Розділ 4. Часи Ісуса і наші дні з точки зору ідентичності часу
Часи Ісуса і період його Другого пришестя утворюють провіденційну ідентичність часу. Відповідно, ситуація, у якій перебуває сучасне християнство, схожа на ту, яка склалася в іудаїзмі часів Ісуса. Давайте розглянемо деякі з цих паралелей.
По-перше, схоже на іудаїзм часів Ісуса сучасне християнство міцно тримається церковної влади й ритуалів, хоча при цьому внутрішньо руйнується. За часів Ісуса багато священиків та книжників стали рабами формальної обрядовості на шкоду своєму духовному життю, і віруючі іудеї, прагнучи втамувати духовну спрагу, щиро потяглися до Ісуса, якого звинувачували в єресі. Так само багато священиків та представників вищого духівництва сучасного християнства стали рабами церковної влади й ритуалів і їхні душі день за днем дедалі більше занурюються в пітьму. Тому глибоко віруючі християни блукають розгублені в пошуках істинного шляху та нових лідерів, щоб залишити духовну пустелю та віднайти внутрішнє світло віри.
Далі, так само як вище іудейське духівництво часів Ісуса, християнське духівництво сьогодні найімовірніше стане в перші ряди тих, хто переслідуватиме Христа Другого пришестя. Ісус приходив, щоб розпочати нову епоху, яка втілила б істини Старого Заповіту, що проголошувалися пророками. Він не обмежувався повторюванням слів Старого Заповіту, а дав нове слово істини, яке відповідало новій епосі. Єврейські священики й книжники піддавали осуду слова та справи Ісуса, спираючись на своє вузьке розуміння писань Старого Заповіту. Їхні помилкові судження стали причиною того, що вони відправили Ісуса на хрест.
Мета Христа Другого пришестя також полягає в тому, щоб створити «небо нове й нову землю» (Об'яв. 21:1—4) на провіденційній основі духовного спасіння, закладеній християнством в епоху Нового Заповіту. Повернувшись, Христос не просто повторить слова Нового Заповіту, дані ним дві тисячі років тому, а й обов'язково дасть нове слово істини, необхідне для створення нових небес і нової землі. Однак ті християни, які міцно тримаються за Біблію, почнуть критикувати слова та дії Христа в межах тексту Нового Заповіту. Отож, очевидно, що вони затаврують Господа як єретика і будуть переслідувати його. Ось чому Ісус передбачав, що за Другого пришестя Христу «перше належить багато страждати…» (Лук. 17:25).
Отримуючи одкровення про Христа Другого пришестя або чуючи його слова, люди відгукнуться на них так само, як і євреї часів Ісуса. Бог не довірив звістку про народження Ісуса священикам та книжникам, а дав одкровення про це астрологам-язичникам та чистим душею пастухам. Так відбувається, наприклад, коли батько через невігластво своїх власних дітей змушений покладатися на названого сина. Отож, не виключена можливість того, що Бог дасть одкровення про повернення Христа спочатку простим віруючим та іновірцям, до яких християни ставляться зі зневагою, або ж тим невіруючим людям, у яких сильний голос совісті. Цілком можливо, що тільки через деякий час ця новина дійде до лідерів християнського духівництва, які вперто тримаються за свою традиційну віру. За часів Ісуса Євангеліє було з готовністю прийняте не первосвящениками та вищим духівництвом, які вважали себе обраними, а простими людьми та іновірцями. Під час повернення Христа прості християни і люди інших вірувань приймуть його слова першими, на відміну від лідерів християнства, які вважають себе Божими обранцями. У цьому полягає суть притчі Ісуса про весільний бенкет. У ній він зі скорботою говорить, що у весільному бенкеті візьмуть участь не ті, хто були запрошені, а ті, кого знайшли на вулиці, бо «недостойні були ті покликані» (Матв. 22:8—10).
Крім того, як у дні Ісуса, так і під час Другого пришестя багато відданих віруючих, які стали на шлях віри з надією ввійти в Боже Царство, насправді можуть опинитися в пеклі. За часів Ісуса священики та книжники, які отримали місію направляти обраний народ Бога, повинні були першими визнати прихід Месії та повести за собою єврейський народ назустріч йому. Тому Ісус, аби посприяти їм у виконанні цієї місії, прийшов у храм і почав навчати їх Євангелію першими від усіх інших. Проте, коли вони не прийняли його, в Ісуса не залишилося вибору, і він пішов блукати берегами Галілейського моря та шукати учнів серед рибалок. Він був змушений служити покидькам суспільства й жити серед грішників, збирачів податків та повій. Урешті-решт переслідування священиків та книжників набули такого серйозного розмаху, що Ісус був змушений прийняти смерть на хресті. Ці люди вбили Ісуса, вірячи в праведність скоєного, оскільки вважали його небезпечним єретиком та богохульником, якого слід знищити. Пізніше вони знову приступили до своїх церковних обов'язків і до кінця своїх днів читали Священне Писання, платили десятину та приносили жертви в храмі, переконані, що йдуть шляхом, який веде на Небеса. Замість цього, перейшовши в духовний світ, вони несподівано виявили, що перебувають у пеклі. Як на лихо, той самий шлях, який вони обрали з надією потрапити на Небеса, привів їх до пекла.
Усвідомивши, які явища відбуватимуться в останні дні, кожен із нас повинен з усією серйозністю заглянути в себе. Багато християн сьогодні прямують шляхом, який, за їхнім переконанням, приведе їх на Небеса. Однак, зроби вони невірний крок — і цей шлях приведе їх у пекло. Тому Ісус одного разу сказав, що в останні дні відмовиться від багатьох відданих віруючих, навіть тих із них, чия посвята настільки велика, що вони спроможні виганяти демонів та творити чудеса від його імені: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матв. 7:23).
Насправді, ніхто не стикається з найризикованішою ситуацією, аніж віруючі, які живуть у перехідний період історії, яким і є сьогодення. Яку б глибоку віру вони не проявляли у своєму житті, якщо вони, подібно до єврейських лідерів часів Ісуса, дотримуватимуться неправильного напряму віри, усі їхні зусилля виявляться даремними. Тому Даниїл сказав: «…і цього не зрозуміють усі несправедливі, а розумні — зрозуміють» (Дан. 12:10).