Розділ 6. Звільнення Бога від скорботи та шлях шанобливих дітей

6.1. Шлях відновлення, по якому пройшов Істинний Батько

 Мені добре відомо, що таке рішучість виконати Божу волю. Мені добре знайомі переживання людини, яка пізнала велич Божої любові, та яка з вдячністю схиляє коліна та приймає рішення йти по шляху прощення. Ніхто на світі не розуміє скорботу, що переповнює Бога, Який, навіть стікаючи кров’ю, повинен пройти шлях звільнення! Навіть втрачаючи свідомість від тортур, я не молив Бога. Я не просив Його про спасіння! Мене переслідували, але я не просив Його врятувати мене та захистити на цьому шляху. В мене все ще є сили, мужність і впевненість у собі, щоб боротися, як личить чоловіку. Якщо в мене закінчаться сили та я зомлію, тоді Він мені допоможе, але до тих пір я буду діяти сам! Ще перед тим, як піти куди- небудь, я знаю, що Бог усе підготував і чекає на мене. (138-358, 24.01.1986)

 В Церкві Об’єднання живе Бог. Одного разу я, не стримавши гніву, процідив крізь зуби одній людині: «Ну, негідник, почекай! Подивимось, що буде через кілька місяців!» Пізніше я дізнався, що від нього не залишилось і мокрого місця! Вам би це видалось дивним, вірно? Тому мені доводиться багато терпіти, прикусивши язика. Я не можу проклинати людей! Я є Істинним Батьком і не можу нікого проклинати, ось мені й доводиться тримати язика за зубами! Бог, однак, розвіє всю накопичену в мені гіркоту. Дивлячись на все це, чи вірите ви, що Бог мене любить? (162-205, 12.04.1987)

 Чи є в цієї суверенної держави президент чи хоча б депутат парламенту, який править країною, як господар, сповнений гідності від усвідомлення своєї приналежності до єдиного народу «в білому одязі»*, гордого своєю п'яти тисячолітньою* азіатською культурою? Після звільнення звільнення Кореї від японської окупації 15 серпня 1945 р. — прим. пер.) я планував виховати такого президента та депутатів. Зрозумійте ж, що це не просто моє бажання! Бог хоче цього ж! Якщо б я домігся цього, вся Азія була б у нас у руках! Світ повинен слідувати моїм вказівкам та напрямку Бога. Я прошу вас — вірте цьому, як беззаперечній істині! (171-190, 01.01.1988)

 Як я можу думати про відпочинок, коли в мене в грудях сховано сі́м‘я скорботи? Я зайнятий на своєму шляху, адже мені потрібно розплутати всю тисячолітню історію! Сорок років своєї історії я йшов дорогою сліз і не міг з неї зійти. Я й зараз продовжую йти нею! Північна Корея повинна була стати новим садом Божої любові, в якому, як молоді пагінці, з’явилося б багато юнаків і дівчат, які прославляють Бога. Замість цього вона була споганена, на ній здійнялися пагінці зради. Бог відвернувся, не в змозі на це дивитися! Я повинен зробити так, щоб Він знову повернув Своє обличчя до цієї землі. Я подався в Північну Корею слідом за Богом, щоб навести в ній лад. За це навіть комуністичний світ повинен дякувати мені, не кажучи вже про демократичний! Я повинен йти до цієї мети! (173-116, 07.02.1988)

 Коли я був у в’язниці Содемун*, до мене прийшла жінка, яка свого часу свідчила від імені Церкви Об’єднання та клялась у відданості до гробу. Пізніше вона пішла з церкви, тому що я діяв не так, як їй хотілось. Так от, прийшовши до мене в в’язницю, вона сказала: «Так тобі й треба! Невже Божий Син може докотитися до такого?» Я їй відповів: «Що ж, я не така людина, яка згниє в тюрмі. Я досягну всесвітнього звільнення!» Не можу забути обличчя цієї нахаби! Нещодавно я довідався, що вона померла жалюгідною смертю, і мені стало її шкода. Так я й живу! Я знаю, як ставились до мене всі п’ять президентів президенти Кореї — прим. пер.), але не показую це. Помста не належить до моїх планів. Вони ж не розуміють, хто я такий! Мені потрібно зустрітися з ними хоча б один раз і навчити їх усьому. Я повинен спершу пояснити їм усе, а вже потім зводити з ними рахунки! (204-118, 01.07.1990)

