Розділ 1. Воскресіння
Воскресіння означає «повернення до життя». Повертатися до життя можуть тільки померлі. Тому, щоб з’ясувати справжнє значення поняття «воскресіння», необхідно спочатку зрозуміти біблійні уявлення про смерть та життя.
1.1. Біблійні уявлення про смерть та життя
Коли один із учнів хотів піти додому, щоб поховати померлого батька, Ісус сказав йому: «Зостав мертвим ховати мерців своїх» (Лук. 9:60). Із цих слів Ісуса стає очевидно, що в Біблії є два різних уявлення про смерть та життя.
Перше уявлення про «смерть» означає припинення фізичного життя, як у випадку смерті батька учня, якого мали ховати. За такого розуміння «смерті» «життям» слід уважати такий стан фізичного тіла, при якому воно може здійснювати свої фізіологічні функції. Друге уявлення про «смерть» стосується тих людей, які зібралися на похорон померлого, які, за словами Ісуса, самі були мертвими.
Чому Ісус уважає мертвими людей, чиї тіла продовжують рухатися та жити? Він мав на увазі, що ті, хто знехтував ним, перебувають під володарюванням сатани і тому дуже далекі від сфери Божої любові. Друге уявлення про смерть не стосується закінчення фізичного життя. Воно означає залишити сферу Божої любові та впасти у сферу володарювання сатани. Відповідно, «життя» за такого розуміння «смерті» означає життя за волею Бога у сфері володарювання Його любові. Таким чином, навіть якщо фізичне тіло продовжує функціонувати, а людина, залишивши сферу володарювання Бога, перебуває під володарюванням сатани, то з точки зору своєї первозданної цінності вона мертва. Такий же висновок можна зробити і на основі слів Господа, звернених до тих віруючих, які не живуть за Його Словом: «Маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий» (Об'яв. 3:1).
З іншого боку, навіть якщо людина померла фізично, вона залишається живою в справжньому розумінні, якщо її дух перебуває в Царстві Небесному на небесах, сфері духовного світу, де Бог володарює через любов. Коли Ісус сказав: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Іван. 11:25), він мав на увазі, що той, хто вірить у нього та перебуває у сфері Божої любові, буде жити. Навіть якщо фізичне тіло його помре та перетвориться на прах, його духовне «я» житиме під володарюванням Бога.
Ісус також говорить: «І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Іван. 11:26). Це зовсім не означає, що ті, хто вірять у нього, будуть вічно жити на землі й ніколи не помруть. Ісус мав на увазі, що ті, хто за життя вірили в нього, отримають вічне духовне життя в лоні Божої любові. Такі люди живі як у цьому житті, так і в наступному.Ці слова — свідчення того, що фізична смерть не є перешкодою для вічного життя людини.
Ісус сказав: «Хто дбатиме зберегти свою душу, той погубить її, а коли хто погубить, той оживить її» (Лук. 17:33). Ці слова означають, що той, хто поступився волею Бога заради благополучного існування, мертвий, хоча фізично продовжує жити. І навпаки, той, хто пожертвує своїм фізичним тілом заради волі Бога, буде живий, адже навіть якщо його тіло розкладеться в землі, його духовне «я» вічно перебуватиме в любові Бога.
1.2. Смерть, спричинена гріхопадінням
Ми дізналися, що є два відмінних один від одного уявлення про смерть. Яке з них стосується смерті, що спричинена гріхопадінням прабатьків людства?
Бог створив людину такою, що, досягаючи старості, її фізичне тіло зрештою перетворюється на прах земний. Адам помер у віці 930 років, і тіло його перетворилося на прах, але ця смерть не була спричинена гріхопадінням. Згідно з Принципом творення, наше фізичне «я» — це свого роду оболонка для духовного «я», і ми скидаємо з себе ці покрови, коли вони стають старими, так само як позбавляємося від зношеного одягу. Тільки залишивши плоть, духовне «я» може перейти в нематеріальний світ, де воно буде жити вічно.
Жоден матеріальний живий організм не наділений вічною природою. Людина теж підпорядковується цьому принципу творення, її фізичне тіло не може існувати вічно. Якби люди мали вічно існувати в плоті на землі, навіщо тоді було Богу з самого спочатку створювати нематеріальний світ — місце перебування духовних «я» людей після їхньої смерті? Нематеріальний світ не був створений після гріхопадіння людини як місце перебування духовних «я» грішних людей. Він був створений ще до появи людини як місце, куди духовні «я» людей, які втілили мету творення, підуть і будуть жити вічно, після того як наприкінці земного життя вони залишать свою тілесну оболонку.
Грішна людина сильно прив'язана до земного життя. Люди бояться смерті тому, що внаслідок гріхопадіння втратили знання про те, що, залишивши плоть землі, вони житимуть вічно в прекрасному вічному нематеріальному світі. Перехід із фізичного життя до життя в нематеріальному світі можна порівняти з перетворенням гусені в метелика. Якщо б у гусені була свідомість, то вона, звикнувши повзати по листю, була б так само прив'язана до такого життя, як і людина до життя на землі. Вона б захотіла залишитися гусінню до кінця своїх днів, не знаючи про існування іншого світу, де, ставши метеликом, вона зможе досхочу насолоджуватися ароматом квітів та солодким смаком нектару. Зв'язок між життям людини на землі та її життям у духовному світі схожий на зв'язок між гусінню та метеликом.
