Розділ 1. Любов, що спонукала Бога творити
1.1. Створення світу вимагало від Бога повної самовіддачі
Бог творив небо та землю не заради того, щоб там оселилося життя, а заради втілення ідеалу любові. (188-196, 26.02.1989)
Навіщо Бог створив цей світ? Яким би абсолютним не був Бог, Він все одно не може відчути радість наодинці. Навіть якщо Він радіє, Він не може відчути стимулюючого впливу радості, тому Він і створив Всесвіт. Бог — абсолютна Сутність. Тому, скільки б Він не заявляв: «Я абсолют. Я господар любові та життя», — наодинці Він не відчує стимулюючого впливу любові. Він не відчує стимулу життя від Всесвіту, який міститься в Його тілі. (38-152, 03.01.1971)
Якби Бог думав тільки про Себе, хіба став би Він створювати Всесвіт? Створення — це вклад сил. Художник мріє про те, щоб створити найвеличніший шедевр, і вкладає в це всю свою старанність. Досконалий шедевр народжується тільки завдяки повному посвяченню. Він повністю готовий тоді, коли художник каже: «Більше я нічого не можу зробити».
Створення почалося з самовіддачі. Воно стало можливим тільки завдяки вкладу енергії. Без вкладу енергії нічого не зробиш. Досконалий об’єкт виникає там, де є повний вклад. З цієї точки зору, ми бачимо, що Бог, Суб’єкт, заради створення Свого об’єкта віддав Всього Себе. Створення — це початок руху, породженого Богом, виходячи з бажання жити не заради Себе, а заради Свого об’єкта. (78-111, 06.05.1975)
Коли ведеться мова про створення, то мається на увазі, що воно вимагає вкладення сил. Скільки сил довелося вкласти Богу? Ми вважаємо, що створення для Бога — це просто гра, адже Він творив словом: «Хай буде так, хай буде сяк…» Це невірно! Цій справі Бог повністю присвятив Своє істинне життя, Свою істинну любов та Свій істинний ідеал. Так само й ми не дуже любимо те, в що ми не вкладаємо свої серце, кров та плоть. З цієї причини, після створення Богом світу, Його життя стало відрізнятися від того, як Він жив раніше. До створення Він думав про Себе, але почавши творити, Він став жити заради Свого об’єкта. Він став думати інакше? «Я існую не заради Себе Самого, а заради Своїх об’єктів, заради Своїх дітей». (69-81, 20.10.1973)
Бог створив небеса та землю, це значить, що Він вклав у них всю Свою сутність та енергію, а це врешті-решт означало, що Він виснажував Самого Себе. Світ об’єктів був створений завдяки любові, але для того, щоб цей задум здійснився, Бог вклав Усього Себе. При цьому Він влаштував все так, що плодами цього вкладу повинен був користуватися не Він Сам, а Його об’єкт. Віддаючи Себе, Бог не відчував відчуження. Навпаки, Він відчував задоволення, оскільки творив з любов’ю. (60-85, 06.08.1972)
Виконуючи важку роботу, ми починаємо відчувати, що зголодніли, незважаючи на те, що зранку поснідали. Також ми швидко втомлюємося. Чому так відбувається? Тому що вкладаючи енергію, ми, тим самим, її витрачаємо. Нікому в світі не подобається терпіти збитки. Нам приємно, коли ми щось отримуємо. Отже, для того, щоб Бог відчув задоволення від створення Всесвіту, потрібно, щоб Він щось отримав. Коли ж Він, врешті-решт, щось отримає? Саме в цьому й полягає еталон досконалості творення. Існує таке правило: «Якщо постійно віддавати, то настане мить, коли все починає до вас повертатися». Цей принцип так само стосується й Бога. Бажаючи чогось досягти, ми докладаємо зусилля та долаємо обмеження; в кінцевому рахунку обов’язково відчуємо віддачу, коли прийде результат. Цей принцип універсальний.
Він так само застосовується й до Бога. В створення людини Бог вклав Свою енергію. Він присвятив цьому Свої сили, вкладаючи Самого Себе. Досконала людина, створена ціною цих зусиль, нікуди б не поділася. Як тільки б вона досягла досконалості, все, що вклав Бог , повернулося б до Нього. Отриманий результат був би ніяк не меншим від затрачених зусиль. Більш того, цінність компенсації, отриманої Богом, була б більшою за цінність всіх зусиль, які Він затратив на створення Всесвіту. (65-20, 13.11.1972)
Як було закладено початок Всесвіту? Для Бога він почався з того, що Він віддав все заради Всесвіту. Для Бога Всесвіт почався з повного вкладу. Що ж хотів зробити Бог зі Своїм творінням, заради створення якого Він розтратив Самого Себе? Любов — така річ, що навіть якщо витрачають обидві сторони, кожна з них щось отримує. Коли ми любимо, то скільки б ми не віддавали, це все одно приносить нам радість. Така концепція любові. Тому Бог, яким рухала любов, почав творити.