 Яке положення я зайняв, коли прийшов на землю? Люди не змогли довести до досконалості ні синівську, ні братську, ні подружню, ні батьківську любов. Через це в Божому Шімджон поселилась скорбота. Я повинен відкупити все це, перебороти пік скорботи та розвіяти її своєю любов’ю. (234-140, 10.08.1992)

 Ми повинні бути альтруїстами. Божий ідеал творення безкорисливий, керуючись ним, Бог віддавав, віддавав і віддавав, примножуючи істинну любов. Діючи таким же чином, ми повинні обняти весь світ і повернутися до первісної батьківщини. В дорозі ми не можемо підштовхувати ворогів стусанами! Ми повинні домогтися їх добровільного підкорення своєю любов’ю. Якщо підкорення не буде добровільним, Богу не знайдеться місця. Якщо б я вирішив вдатися до хитрощів, мені б не було рівних! Однак я просто терпів, тому що знаю всі ці закони. Ви думаєте, запальній людині легко терпіти аж сорок років? Богу, однак, доводиться ще гірше! А як же тоді доводилось Богу? (219-93, 25.08.1991)

 Одного разу, коли я озирнувся, то побачив Бога, Який обняв мене та заплакав. Я сказав: «Ти — центр моєї любові. Я буду абсолютно слухняний Тобі та за будь-яких обставин піду за Тобою!» Тоді я повернувся ще раз, і Він знову обняв мене! Чи розумієте ви, наскільки грандіозне моє положення?
  Бог віддав мені Своє положення, й тепер я передаю його вам. (215-341, 01.03.1991)

 Я згадую, що було сорок років тому, коли мене переслідував уряд, християнські церкви та всі, хто завгодно. Я був тоді, як ізгой, як сирота. В таких обставинах я повинен був відновити історичний еталон і розширити свою територію до світового масштабу. Ось таке переді мною стояло завдання! Уявляєте, в якій неймовірній ситуації я опинився?
  До кінця Другої Світової війни сторона Небес успішно закінчила формування сфери християнської культури, але я втратив цю сферу та Сполучені Штати, які очолювали вільний світ. Я займав положення господаря, але мене не залишали гіркі думки про те, що я втратив всю основу, й мені доведеться відновлювати її відкупленням усі сорок років. Я добре розумів, що в моїх руках — можливість завершити історію людства, адже Богу не вдавалось цього зробити протягом сотень тисяч і навіть мільйонів років! Уявіть, який клубок підступив до мого горла при одній думці про це! (135-187, 13.11.1985)

 Я робив свою справу, незважаючи на дощ і сніг, вночі мені здавалося, що настав ранок і вже світає; я забував про їжу. Я не міг розслабитися навіть в думках. А все тому, що я пізнав Бога! Мій гріх лише в цьому! Я розумів, що Богу доводиться гірше за всіх, і думав: «Нехай моє тіло буде розірване на шматочки, зітреться в порошок та розвіється по вітру! Якщо кожна клітина скрикне, що вона належить Богу, така смерть достойна чоловіка!» З такими думками я пробиваюсь вперед шляхом смерті. Під час цієї боротьби мені здавалося, що я загину, згину, але я став тим, ким є зараз. (137-178, 01.01.1986)

 Я зрозумів, наскільки велика скорбота, що пронизує небо та землю, тому я повинен був втішати Бога, навіть харкаючи кров’ю! Положення Істинного Батька не дозволяє мені молитися про власне спасіння навіть на краю загибелі. Хто-небудь розумів, як гірко доводиться людині в такому положенні? Ніхто не розумів цього! Лише Бог, один Бог про це знав!
  Скільки б людей не йшло за Церквою Об’єднання, ніхто не зміг повністю об’єднатися з філософією преподобного Муна. Ви повинні знати про це. Так звана сім’я Об’єднання, яка знаходиться в сфері звільнення, це вам не дешевка! Я знаю, що люди, які заявляють про те, що отримали Благословення, ведуть себе, як рідня сатани! (145-332, 01.06.1986)

