Розділ 3. Відданість та синівська шанобливість Ісуса
Ісус сказав, що в яке б скрутне становище ми не потрапили, необхідно подолати та витримати все. Він казав, що ми повинні мати відданості та шанобливості до Волі Бога більшу, ніж грішники мають до зла. Це основа дев'яти дарів Святого Духа, про які вчить християнство. Якщо ви житимете, люблячи інших, тоді постануть радість та мир, завдяки терпінню постануть благодать та добро, а коли ваше життя буде сповнено відданості, то постануть лагідність і покірність.
Ісус наголошував, що для того, щоб позбутися від всього злого, що в нас є, люди, які перебувають у сфері гріхопадіння, повинні мати небесну любов, небесне терпіння та небесну відданість. Це практична філософія, яка дозволить втілити Царство Небесне, однак чи сповнені ваші серця зараз такої християнської любові?
Чи є місце відданості та терпінню у вашому серці? Ісус представляв Божий Шімджон та був втіленням Його любові. Навіть по дорозі на Голгофу він був господарем терпіння, який хвилювався про страждання людства. Він представляв віддану людину та був відданішим Богу, ніж будь-хто в історії людства.
Звідки ж взялися Ісусові терпіння, любов та відданість? Він не був джерелом їх походження, він був посередником, який приніс Божу любов людству. Він був тим, хто мав цінність Бога, був втіленням любові та прийшов для того, щоб спасти людство від його невідання.
Отже, Бог, щоб втілити Божу волю в її істинному сенсі та щоб знайти людину, схожу на Нього Самого, яка могла б представляти цінність усього, проявив безмежне терпіння, присвячуючи Себе людям ще до того, як будь-хто з людства проявив відданість до Нього. Тому вам потрібно добре зрозуміти, Його ситуацію, коли Бог заради того, щоб втілити Свою волю, слідуючи принципам, абсолютно присвятив Себе служінню людям.
Вам необхідно на власному досвіді відчути Його Шімджон, коли Він жертвував абсолютно усім, щоб ця воля була виконана. Уявіть собі Шімджон Бога, коли Він для того, щоб встановити ідеологію майбутнього, піднявся навіть над Самим Собою, Його Шімджон любові, коли Він віддавав без будь-яких обмежень. (2-344, 04.08.1957)
Ісус прийшов як батько людства, а Святий Дух проявив себе на землі як матір. Однак одночасно вони не могли стати фізичними та духовними батьками, тому діяли в ролі тільки духовних батьків.
Смерть Ісуса на хресті не означала, що він отримав духовну та фізичну перемогу над сатаною, а навпаки, саме зусилля сатани призвели до його смерті на хресті. Ось чому Ісус, віддавши своє тіло сатані, воскрес тільки духовно. За час 40-денного духовного воскресіння він, зібравши своїх послідовників, дав початок Другому Ізраїлю, який спирався на духовний стандарт. Такою була двохтисячолітня історія християнства до наших днів.
Куди подівся Перший Ізраїль? Його було зруйновано. Юдейська країна, Перший Ізраїль, була знищена через гріх вбивства Ісуса, після чого виник Другий Ізраїль. Бог захищав та ростив ізраїльтян чотири тисячі років, та завдяки основі, що була створена Його важкою працею, послав Месію.
Однак ізраїльтяни замість того, щоб прийняти Месію, розп'яли його. Тому вони стали ворогами Бога.
Після цього вони перетворилися на людей без країни, які не змогли заснувати своєї незалежної країни, доки Ісус не повернувся знов. Протягом двох тисяч років іудеї повинні були пройти через неймовірні страждання для того, щоб відкупити свій гріх вбивства Ісуса. Він прийшов заради всього людства, як його предок, однак іудеї, проливши кров Ісуса, вбили його, внаслідок чого вони стали нацією без країни та багато страждали.
В ті часи, як у духовному, так і в світському плані Ізраїль був досить впливовою країною. Відповідальність Ісуса, який прийшов, спираючись на таку національну основу, полягала в тому, щоб керуючи цією країною, відновити весь світ. Однак ізраїльтяни, не прийнявши Ісуса, відправили його на смерть, тому йому не залишалося нічого іншого, як відправитися до духовного світу.
Не дивлячись на це, Ісус виконав свій обов'язок відданості та синівської шанобливості, який дозволив втілити волю Бога. Навіть коли він замість всієї нації пішов шляхом смерті, він мав чітку рішучість виконати небесну місію та відповідальність.
Ісус виконав свій обов'язок відданості та синівської шанобливості, коли молився, кажучи: «Отче мій, коли можна, нехай обмине ця чаша мене… Та проте, не як я хочу, а як Ти…» (Мат. 26-39) Навіть не дивлячись на те, що Ісус помер в таких обставинах, сатана не міг захопити встановлену Ісусом основу вірності. Через це він зміг воскреснути духовно та закласти підвалини духовного Ізраїлю. (19-207, 07.01.1968)
Коли Ісус казав: «Боже мій, нащо Ти мене покинув?» — коли його тіло було розп'яте та душа на цьому шляху пожертви ось-ось повинна була залишити тіло, коли він долав верхівку смерті, навіть тоді він був сповнений рішучості виконати свій обов'язок синівської шанобливості та відданості Богу до самого кінця. Він помер з миром, займаючи положення вище за будь-кого в сатанинському світі. Що було тією умовою, що дозволила Ісусу зайняти положення, яке не займав ніхто інший з тих, хто помер в сатанинському світі ще до нього? Цією умовою була його молитва за своїх ворогів. Саме вона стала щитом, який зробив неможливим вторгнення сатани в Божий ідеал. Внаслідок любові Бога до Ісуса та Ісуса до Бога виникла сила воскресіння, завдяки якій Ісус воскрес. (50-201, 07.11.1971)
Ізраїльтяни повинні були служити Ісусу, який від народження мав приносити Богу радість. Вони займали положення обраного Богом народу, що повинен був виконати обов'язок відданості та шанобливості перед Богом. Однак ізраїльтяни не змогли виконати своєї місії, тому Церква Черева дала новий поштовх, щоб відродити переможне положення Ізраїлю та все, що з ним було пов'язано. (24-191, 10.08.1969)
Якби Йосиф з Марією з самого початку усвідомили те, що Ісус — істинний син, посланий Богом, що він — Божий принц, Месія всього людства, вони б служили йому як принцу з дня його народження. Вони повинні були б робити йому поклони поваги кожен день. Народившись як Цар Царів, Ісус прийшов з Божою владою, що давала йому право бути господарем Небес та землі. Тому Йосиф та Марія, абсолютно присвячуючи себе Ісусу від дня його народження, повинні були служити йому з відданістю та шанобливістю. Якщо подивитися з людської точки зору, то хіба існує таке правило, щоб батьки виконували обов'язок вірності та шанобливості по відношенню до свого сина? Однак тільки так має бути згідно з Небесним законом. (16-27, 26.12.1965)
Чому Ісус сам не зміг навчити нас Небесному закону, який дозволяв би нам служити нашому Батьку, а саме Богу? Якби з самого початку не відбулося гріхопадіння, Бог став би батьком Адама, але через гріхопадіння обірвалися стосунки батька та сина. Для того, щоб через відкуплення відновити те, що Адам не виконав свого обов'язку відданості та синівської шанобливості, як того вимагають стосунки батька та сина, це робимо ми. До того, як це відбудеться, Бог, займаючи положення Батька, не може нас цьому навчати. (15-219, 10.10.1965)