Бог не займається справами, які приносять збитки. Вклад має на увазі збитки, чому ж тоді Бог зробив це? Любов містить в собі силу, яка здатна заповнити собою все, й все одно в неї ще буде, що віддавати. Тому, незважаючи на те, що Бог вкладав і витрачав Себе, натомість Він отримав любов. В міру того, як ми вкладаємо, істинна любов не зменшується, а навпаки росте, пропорційно нашому вкладу. Якби це було не так, якби існував принцип, згідно з яким істинна любов поступово зменшується, Бог вклав би й розтратив би Всього Себе. Але все відбувається навпаки, чим більше ми віддаємо істинну любов, тим більше в нас вона росте. (237-124, 13.11.1992)
Любов здатна творити, тому вона невтомна. Якщо в душі людини є любов, скільки б вона не віддавала, вона не втомлюється, адже вона повна сил любові, яка може в будь-який час компенсувати їй всі затрати енергії. Тому як би не було важко, з якими стражданнями не довелося б зіштовхнутися, ніякої ворожості не виникає. Якщо вам щось не подобається, то як же жити далі? На шляху, яким людина йде заради любові, в її душі немає ворожості. В душі людини, яка йде шляхом істинної любові, не може бути місця ворожості. Божа природа така, що для Нього не існує таких понять як «ворог» або «зло», адже Він перебуває в істинній любові. (237-130, 13.11.1992)
Відповідно до Божого ідеалу творення, необхідно вкладатися, вкладатися і ще раз вкладатися. Самовіддача породжує обертовий рух. Наприклад, візьмемо повітря. Якщо є області низького та високого тиску, то відбувається його вирівнювання. Таким чином, Бог може спуститися навіть якщо Його ніхто не покличе. Отже, людині, яка хоче віддавати більше ста відсотків, Небеса завжди все повертають. Такий всесвітній принцип. Коли ми повністю віддаємо себе й забуваємо про це, виникає вічний рух. Тому з цього еталону витікає логіка, що пояснює вічне життя. Якщо життя невічне, то як можна відкрити Принцип Об’єднання. Коли ми живемо заради інших, ми починаємо обертатися, вірно? Коли ми обертаємося, то куди ми рухаємося? Ми поступово зменшуємося та піднімаємося вгору. Якщо, Бог обгортаючись розширюється, то Він спускається. Коли ж обертаються люди, то вони поступово піднімаються, тому Бог, природнім чином, стане обома ногами на плечі Адама та Єви, й буде підніматися разом з ними. (205-95, 07.07.1990)
Навіщо Бог створив все існуюче? Коли ми щось створюємо, нам потрібно вкладати силу та енергію. Якщо Бог вкладав Свої сили в щось, це означає, що Він віддавав Себе. Навіть всезнаючому та всемогутньому Богу довелось повністю віддавати Свої сили. Якщо б натомість, Він нічого не отримав, знесилення було б неминучим. (65-20, 13.11.1972)
Бог віддав усі Свої сили заради створення всього існуючого та людини. Він віддавав Всього Себе знов і знов. Коли ми щось віддаємо, наші запаси повністю вичерпуються. Але тільки з істинною любов’ю все навпаки, чим більше ми її віддаємо, тим більше вона росте та примножується. Якщо ми віддали сто одиниць істинної любові, до нас повернеться сто двадцять. Тому може виглядати так, що людина, яка практикує істину любов, загине, але насправді вона не тільки не загине, але буде вічно процвітати та отримає вічне життя. (219-118, 28.08.1991)
Чому існує Бог? Заради чого Він хоче жити? Заради любові. Тобто Йому потрібен партнер в любові. Тому всезнаючому та всемогутньому Богу довелось створити об’єкт Своєї любові. Досі ми не розуміли, що Бог почав творити тому, що Його вела любов як первісний ідеал. Увесь наш світ був створений завдяки любові. (208-235, 20.11.1990)
Бог хоче отримати всесвітню основу, яка дозволить Йому по-справжньому віддавати. Йому хотілося б знайти місце, наповнене свободою, миром та щастям, де ніхто не буде Його звинувачувати, коли Він буде віддавати, де ніхто не буде ставити Йому умови, на яких він зможе щось прийняти. Мета Бога полягала в тому, щоб розширити цю територію до світового рівня й поселити на ній все людство. (13-249, 12.04.1964)
1.2. Ідеал творіння втілюється за допомогою любові
Бог створив наш світ для того, щоб втілити в життя любов. Він створив Всесвіт, щоб радіти, дивлячись, як людина та все існуюче об’єднуються в Божій любові та створюють світ любові, від якого віє гармонією та теплом. Він хотів відчути радість, дивлячись на те, як люди, які слідують за Його любов’ю, пов’язують себе стосунками істинного шлюбу та створюють сім’ю, рід, народ і цілий світ істинної любові. Бог створив наш світ для того, щоб об’єднатися в любові з такими людьми та відчути смак цієї любові. В цьому полягав ідеал Божого творення. (БСІК І-302)
Шімджон, який здатний любити цілеспрямовано, є основою Божої душі, з якої витікає Його безмежна любов. Цінність цієї любові незмінна. Якщо ми хочемо обговорити цінність Божого буття, нам потрібно опиратися на таке розуміння любові. Щоб визначити цінність, перш за все, необхідно встановити стосунки. Радість народжується в Шімджон Бога. А де мета Шімджон знаходить своє втілення? Вона втілюється в людині. Шімджон невидимого Бога проявляється в шімджон видимої людини. Людина з таким шімджон створює сім’ю й таким чином примножується на горизонтальному рівні. Потім сім’я розповсюджується на весь світ і стає його центром. Благословивши Адама та Єву плодитися й розмножуватися, Бог, тим самим, благословив їх на створення такої сім’ї. Ідеологія Всесвіту базується на цих благословеннях: «плодіться, розмножуйтеся та володарюйте над всім існуючим». (27-28, 15.11.1969)
Навіщо Бог створив Всесвіт? Він хотів, щоб Всесвіт приніс Йому радість. Яким би абсолютним не був Бог, Він не вміє радіти наодинці, адже для того, щоб відчути радість, потрібен партнер. Богу не потрібні ні знання, ні гроші, ні влада. З цих речей Йому нічого непотрібно, адже Він абсолютний, всезнаючий та всемогутній.