 Припустимо, людина каже: «Я ще мало боровся та не маю права лити сльози. Як би своїм сумним виглядом не довести до сліз Батька!» В нестерпно гіркій ситуації, коли її б’ють батогом, вона буде переживати, як би Бог не опинився в жалюгідному становищі, та каже, зціпивши зуби: «Моє горе, біль і печаль — це ніщо!» Скажемо, є воїн, який боїться лити сльози, адже, коли він заплаче, то заплачуть і Небеса! Тому він хапає прапор перемоги та з криком кидається в бій попереду всіх, щоб помститися ворогу. Бог буде сотні разів дякувати такій людині! Він у вдячності схилить перед ним голову та скаже: «Як мені назвати тебе? Вірнопідданим, шанобливим сином, героєм? Протягом усієї історії на землі жило багато чудових людей, але кращого за тебе немає нікого!» (153-269, 24.03.1964)

 Досі шлях преподобного Муна був одиноким, але зате він знає Бога краще за всіх. Багато людей в історії, потрапляючи в самотність та відчуваючи таку ж гіркоту, як у Шімджон Бога, проклинали це становище та просили в Бога особистих благословінь. У мене ж зовсім інший спосіб мислення! Я казав: «Боже, будь ласка, не хвилюйся!» В цьому я відрізняюсь від інших. Я не відступаю через особисті труднощі!
  Як чоловік, я здолаю всі випробування в світі та помру лише тоді, коли звільню Бога. Мої особисті обставини не можуть змусити мене капітулювати. Я не можу бути боягузом! Коли жінка виступала проти мене, я порвав з нею. Я розривав стосунки зі своїми дітьми та батьками, коли вони перешкоджали мені. На моєму шляху стояла ціла країна! Проти мене виступали і сорок, і шістдесят мільйонів людей! (175-257, 24.04.1988)

 В мене надто мало часу! Я повинен все виправити та закріпити протягом життя, тому в мене немає часу. Таке моє життя, та, зі світської точки зору, воно заслуговує на жалість. Спитайте коли-небудь у Бога: «Що за людина преподобний Мун?» Я відчуваю таку біль, від якої неможливо не розридатися! Моє горе робить мене схожим на людину, яка метається в агонії так, ніби їй ріжуть серце! Я найнещасніший чоловік на світі! Ніхто не розуміє, як я страждаю. Люди напускають на себе поважний вигляд і поводять себе так, ніби вони — видатні особи, але ніхто з них не знає про мої страждання. Навіть Мати про них не знає! (213-278, 21.01.1990)

 Ви не уявляєте, в якій ситуації я опинився, потрапивши в концтабір під Хиннамом* та втративши все, що було досягнуто Божою працею за шість тисяч років. Покинути рідні місця, залишити дружину та дитину не було проблемою. Але я ридав вголос, коли бачив, як звільнений народ, який повинен був вітати мене та дати небу та землі надію на майбутнє, провалюється в суцільне пекло! Дивлячись, як люди зникають в світі пітьми, я пообіцяв, що ще зустрінусь з ними. Все це було наче кілька днів тому! Я казав їм: «Ви йдете в пітьму, а я піду ще далі. Я візьму в руки яскраве ранішнє сонце, розшукаю вас і звільню!» Здається це було так недавно… Я не забув крики людей, які надівали на мене наручники! Щоразу, коли мені тяжко, я не можу не згадати, як я тоді молився… (220-205, 19.10.1991)

 Коли я сказав Богу: «Боже, Ти ж такий, вірно? Бог, Якого я пізнав, саме такий!» Він стиснув мою руку й заридав: «Як ти про це дізнався, синку?» Коли Бог почув це від мене, Він розплакався! Знаєте, як гучно Він плаче ридма? Бог знає, що створення таких уз неможливо відкласти на тисячу років, тому Він перестає плакати, витирає сльози та каже: «Сину мій!» Ви повинні розуміти, як потрібні Богу такі сини та дочки! (176-263, 11.05.1988)

 «Я стану істинним Божим воїном! Заради Нього я буду боротися на передовій, яких би бід це мені не коштувало!» Ось який у мене дух! Як би не переслідував мене світ, яким би одиноким та гнаним я не був і яку б біль не відчував, я жодного разу не скаржився Богу. Ось чим пишається преподобний Мун! (193-73, 20.08.1989)

