Розділ 2. Друге пришестя Іллі та Іван Хреститель
Пророк Малахія віщував, що Ілля прийде знову (Мал. 4:5). За свідченням Ісуса, другим пришестям Іллі був не хто інший, як Іван Хреститель (Матв. 17:13; Матв. 11:14). Однак не лише пересічні іудеї, але й сам Іван не зрозумів цього (Іван. 1:21). Нерозуміння Іваном своєї місії змусило його засумніватися в Ісусові, і, оскільки його поважало багато іудеїв та його думка була вагомою для них, іудеї не повірили в Ісуса (Матв. 11:3). Зрештою все це змусило Ісуса піти хресним шляхом.
2.1. Психологія іудеїв в очікуванні другого пришестя Іллі
У період єдиного царства через гріх царя Соломона ідеал храму був знищений сатаною. Щоб відновити його та прокласти шлях для приходу Месії — храму в плоті, Бог, працюючи над відокремленням від сатани, послав Ізраїлю чотирьох «великих» та дванадцять «малих» пророків. Аби сатана не міг завадити втіленню ідеалу храму, Бог послав особливого пророка Іллю, який боровся з пророками вааловими на горі Кармел, щоб знищити Ваала. Однак, не завершивши дану йому Небесами місію, Ілля вознісся на небо (2 Цар. 2:11). Сатана ж знову почав заважати приготуванням до приходу Месії на шляху провидіння. Тому до того, як стане можливим здійснення ідеалу втіленого храму, тобто поява Ісуса, замість Іллі повинен прийти той, хто завершить незакінчену ним місію — відокремлення людей від сатани. За цією провіденційною необхідністю пророк Малахія віщував друге пришестя Іллі (Мал. 4:5).
Народ Іудеї, який вірив у пророцтва, усією душею прагнув приходу Месії. Однак слід мати на увазі, що таким же бажаним для іудеїв було друге пришестя Іллі. Причиною цього стала дана через пророка Малахію обіцянка Бога послати їм пророка Іллю до того, як прийде Месія, щоб Ілля приготував шлях Господу. Ілля був пророком, який вознісся на небеса за 900 років до народження Ісуса (2 Цар. 2:11) і відтоді перебував у духовному світі. Нам відомий випадок, коли його дух явився учням Ісуса на горі Преображення (Лук. 9:30). Іудеї вірили, що Ілля, який перебуває на небесах, спуститься звідти тим же чином, що й вознісся. Так само як багато християн сьогодні зводять погляди на небо, упевнені в тому, що Ісус спуститься з хмар, у часи Ісуса іудеї, очікуючи приходу Іллі, також звертали свої погляди на небо.
Коли ж з’явився Ісус, який проголосив себе Месією, народ нічого ще не чув про друге пришестя Іллі, і це викликало велике сум’яття в Єрусалимі. Тому книжники, намагаючись довести учням Ісуса, що їхній учитель не може бути Месією (Матв. 17:10), запитували їх, де Ілля, який перше повинен був прийти (Мал. 4:5). Ті ж, не знаючи, що відповісти, прийшли з цим запитанням до Ісуса (Матв. 17:10). Той сказав, що Ілля, приходу якого всі очікували, — не хто інший, як Іван Хреститель (Матв. 11:14; 17:13).
Учням Ісуса, які не сумнівалися в тому, що він — Месія, було неважко повірити його свідченню про Івана як Іллю. Але як у це могли повірити іудеї, які не знали, ким був Ісус? Розуміючи, що їм нелегко буде прийняти його слова, Ісус сказав: «Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти» (Матв. 11:14).
Іудеям стало ще важче вірити словам Ісуса після того, як сам Іван зрікся своєї місії, заявивши, що він не Ілля (Іван.1:21).
2.2. Шлях, яким пішли іудеї
За словами Ісуса, Іван Хреститель був ніким іншим, як Іллею, приходу якого так довго чекав народ Іудеї (Матв. 11:14). Але сам Іван це заперечував. Чиїм словам люди повинні були довіритися? Залежало це від того, хто з них, на думку людей того часу, заслуговував на більшу довіру.
