Розділ 4. Періоди, що утворюють епоху продовження провидіння відновлення, та їхня тривалість
Епоха продовження провидіння відновлення була епохою субстанційної ідентичності часу, призначеною для відновлення шляхом тангам епохи провидіння відновлення, епохи образної ідентичності часу. Тому періоди, які складають цю епоху, слугували відновленню шляхом тангам відповідних періодів попередньої епохи.
4.1. Чотирьохсотрічний період переслідувань у Римській імперії
Ісус прийшов виконати волю, заповідану Аврааму, батьку віри. Нам відомо, що ізраїльтяни протягом чотирьохсотрічного періоду зносили рабство в Єгипті, щоб відділитися від сатани та відновити на національному рівні основу довіри (믿음의 기대, мідиме кіде), яка була втрачена через помилку Авраама в символічному приношенні. Так само ранні християни пережили відповідний період часу для того, щоб відновити шляхом тангам основу довіри, утрачену через невдачу єврейського народу, який не зміг служити Ісусу, як живому приношенню. У цьому полягала причина виникнення чотирьохсотрічного періоду, упродовж якого християни переслідувалися в Римській імперії.
Ці жорстокі гоніння припинилися до 313 року, коли імператор Костянтин офіційно визнав християнство. У 392 році імператор Феодосій І оголосив християнство державною релігією. Отже, цей період субстанційної ідентичності часу слугував відновленню шляхом тангам чотирьохсотрічного періоду рабства в Єгипті — періоду образної ідентичності часу.
4.2. Чотирьохсотрічний період християнських церков за патріархів
Наступним періодом епохи провидіння відновлення був чотирьохсотрічний період правління суддів, тобто період образної ідентичності часу, упродовж якого ізраїльськими племенами правили судді. Зважаючи на те, в епосі продовження провидіння відновлення, епосі субстанційної ідентичності часу, повинен був виникнути відповідний період, необхідний для відновлення шляхом тангам цього чотирьохсотрічного періоду правління суддів. Таким періодом і став період християнських церков за патріархів, протягом якого людьми правили лідери місцевого церковного духовенства — патріархи, єпископи та абати — з широкими повноваженнями, які відповідали тим, що мали судді в Ізраїлі. Цей період розпочався від часу проголошення християнства офіційною державною релігією Римської імперії та закінчився коронацією Карла Великого у 800-му році. Отже, цей період субстанційної ідентичності часу слугував відновленню шляхом тангам чотирьохсотрічного періоду правління суддів, який складав образну ідентичність часу.
4.3. Стодвадцятирічний період християнського королівства
Коли в епоху провидіння відновлення народ Ізраїлю утворив царство під управлінням царя Саула, настав стодвадцятирічний період об'єднаного царства, який охопив також правління царів Давида й Соломона. Щоб відновити шляхом тангам цей період, настав період християнського королівства. Він тривав сто двадцять років від часу приходу до влади імператора Карла Великого у 800-му році і до кінця правління його династії в східнофранкських землях, коли Генріх І був обраний королем Німеччини в 919 році. Цей період субстанційної ідентичності часу був призначений для відновлення шляхом тангам стодвадцятирічного періоду об'єднаного царства, який складав образну ідентичність часу.
4.4. Чотирьохсотрічний період поділу на східне та західне королівства
Протягом періоду об'єднаного царства в епоху провидіння відновлення люди не зберегли святість храму. Тому об'єднане царство було поділене на два царства: північне — Ізраїль і південне — Іудею. Так було покладено початок чотирьохсотрічного періоду розділення. Щоб відновити шляхом тангам цей відрізок часу, в епоху продовження провидіння відновлення повинен бути відповідний період. Таким періодом став чотирьохсотрічний період поділу на східне та західне королівства. Його початок збігся з обранням Генріха І королем у 919 році, а кінець — із переміщенням у 1309 році папської резиденції в Авіньйон (нині — територія південної Франції). Хоча християнське королівство було поділене на три королівства — східну й західну державу франків та Італію, Італія невдовзі опинилася під владою східних франків та ввійшла до складу Священної Римської імперії, утвореної останніми. Тому фактично королівство було поділене на дві частини — східну та західну. Цей період субстанційної ідентичності часу слугував відновленню шляхом тангам чотирьохсотрічного періоду поділу на північне та південне царства, який складав образну ідентичність часу.
4.5. Двохсотдесятирічний період папського поневолення та повернення
Упродовж періоду поділу на північне та південне царства народ північного царства Ізраїлю зник під владою ассирійців через те, що поклонявся ідолам. Жителі південного царства Іудеї також утратили віру і не змогли відстояти ідеал храму, тому були заслані у вигнання у Вавилон, світ сатани. Так розпочався період, який охопив двісті десять років, упродовж якого євреї страждали у вавилонському полоні, а потім повернулися на батьківщину і відбудували храм. Щоб відновити шляхом тангам цей час, необхідний був період у двісті десять років папського поневолення та повернення. Він розпочався, коли в 1309 році внаслідок невіри папи Климента V папський престол перемістився з Ватикану в Авіньйон, південну Францію, де папи жили як полонені. Цей період, який тривав і після повернення папства в Рим, закінчився релігійною реформацією 1517 року. Отже, цей період субстанційної ідентичності часу слугував відновленню шляхом тангам двохсотдесятирічного періоду єврейського поневолення та повернення, який складав образну ідентичність часу.
4.6. Чотирьохсотрічний період приготування до Другого пришестя Месії
Єврейський народ, який повернувся в Єрусалим після звільнення з вавилонського полону, розпочав на чолі з пророком Малахією оновлення політичного та релігійного життя. Беручи за основу його пророцтва, він почав приготування до прийняття Месії, які тривали чотириста років (Мал. 4:5). Із закінченням цього періоду в середовище єврейського народу був посланий Ісус. Щоб відновити цей період шляхом тангам та прийняти Господа Другого пришестя, в епоху продовження провидіння відновлення повинен бути відповідний чотирьохсотрічний період. Він розпочався релігійною реформацією 1517 року на чолі з Мартіном Лютером і закінчився напередодні Другого пришестя Христа на землю. Цей період субстанційної ідентичності часу слугував відновленню шляхом тангам чотирьохсотрічного періоду приготування до приходу Месії, який складав образну ідентичність часу.