 Вірте Богу абсолютно! Коли не можна вірити ні лівим, ні правим, ні сходу, ні заходу; коли не можна вірити ні верху ні низу, ні переду ні тилу, все одно вірте абсолютно, і ви пройдете по центральній лінії! З абсолютною вірою ви прийдете в те єдине та абсолютне місце, де живе Бог. Після цього всі ваші проблеми почнуть вирішуватися. Ось чому віра містить елементи диктатури та має питання, що не обговорюються. Вона відхилилася від вірного напрямку, тому її треба повернути на вірний шлях, навіть якщо для цього доведеться застосувати силу. Уявіть собі, наскільки боляче і Богу, і людям внаслідок цього! (188-225, 26.02.1989)

6.2. Життя, присвячене звільненню Бога

 Коли я скажу вам, що гніваюсь, чи можете ви собі уявити, наскільки мене переповнює гнів? Протягом усієї історії не було людини, яка відчуває більший гнів, ніж я! Якщо мені накажуть ридати, то ніхто не зможе ридати більше, ніж я. В моїх грудях похована печаль втрати тисячолітньої історії, з глибини моєї душі потоком ллються переживання Божого Шімджон, тому я ридаю! Тому, ніхто на світі не зрівняється зі мною в риданнях! Невже можливо, забувши про коріння, спокійно всістися та думати про власне харчування та гарне життя?! Якщо такі виродки знайдуться, після їх смерті навіть собакам буде гидко їсти їхні трупи. (180-50, 20.08.1988)

 На землі не з’явиться Небесне Царство миру, поки не знайдеться людини, яка холоднокровно, як належить чоловіку, подолає всі складні рубежі відкуплення та всі перепони, зберігаючи бадьорість духу, шануючи Бога та втішаючи Його. Така людина, яка представляє всіх, хто живе заради спільного блага, завжди одинока. Варто комусь встати та вимовити: «Преподобний Мун зробив то-то…» — як я зразу ж розридаюсь! Ось такий у мене шімджон! Я постарів, і в мене, сімдесятилітнього старого, повинні висохнути всі сльози. Але моїх гірких сліз нікому не стримати, ось який я самотній! Не забувайте про те, який у вас Батько! (183-86, 29.10.1988)

 Ви тільки подумайте! Я пробув у в’язницях дуже довго, більше п’яти років. Коли в дощові дні я дивився на краплини води, що падали з карнизу та колупали камінь, я думав: «Якщо б тільки сльози моєї любові пробили камінь скорботи, застиглий в грудях у Бога…» Вам не зрозуміти, в яких обставинах я знаходився, коли ридав, дивлячись на дощові краплини! Спостерігаючи за цівками води, я думав: «Як би було добре, коли б ця вода послужила Богу та перетворилась в чистий потік, в який Він міг би зайти та омити Своє тіло! Як би було чудово, коли б я, як личить людині, став Божим сином і створив затишне гніздечко, де Він знайшов би спокій». Якщо ви не відчуєте такої глибини світу Шімджон, вас ніщо не буде зв’язувати з Богом. (185-45, 01.01.1989)

 Знаєте, як часто мені доводилось стримувати гнів? Скільки разів я ридав так, що не міг навіть дихати, а всі органи відчуттів ніби німіли? Я все це пройшов не для того, щоб зустріти вас, а для того, щоб підкорити тих, хто володарює над людьми! Я повинен підкорити їх не фізичною силою та не за допомогою ножа та пістолета. Якщо я не справлю на них благотворного впливу за допомогою кровного родоводу любові та не доможусь їх добровільного підкорення, у Всесвіті не з’явиться сад миру, про який мріє Бог, і створення Царства світу стане неможливим. (197-348, 20.01.1990)

 Як багато труднощів у житті! Сьогодні ми живі, але хто знає, що буде завтра? Життя людини достойне жалю, адже люди не можуть вийти за рамки свого оточення, що навіває постійний жах. Хто стане вчителем людини в атмосфері страху та хаосу? Ніхто! Тому, хто стоїть перед вами, доводилось через це битися в риданнях: «Якщо Бог є, чому Він не може бути Вчителем?» Пізніше я зрозумів, що Бог вчить у відповідності з принципами любові. Люди ображаються, не знаючи цього! Бог — це Вчитель, який керується любов’ю. (203-228, 26.06.1990)

 Якось раз під вечір я дуже втомився, зайшов у кімнату та зовсім трішки поспав. Потім встав, помився та почав голитися. Істинна Мати, розсміялась, коли застала мене за цим заняттям: «Ти що це робиш? Вмиватися та голитися потрібно зранку!» Ось як я живу. У мене одна душа. Я відданий лише одній справі. Помоліться Богу та запитайте Його, що я за людина. Він розридається у відповідь! Він буде ридати так довго, що, врешті- решт, від втоми висуне язик! Знайте ж, в яких обставинах я живу! (221-163, 23.10.1991)