Давайте поговоримо про те, як виглядав Ісус в очах іудеїв того часу.
Для них він був парубком, який майже не здобув освіти і народився та виріс у злиднях в убогому домі теслі. І цей парубок без роду й племені раптом проголосив себе Господом суботи. Більше того, сам він її не дотримувався, хоча це й було невід'ємною вимогою іудейської віри (Матв. 12:1—8). Тому Ісус став відомий як той, хто порушує закон — дороговказ спасіння для іудеїв (Матв 5:17). У результаті іудейські священики розпочали гоніння на Ісуса, і він був змушений шукати своїх учнів серед звичайних рибалок. Він став другом збирачів податків, повій, грішників, із якими разом їв та пив (Матв. 11:19). Більше того, він заявив, що збирачі податків та повії ввійдуть у Царство Небесне раніше, ніж священики та старійшини народу (Матв. 21:31).
Одного разу повія «…плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила» (Лук. 7:37—38). Така поведінка неприйнятна навіть у наш час, а норми іудейської етики були суворішими: згідно з ними розпусну жінку можна було забити камінням до смерті. Однак Ісус не лише дозволяв їй робити все це, але й докоряв своїм учням за те, що вони осуджували її, і навіть возвеличив її (Лук. 7:44—50; Матв. 26:7—13).
Крім того, складалося враження, що Ісус ставить себе на один рівень із Богом (Іван. 14:9). Він говорив, що ніхто не може прийти до Батька, як тільки через нього (Іван. 14:6), і що любов до нього повинна бути сильнішою, ніж любов до батьків, братів, сестер, чоловіка, дружини та дітей (Матв. 10:37; Лук. 14:26). Таким чином, для багатьох його слова та вчинки були богохульством. Тому не дивно, що іудейські вожді ганили Ісуса, сміялися над ним та звинувачували в тому, що він пов'язаний із Вельзевулом, князем демонів (Матв. 12:24). Беручи все це до уваги, ми можемо зрозуміти, що в очах іудеїв Ісус не був людиною, яка заслуговувала на довіру.
Далі поговоримо про те, ким був для народу Іудеї Іван Хреститель.
Іван був сином Захарії, священика в Єрусалимському храмі, тобто належав до знатної сім'ї (Лук. 1:13). Його незвичайне народження, що супроводжувалося чудесами та знаменнями, вразило всю нагірну Іудею. Одного разу під час кадіння у святому святих Єрусалимського храму Захарія побачив ангела Господнього, який сповістив йому про те, що в нього народиться син. Не повіривши словам ангела, він у покарання за це був позбавлений здатності говорити та зміг знову набути її лише після того, як це пророцтво справдилося (Лук. 1:9—66). Життя самого Івана Хрестителя, який харчувався в пустелі диким медом та сараною, було прикладом віри та релігійної дисципліни. Не лише звичайні люди, але й священики, і левіти приходили до нього та питали, чи не він є Месією (Лук. 3:15; Іван. 1:20). Це свідчить про те, якою великою повагою користувався Іван у народу Іудеї.
За таких обставин чиї слова — Ісуса чи Івана Хрестителя — заслуговували на більшу довіру в очах іудейського народу? Слова Івана Хрестителя, безсумнівно, видавалися правдивішими. Тому іудеям було простіше повірити Івану Хрестителю, коли він зрікся місії Іллі, ніж Ісусові, який стверджував, що Іван Хреститель — Ілля. Повіривши Івану Хрестителю, вони сприйняли слова Ісуса як лжесвідчення, за допомогою якого той нібито намагався переконати їх у тому, що він — Месія. У результаті всього цього Ісус був оголошений самозванцем.