Якби не було гріхопадіння, люди зустрічалися б із мешканцями духовного світу так само вільно, як один з одним на землі. Тоді люди знали б, що зі смертю вони не назавжди розлучаються з тими, кого люблять. Крім того, знаючи, яке прекрасне та щасливе життя у світі духів, люди з нетерпінням очікували б дня, коли вони перейдуть у той світ.
Якщо гріхопадіння не стало причиною фізичної смерті, значить, насправді його наслідком стала смерть у значенні падіння під володарювання сатани. Давайте звернемося до Біблії та розглянемо це питання більш докладно.
Смерть у результаті гріхопадіння настала, коли прабатьки людства з'їли плід із дерева пізнання добра та зла. Якого виду смерть стала наслідком гріхопадіння? Створивши Адама та Єву, Бог не дозволив їм їсти заборонений плід, сказавши, що в день, у який вони їстимуть від нього, «напевно помруть» (Бут. 2:17). Зважаючи на це застереження Бога, можна зробити висновок, що Адам і Єва дійсно померли в день, коли їли від плоду. Однак після гріхопадіння Адам і Єва продовжували жити на землі та народжували дітей, які, примножуючись, сформували сучасне розбещене суспільство. Ми можемо зробити висновок, що смерть, спричинена гріхопадінням, не означає закінчення фізичного життя, вона є переходом із царства «добра», де володарює Бог, у царство «зла», яким править сатана.
Наведемо ще кілька прикладів із Біблії. Там говориться: «…А хто брата не любить, пробуває той в смерті» (1 Іван. 3:14). У цьому вірші говориться про любов Бога. Мається на увазі, що ті, хто не люблять ближнього свого Божою любов'ю, насправді мертві, навіть якщо вони продовжують вести повсякденне життя в цьому земному світі. Це також підтверджується такими словами: «Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя» (Рим. 6:23) та «думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир» (Рим. 8:6).
1.3. Значення воскресіння
Досі багато хто вважав, що, коли життя припиняється, а фізичне тіло вертається в землю, — це і є смерть, спричинена гріхопадінням. Тому люди тлумачили біблійне поняття воскресіння як повернення до життя на землі і вірили, що воскресіння померлих святих означає відновлення до попереднього стану їхніх фізичних тіл, які розклалися. Однак, за принципом творення, така смерть не була наслідком гріхопадіння прабатьків людства. Людина створена таким чином, що її тіло приречене перетворитися на прах після того, як воно постаріє. Тому, одного разу розклавшись, воно не може бути відновлене до початкового стану. Крім того, духовному «я» людини не потрібно знову набувати фізичного тіла, тому що існує духовний світ, куди воно має відправитися для вічного життя.
Отже, воскресіння можна визначити як процес відновлення людини зі стану смерті, спричиненої гріхопадінням, до життя, тобто як процес переходу зі сфери володарювання сатани до сфери прямого володарювання Бога шляхом провидіння відновлення. Отже, коли ми розкаюємося у своїх гріхах та більшою мірою втілюємо в собі добро, ми піднімаємося на відповідний рівень воскресіння.
Візьмемо, наприклад, слова Нового Заповіту, у яких говориться про воскресіння: «…Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Іван. 5:24). Відповідно до цих слів, ми можемо стверджувати, що воскресіння означає залишити обійми сатани та, повіривши в Ісуса, повернутися в лоно любові Бога.
Також у Біблії сказано: «Як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22). Ці слова означають, що ми мертві, оскільки внаслідок гріхопадіння Адама ми належимо до роду сатани; коли ж через Христа ми повернемося в рід Бога, відбудеться наше воскресіння.
1.4. Зміни, що відбуваються в людині під час воскресіння
Як сказав Бог (Бут. 2:17), Адам та Єва, з'ївши від плоду з дерева пізнання добра та зла, померли. Проте жодних зовнішніх змін у них не сталося. Можливо, лише на мить у виразі їхніх облич проявилися незначні зміни, викликані неспокоєм та страхом. Відповідно, після воскресіння грішних людей, коли вони повертаються до стану, притаманного людям до гріхопадіння, у них не відбувається помітних зовнішніх змін.
Той, хто народжується згори через Святий Дух, безсумнівно переживає воскресіння в порівнянні зі станом до народження згори. Порівняймо таку людину зі злочинцем: перша перебуває в положенні воскреслої людини, яка перейшла на сторону Бога і народилася згори, а інша перебуває в положенні мертвої людини, яка прямує в пекло. Але за зовнішнім виглядом неможливо виявити їхню відмінність.
Той, хто вірить у Бога відповідно до слів Ісуса, безсумнівно, переходить від смерті до життя. Незважаючи на це, спостерігаючи за станом фізичного тіла людини, яка повірила в Ісуса та отримала життя через воскресіння, можна зробити висновок, що в ньому не відбувається жодних помітних змін.
Ісус був людиною, яка втілила мету творення (Христологія). Однак зовнішньо він нічим не відрізнявся від грішних людей. Якщо б його Божественна сутність помітно проявлялася в зовнішньому вигляді, то всі оточуючі його люди обов'язково повірили б у нього та пішли за ним.
Коли грішна людина, яка пережила воскресіння, входить у сферу володарювання Бога, у її серці та душі відбуваються зміни: вона звільняється від влади сатани, об'єднується із Шімджон Бога та набуває Божественної природи. Такі зміни надають тілу людини святості, перетворюючи його з притулку сатани в храм Божий. У цьому розумінні можна сказати, що тіло людини також воскресає. Його можна порівняти з будинком, який до цього використовувався для злих цілей, а зараз став Божим храмом. При цьому зовнішній вигляд будинку міг і не зазнати змін, хоча він уже набув святості.