споконвіку мав намір створити.
Таким чином, за історією людства стоїть Боже провидіння відновлення світу, у якому втілиться мета Божого творення. Відповідно, нова істина має допомогти людству, яке впало в гріх, повернутися до первозданного стану. Для цього вона повинна розкрити намір Бога при створенні людства і Всесвіту та показати грішним людям кінцеву мету процесу відновлення.
Чи справді гріхопадіння сталося через те, що людина в буквальному розумінні з'їла плід, названий у Біблії плодом дерева пізнання добра і зла? Якщо ні, тоді що було причиною гріхопадіння? Чому Бог досконалості та краси створив людей схильними до гріхопадіння? Чому всезнаючий та всемогутній Бог не відвернув гріхопадіння, будучи свідком усього, що відбувалося? Чому всемогутній Бог умить не врятував грішне людство? Нова істина повинна відповісти на ці та інші запитання, які бентежили душі провідних мислителів упродовж віків.
Розглядаючи наукові закони, приховані у світі природи, можна зробити висновок, що Бог, їхній Творець, справді є джерелом науки. Якщо людська історія — Боже провидіння відновлення світу, де втілюється мета творення, то Бог, Володар усіх законів, направляв довгу історію провидіння відновлення за певним порядком і планом. Відповідно, перед нами стоїть надзвичайно важливе завдання: зрозуміти витоки гріховної історії людства, те, яким законам та формулам підпорядковується хід провидіння, як завершиться історія і в який світ, зрештою, має ввійти людство. Нова істина дасть відповіді на всі ці основоположні питання.
Коли відповіді стануть зрозумілими, заперечити існування Бога, Який спрямовує і визначає розвиток історії, буде неможливо. Відповідно, у кожній історичній події ми побачимо Божий Шімджон у боротьбі за спасіння грішного людства.
Крім того, нова істина повинна зуміти дати відповіді на безліч суперечливих питань християнства, місія якого полягала у формуванні всесвітньої культурної сфери. Освічених людей не задовольняє просте твердження, що Ісус — Син Божий і Спаситель людства. Неодноразово вони продовжували теологічні дебати, намагаючись зрозуміти глибинну суть християнського вчення. Нова істина повинна пролити світло на стосунки між Богом, Ісусом та людством із точки зору принципу творення. До того ж вона повинна прояснити всі незрозумілі моменти, що стосуються Святої Трійці.
Вона має відкрити, чому Боже спасіння людства стало можливим лише через пролиття на хресті крові Його єдинородного Сина.
Християни вірять, що спасіння дається через хрест. Однак іще ніхто не дав народження безгрішній дитині, яка не потребує спокути, заплаченої Спасителем. Це доказ того, що навіть після відродження через Христа люди продовжують передавати первородний гріх своїм дітям. Це порушує гостре питання: яка спокута досягається шляхом хреста?
Безліч християн за період двотисячолітньої історії християнства пишалися тим, що їхні гріхи повністю прощені завдяки крові, яку пролив Ісус на хресті. Проте насправді безгрішна людина, сім'я чи суспільство так і не з'явились. До того ж християнський дух поступово занепав. Як ми збираємося залагоджувати протиріччя між традиційною вірою в повну спокуту через розп'яття і справжньою реальністю? Це лише деякі з багатьох дилем, із якими ми стикаємося. Нова істина, яку ми шукаємо, має дати зрозумілі відповіді також і на ці запитання.
У Біблії можна знайти багато незрозумілих моментів, поданих за допомогою символів та метафор: чому Ісус повинен прийти знову; коли, де і як відбудеться його повернення; як грішні люди воскреснуть при його пришесті; яке значення біблійних пророцтв про те, що небо й земля зруйнуються у вогні, та про інші глобальні катастрофи. Нова істина вирішить усі ці питання і, як обіцяв Ісус, пояснить їх мовою, зрозумілою всім людям (Іван. 16:25). Різні тлумачення таких рядків Біблії, поданих за допомогою символів та метафор, неминуче призводять до поділу християнства на деномінації. Тільки за допомогою нової істини з її зрозумілими поясненнями християнство зможе об'єднатися.
Однак ця найвища істина не може бути відкрита шляхом виснажливих досліджень священних книг чи цитат із Біблії і не може бути відкрита людським інтелектом. Згідно з Біблією, ця істина має з'явитися як одкровення від Бога: «Ти мусиш знову пророкувати про народи, і поган, і язики, і про багато царів» (Об’яв. 10:11).
І зараз, коли настав час, Бог послав на цю землю одну людину, щоб розв'язати фундаментальні проблеми людського життя і Всесвіту. Її ім'я — учитель Мун Сон Мьон. Протягом кількох десятиріч він здійснював мандрівки безмежним небесним світом, неосяжним для будь-кого в історії. У пошуках нової істини він крокував кривавим шляхом страждань, відомих лише Богу. Він розумів принцип, згідно з яким, не пройшовши шляхом важких випробувань, людина не зможе знайти найвищу істину, яка дасть змогу спасти людство. Учителю довелося самостійно боротися з мільйонами злих духів як у духовному світі, так і на землі, і здобути над ними перемогу. Завдяки особистому духовному спілкуванню з Богом і зустрічам з Ісусом та багатьма святими в раю він розкрив усі таємниці Небес.
Зміст даної книги є тільки частиною цієї істини, це лише зібрання того, що до цього часу мали змогу почути та побачити учні Мун Сон Мьона. Ми віримо й сподіваємося, що з часом будуть оприлюднені більш глибокі моменти істини.
У кожному куточку світу незліченні душі, що блукають у пітьмі, отримують світло цієї нової істини, яка дарує їм нове життя. Усвідомлення цього щоразу зворушує нас до сліз. Ми щиро бажаємо, щоб це світло якомога швидше наповнило всю землю.