Як тільки Ісуса було визнано самозванцем, невіра людей почала зростати з кожним днем. Слова та вчинки Ісуса здавалися євреям дедалі зухвалішими та образливішими. Вірячи словам Івана Хрестителя, а не Ісуса, іудеям не залишалося нічого іншого, як уважати, що Ілля ще не прийшов, і, відповідно, вони не могли навіть уявити появу Месії.
Отже, іудеї могли або вірити в пророцтво Малахії і не визнавати Ісуса Месією, або повірити в Ісуса і відмовитись від слів Писання про те, що прихід Месії можливий лише після повернення Іллі. Оскільки іудеї не допускали й думки про те, щоб засумніватися в словах Писання, для них не залишалося іншого вибору, як піти шляхом невіри в Ісуса.
2.3. Невіра Івана Хрестителя
Як уже зазначалося вище, повага верховного священства та всього народу Іудеї до Івана Хрестителя була настільки великою, що, на їхню думку, він навіть міг бути Месією (Лук. 3:15; Іван.1:20). Відповідно, Івану, за свідченням Ісуса, слід було сповістити людям про свою місію Іллі. Тоді народ Іудеї, який чекав повернення Іллі перед появою Месії, прийшов би до Ісуса: адже він звик вірити словам Івана. Але те, що Іван Хреститель не зрозумів Божого провидіння, до останнього моменту заперечуючи свою місію Іллі, стало головною перешкодою, яка завадила людям прийняти Ісуса.
Одного разу Іван Хреститель свідчив про Ісуса на річці Йордан: «Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені [Ісус], потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем» (Матв. 3:11); «І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене [Бог], мені оповів: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим. І я бачив, і засвідчив, що Він Божий Син!» (Іван. 1:33—34). Бог безпосередньо явив Івану, що Ісус — Месія, і Іван сам про це свідчив. Більше того, він навіть сказав про себе, що прийшов зрівняти дорогу Господу (Іван. 1:23). Також він стверджував: «Я не Христос, але посланий я перед Ним» (Іван. 3:28).
Таким чином, Іван повинен був зрозуміти, що він — Ілля. Навіть якщо він сам не міг дійти такого висновку, він повинен був проголосити себе Іллею хоча б на тій підставі, що про нього, як про Іллю, свідчив Ісус, який, як явив йому Бог, був Месією (Іван. 1:33—34). Та Іван, не розуміючи Божої волі, заперечував слова Ісуса (Іван. 1:21), і згодом пішов шляхом, який відрізнявся від напрямку провидіння. Можна уявити, яким болем відгукнулося це в серці Ісуса і як гірко було Богу бачити Свого сина в таких обставинах.
Насправді місія Івана як того, хто повинен був свідчити про Ісуса, завершилася, коли він хрестив його та засвідчив: «Він Божий Син!» (Іван. 1:34). Якою повинна була бути його місія після цього кроку?
Захарія, батько Івана Хрестителя, сповнившись Святого Духа, пророкував майбутню місію новонародженого Івана: «[Щоб ми служили] у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого. Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати» (Лук. 1:74—76). Після того як Іван засвідчив, що Ісус — Месія, йому слід було служити Ісусу з якнайбільшою відданістю, ставши його учнем. Однак він продовжував хрестити людей незалежно від Ісуса, спантеличивши народ Іудеї настільки, що багато хто почав уважати Месією саме Івана. (Лук. 3:15). Вище священство також було збите з пантелику (Іван. 1:19—20). Між учнями Ісуса та Івана навіть відбулася суперечка про «очищення», коли й ті, й інші стверджували, що саме їхній учитель хрестив більше людей (Іван. 3:25).
Слова Івана: «Він має рости, я ж маліти» (Іван. 3:30) — відкрито показують, що в серці своєму він не був готовим розділити долю Ісуса. Чи міг би Ісус рости, а він — маліти, якби вони йшли в житті одним шляхом? Насправді, Євангеліє Ісуса мало щонайперше проповідуватися саме Іваном Хрестителем. Але той, не усвідомивши, у чому полягала його місія, не виконав її. Зрештою в результаті несуттєвих подій Іван утратив життя, яке він повинен був присвятити Ісусу.