 Той, кого грішні люди вважають Спасителем, з точки зору Бога, Його істинний син і Істинний Батько, призваний здійснити втрачений з самого початку ідеал творіння, що базується на істинній любові. Спаситель присвячує життя тому, щоб прокласти жертвенний шлях і розвіяти Божу скорботу, викликану гріхопадінням. Він не тільки купається в променях слави! Спаситель повинен ридати разом з Божим Шімджон та робити все можливе, щоб підкорити сатану. (232-225, 07.07.1992)

 Чиїм ви хочете зробити Бога? Хочете зробити Його американським, корейським або своїм власним Богом? Що ви хочете? Ви надто жадібні! Якщо ви хочете, щоб Бог став вашим, постарайтесь зробити для Нього більше, ніж увесь ваш народ. Припустимо, Богу подобається преподобний Мун, але якщо ви зробите для Нього більше, ніж ця людина, Бог неодмінно полюбить вас більше нього! Це незаперечна формула, чи не так? Ніхто не буде проти! Я хочу бачити людей, здатних втішити Бога, послужити Його волі та зробити для Нього більше, ніж я. Якщо людина хоче, щоб оточуючі були гірші за нього, значить вона — диктатор. (184-224, 01.01.1989)

 Що робить марафонець, який біжить попереду інших бігунів на сто чи тисячу метрів, коли проходить вісімдесят відсотків дистанції? Якщо в цей момент він впаде, для нього все скінчилося! Чи кричать вболівальники чемпіону-марафонцю: «Не спіши!» Навпаки, вони будуть волати: «Швидше! Давай швидше!» — поки він не звалиться! Те ж саме відбувається й зі мною. Я повинен встановити рекорд! Коли преподобний Мун установить найвищий рекорд, Бог вручить йому найвищу нагороду, ось тоді він виглядатиме достойно. А до тих пір йому необхідно підштовхувати себе. (230-186, 03.05.1992)

 Початок був неправильним. Навіть страх бере! Людина цілком може сказати: «Моє народження було помилкою! О Господи! Коли я виріс, виявилось, що я народився в шайці волоцюг, а потім мене взяли на виховання з сирітського будинку!» Люди гірші, ніж нащадки жебраків! Уявіть собі: дитина вважала людей, які її виховують, мамою та татом, а ставши дорослішою, довідалась, що вона нащадок бомжів.
  Уявляєте, що станеться в сім’ї, коли син виявить, що він нащадок жебраків? Йому доведеться перевернути все догори дном! Він буде змушений, ридаючи, все кардинально змінити. Уявіть шок людини, яка вважала людей, які виховали її, рідними батьком і матір’ю, а потім дізналася, що вони взяли її з дитячого будинку? Навіть людям в нашому світі тяжко це пережити, а Богу — ще гірше! Подумати тільки, спадкоємець Божого престолу, принц Царства Небесного, опустився до того, що злигався з поганим сучим сином! Він став королем пекла! (216-107, 09.03.1991)

 Ідеологія шлюбу, якій вчить преподобний Мун і Церква Об’єднання, говорить, що люди повинні народитися в Божому родоводі та жити, як личить дітям, у вічному шануванні вічного Батька. Ми повинні здобути якості синів і дочок, яких Бог міг би хвалити та називати Своїми вічними дітьми. Тільки таким чином ми залікуємо рану душі Бога, нанесену гріхопадінням.
  Варто лише сказати Богу: «Батьку, скільки ж Ти пережив?» — як ці слова приведуть Його до сліз. Він розридається так, ніби в Нього ось-ось розірвуться груди! Він промовить: «Ох, дякую! Мені дійсно доводилось займатися цим тисячі років!» З часів створення людини пройшло не шість тисяч, а десятки мільйонів років. В Біблії говориться про шість тисяч років, тому що в ній розглядається історія культурного періоду та задум початку провидіння спасіння. В реальності історія нараховує десятки мільйонів років. (232-138, 03.07.1992)