Незважаючи на значний прогрес, наука не здатна повторити творіння Бога, й тим більш вона не здатна створити нічого кращого. Величезний Всесвіт функціонує дуже впорядковано, згідно з законами. Ні людська думка, ні наука не здатна осягнути величі Всесвіту. Замисліться, адже Бог Сам її створив, і Сам підтримує її рух! Тож визнаємо, що Він абсолютний вчений. (БСІК І-302)
Якби людина підключила шланг до первісної Божої любові й покуштувала її смак, думаєте, вона відірвалася б від неї? Якщо ви смикнете за черевце бджоли, яка смокче нектар, ви можете відірвати його, але не примусите бджолу витягти свого хоботка з квітки. Що буде з вами, якщо ви спробуєте смак первісної Божої любові? Навіть якщо ви потім кудись підете, прямо посеред дороги у вас виникне бажання повернутися назад і покоштувати ще раз! (137-57, 18.12.1985)
Опираючись на Принцип Церкви Об’єднання, ми можемо зробити висновок, що Божа любов проявляється в досконалості чотирьохпозиційної основи. Що ми маємо на увазі? Батьківська любов передається дітям, вона є центром чотирьохпозиційної основи. Крім того, любов чоловіка та жінки стає єдиною і врешті-решт стає єдиним цілим з Божою любов’ю. Це й є чотирьохпозиційна основа. (БСІК І-302)
Адам повинен був стати єдиним цілим з Богом. Саме любов повинна була їх поєднати. Людина — представник створеного горизонтального світу, тоді як Бог представляє об’ємний світ. Любов перебуває в центральній точці. Це — мотузка, яка навічно пов’язує Бога та людину. Коли людина, яка має фізичне тіло, досягає єдності з Богом, її шімджон та емоції досягають стану, в якому стають можливими безмежні переживання, й вона просто п’яніє від щастя. (35-356, 13.10.1970)
Врешті-решт, завдяки любові, Бог та людина стають єдиним цілим. Так само людина поєднується зі світом, і це стає початком ідеального світу, в якому втілена Божа мета творення. Божий ідеал починається там, де виникає нова любов, центром якої є Бог, або там, де є любов, яка відповідає закону творення. (БСІК І-302)
Чого ми бажаємо, коли прокидаємося зранку і встаємо з ліжка? Не просто поснідати та піти на роботу або почати турбуватися про увесь світ. Ми хочемо, щоб в нашій душі жила любов, яка не змінювалася б ні вдень, ні вночі, яка б не залежала від пори року й залишалася б незмінною все життя. Бог створив небо та землю, для того щоб з’явилися чоловіки та жінки, які стали б втіленнями досконалої горизонтальної лінії та поєдналися б із вертикальним Богом строго під кутом 90 градусів. Їх любов поєднала б серце людини з Шімджон Небес, втіливши, таким чином, ідеал любові. (213-157, 20.01.1991)
Прагнення заради любові віддавати й віддавати, забуваючи про те, що віддали, стало підґрунтям створення Богом Всесвіту. Тому для того, щоб об’єкт міг прийняти любов, він теж повинен щось віддати. Й гора, й низ повинні віддавати однаково. Таким чином, небо та земля стають єдиним цілим. Вони об’єднуються навколо любові, здатної охопити й примусити рухатися весь Всесвіт. З любові народжується велика сила. (237-130, 13.11.1992)
Якщо ви хочете оволодіти любов’ю, вам варто віддавати й забувати про це, віддавати й знов забувати. Чому нам потрібна така любов? Тому що любов в міру своєї дії не зменшується, а навпаки росте. В світі, де діють закони механіки, рух або дія, які відбуваються в рамках природних явищ, поступово зникають, вірно? В світі природи рух з часом затухає, але в світі істинної любові все навпаки: рух з часом наростає. Бог знав про це, тому Він, ведений істинною любов’ю, почав створення світу. (237-127, 13.11.1992)