Іван Хреститель визнав Ісуса Месією та свідчив про нього тоді, коли його серце було з Богом. Та пізніше, коли натхнення залишило його і він почав дивитися на Ісуса з людської точки зору, його нерозуміння ще більше посилило його невіру в Ісуса. Нездатний зрозуміти, що він і є Іллею, який повернувся, Іван Хреститель, опинившись у в'язниці, почав дивитися на Ісуса так само, як усі інші люди. І все, що говорив чи робив Ісус, здавалося йому дивним та незрозумілим. Крім того, він і сам не міг повірити, що Ісус, який з'явився до приходу Іллі, був Месією. Зрештою, щоб позбутися сумнівів, він послав своїх учнів до Ісуса із запитанням: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Матв. 11:3). Коли Ісус почув запитання Івана, він обурено відповів на нього застереженням (Матв. 11:4—19).
Івану Хрестителю ще в утробі матері було визначено служити Ісусу до кінця своїх днів (Лук. 1:75). Його сповнене труднощів життя аскета в пустелі було підготовкою до того, щоб «дорогу Господу приготувати». Коли Ісус розпочав свій шлях громадського життя, Бог передусім відкрив Івану, ким був Ісус, та надихнув його, щоб він свідчив про нього як про Сина Божого. Однак Іван не виконав свою місію та втратив благословення Небес. Ісус, якому передали запитання Івана, не вказав відверто, що він є Месією, а дав непряму відповідь: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, і вбогим звіщається Добра Новина» (Матв. 11:4—5). Звичайно, що Івану були відомі чудеса та знамення, які чинив Ісус. Незважаючи на це, Ісус дав різносторонню відповідь, нагадуючи Івану про діла, які він чинив, щоб дати зрозуміти, ким був Ісус.
Ми повинні зрозуміти, що слова Ісуса «а вбогим звіщається Добра Новина» (Матв. 11:5) виражали біль, який переповнював його шімджон, тому що ні народ Іудеї, ні Іван не повірили в нього. Обрані Богом іудеї й особливо Іван Хреститель отримали велике благословення, бо їм були даровані Божа любов і турбота. Однак вони зрадили Ісуса, і він був змушений поневірятися берегами Галілейського моря та околицями Самарії, шукаючи серед «убогих» тих, хто прислухається до його проповідей. Цими людьми стали неосвічені рибалки, збирачі податків та повії.
Але не вони насправді повинні були стати його учнями. Ісус, який прийшов побудувати Царство Небесне на землі, більше потребував одну людину, здатну повести за собою тисячу, аніж тисячу людей, які сліпо слідували за ним. Чи не проповідував він із цієї причини спочатку в храмі — священикам і книжникам — у пошуках тих, хто міг узяти на себе таку роль та був підготованим до неї Богом?
Однак, як Ісус указав у притчі, він був змушений блукати вулицями, щоб привести на велику вечерю вбогих, тому що запрошені гості не прийшли. У скорботі Ісус висловив гіркі слова осуду: «І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Матв. 11:6).
Іван був настільки великим, що на думку іудеїв він міг бути Месією, Іллею чи пророком (Лук. 3:15; Іван. 1:20—21). Але Ісус судив долю Івана, непрямо вказуючи на те, що той, хто «спокуситься» через нього, не буде блаженний, незалежно від того, наскільки великим він є.
У чому «спокусився» Іван Хреститель? Він не виконав свою місію — присвятити служінню Ісусу все своє життя.
Після того як учні Івана Хрестителя закінчили запитувати Ісуса та пішли, Ісус сказав: «Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього!» (Матв. 11:11), маючи на увазі, що Іван, якому Бог доручив місію найбільшого на землі пророка, не зміг її виконати. Будь-яка людина, яка живе на небесах, колись була народжена жінкою, прожила певний період на землі і потім залишила її. Тому той, хто був більшим з-поміж усіх народжених жінками на землі, природно, повинен займати таке ж положення і на небесах. Тоді чому ж менший у Царстві Небесному — більший за Івана Хрестителя?