 Історія Церкви Об’єднання пам’ятає людей, які намагалися використати її зі своєї жадібності. Мені доводилось бачити, як вони витворяли найрізноманітніші штуки! Але однак, знаючи їх сутність, я дозволяв себе обманювати. Чому? Так навіть і Бога досі постійно обманювали! Коли я бачив, як люди зраджували та відверталися від мене, моя душа вибухала таким гнівом та обуренням, що в мене перехоплювало подих і хотілося крикнути: «Побий тебе грім, мерзотнику! Якщо був би в мене японський меч, я б тобі перерізав би горло!» Але, пам’ятаючи про Шімджон Бога, Який бажає повернення цих людей, я не міг так чинити.
  Я жив, сповнений рішучості підтримати нещасного Бога та прощати людей. Щоразу стикаючись зі схожими ситуаціями, я зав’язував один вузол. Ви розумієте? У Церкви Об’єднання з’являвся вузлик. У неї, як у бамбука, виростало нове коліно. Так я й ішов, зав’язуючи вузли на рівні сім’ї, роду та народу. (197-312, 20.01.1990)

 Не можна допустити продовження історичного болю, з яким досі жив Бог, наш історичний Вчитель. Я наповню своє серце прекрасною та глибокою любов’ю й, зустрівши Бога в іншому світі, обніму Його за шию та скажу зі сльозами на очах і риданнями в душі: «Я зрозумів Твою сумну ситуацію та старався жити, як Ти, але не зміг досягнути Твого рівня. Прости мене за це!» Навіть якщо я розридаюсь, схопившись за Бога, Він також заплаче та підтримає мене. Думаю, якщо цей день не настане, не буде ніякого звільнення! Яка велика не була б любов моєї жінки чи батьків, вона не зможе досягти такого рівня. Я знаю це, тому, щоб досягти звільнення, я займався своєю справою та не міг дивитись по сторонах, чи шукати побічних шляхів. (184-246, 01.01.1989)

 Думайте про мене вдень і вночі, поки ми з вами знову не зустрінемось. Думайте про мене, коли ви голодні, адже я працюю заради Божої волі, інколи не встигаючи поїсти, а ви повинні робити те ж, що і я. Заради Божої волі ви повинні з боєм просуватися вперед, а коли хочеться спати, згадувати про те, що я не сплю! Думайте про Вчителя, який терпляче крокує вперед і не виправдовується, коли його обливають грязюкою. Якщо ви хочете добровільного підкорення всіх своїх ворогів, у вашій душі повинен бути міцний кістяк, воля до завтрашньої перемоги та рішучість крокувати вперед, щоб добитися конкретних результатів. Тільки завдяки цим зусиллям залишитесь живими і ви, і ваш народ. (82-48, 30.12.1975)

 Інколи до мене доходять новини, що деякі члени нашої Церкви були засуджені до смертної кари. Як може засновник Церкви Об’єднання в таких випадках провести всю ніч без жодної сльозинки? Мені їх дуже шкода! Якщо б вони не дізналися про мене, нічого схожого не трапилось би! Люди йдуть за мною, навіть жодного разу не побачивши мене особисто. Заради мене вони переїжджають із країни в країну, та одного разу, обернувшись на схід, пославши в сторону Кореї останнє вітання та побажавши мені довгих років життя, вони вирушають у свій останній шлях. Я нічим не можу їм допомогти, не можу їх спасти! Ви розумієте, що коїться в моєму шімджон? Я знаю, як Бог жаліє людей, яких мучить диявол і які страждають в сатанинських стінах! Але однак, я сам підштовхнув їх на цей шлях і сказав просуватися вперед і вдень, і вночі. (201-152, 30.03.1990)

 Я ніколи не мріяв стати засновником Церкви Об’єднання, не прагну до цього й сьогодні. Для мене не існує поняття «засновник релігії». Я — звичайна людина. Сьогодні я не став одягати костюм та зав’язувати краватку. Я почуваю себе зручно лише в простому одязі. Чому? Та тільки тому, що знаю, що й зараз у світі знайдуться члени Церкви Об’єднання, які в мокрому одязі під дощем кланяються Богу під карнизами будинків, тужа чи за мною та молячись про моє довголіття. Я почуваю себе так тому, що не можу образити людей, які моляться за моє благополуччя! Тому, варто лише мені розплющити очі, як я вже не можу заснути, почуваючи себе грішником. Ось таке життя в засновника релігії! Ось чому члени Церкви Об’єднання не можуть зневажливо ставитись до преподобного Муна! (197-162, 13.01.1990)