Численні пророки минулого, з надією звертаючи свій погляд у майбутнє, свідчили про прихід Месії, будучи відокремленими від нього сотнями років. Іван прийшов, щоб свідчити про Месію безпосередньо. Якщо свідчити про Месію — це місія пророка, тоді він був більшим, ніж ті, хто свідчили опосередковано. Однак у своєму служінні Ісусу він був меншим, ніж будь-хто. Адже навіть менший на небесах визнає Ісуса Месією та служить йому, тоді як Іван, покликаний служити йому особисто (Лук. 1:75), залишив його та пішов своїм шляхом. Він менше послужив Ісусу, ніж найменший у Царстві Небесному.
Продовжуючи, Ісус казав: «Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Матв. 11:12). Якби Іван, обраний Богом ще в утробі матері та підготований для своєї місії аскетичним життям у пустелі, служив Ісусу належним чином, він, без сумніву, став би його головним учнем. Та оскільки він не виконав свою місію, це місце зайняв Петро — той, «хто вживав зусилля». Зі слів «від днів Івана Христителя й досі» зрозуміло, що Ісус посилається у своїх словах не на людей загалом, а безпосередньо на Івана Хрестителя.
І закінчив він словами: «І виправдалася мудрість своїми ділами» (Матв. 11:19). Іван учинив би мудро, якби не залишив Ісуса, і його вчинок навіки став би прикладом праведності. Але, на жаль, не розуміючи того, що відбувається, він не лише не пішов слідом за Ісусом, а й завадив тому, щоб за ним пішов народ Іудеї.
Тож ми розуміємо, що головною причиною розп'яття Ісуса стало невиконання Іваном своєї місії. Апостол Павло тужив через невігластво людей, зокрема Івана, яке призвело до розп'яття: «яку [Божу мудрість] ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп'яли б вони Господа слави!» (1 Кор. 2:8).
2.4. Причина, з якої Іван Хреститель уважався Іллею
Вище (Месія 2.1) ми дізналися, що Іван Хреститель прийшов, щоб успадкувати та завершити місію, яку не закінчив, перебуваючи на землі, Ілля. Як сказано в Біблії, Іван був народжений із місією постати перед Господом «в духу й силі Іллі, щоб серця батьків привернути до дітей, і неслухняних до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа» (Лук. 1:17). Тому, згідно з ідентичністю їхніх місій, Іван був другим пришестям Іллі.
Як буде докладно розглядатися далі (Воскресіння), Ілля повернувся на землю та допомагав Івану, намагаючись через його фізичне тіло завершити свою незакінчену впродовж земного життя місію. Оскільки Іван був немов би тілом Іллі, їх можна вважати однією постаттю з точки зору їхніх місій.
2.5. Наше ставлення до Біблії
Ми вже виявили, спираючись на Біблію, що нерозуміння Іваном своєї місії та його невіра в Ісуса стали причиною того, що Ісусу не повірив і народ Іудеї. Це призвело до неминучості його хресного шляху. Від часів Ісуса й до наших днів жодна людина не розкрила цю небесну таємницю, бо люди, читаючи Біблію, завжди дотримувалися думки, що Іван Хреститель був великим пророком.
Ситуація довкола Івана Хрестителя вчить нас тому, що необхідно рішуче відмовитися від догматизму, який заважає позбутися забобонних релігійних уявлень. Було б несправедливо вважати, що Іван не справився зі своєю місією в тому разі, якщо б він досяг успіху. Однак вірити в те, що Іван виконав свою місію — хибна думка, оскільки насправді йому це не вдалося.
Ми повинні постійно прагнути істинної віри, продовжуючи наш пошук у «дусі та істині». І хоча все те, що тут було сказано про Івана, ґрунтується на аналізі Біблії, духовно відкриті віруючі можуть самі побачити положення Івана Хрестителя в духовному світі та пересвідчитися в усьому вищесказаному.