Розділ 2. Приготування, необхідні, щоб потрапити в Царство Небесне
2.1. Осередок Царства Небесного
По мірі того, як ми наближаємося до істини і переживаємо захоплення нею, вона стає нашим центром, який ніхто не може від нас забрати. Хай землю мільйони раз охопить хаос, хай несподівано звалиться Всесвіт, людина, яка утвердила істину як центр своєї душі, залишиться незмінною і навіть не похитнеться.
Але якщо ви не зробите приготувань, необхідних для того, щоб прийняти в душі такий центр, то навіть якщо перед вами з‘явиться найсправжніша істина, істинне життя та істинна любов, ви їх не впізнаєте.
Отже, якщо сучасні християни бажають знайти справжню істину, істинне життя та істинну любов, їм слід зректися себе до самого кінця і створити у себе в душі центр, який ніхто не зможе від них забрати.
Раніше, коли люди відкривали нові континенти, здавалося, ніби земля розширюється, але згодом стало здаватися, що вона, навпаки, зменшується у розмірах. Інакше кажучи, коли цивілізація ще не була розвинута, світ здавався обширним, але в міру того, як вона росла в потоці історії, світ неначе став звужуватися. Спостерігаючи це, можна зрозуміти, що, коли завершиться історія істини, здійсниться ідеальний світ, настане вселенська епоха, і все на світі буде напряму пов‘язане з нами. Еталон мешканця Царства Небесного, а саме еталон життя й любові, властивої Царству Небесному, неодмінно повинен принести плоди в нас самих. Істина, життя і любов подібні до членів однієї сім‘ї, тому любов і життя повинні обов‘язково слідувати за істиною, а життя та істина — за любов‘ю. Те ж саме можна сказати і про життя: за ним повинні слідувати любов та істина.
Чому істина, любов і життя взаємозв‘язані? Існування будь-якого предмету передбачає наявність верху і низу, переду і тилу, а також лівої і правої сторін. Ніщо не може існувати поза сферою числа три. Такою є основоположна форма будь-якої сутності.
Отже, три складових зустрічаються і утворюють єдину форму, але якщо сила починає діяти у зворотному порядку, її дія відрізнятиметься від того, якою вона мала бути первісно. Тому, хоча на початку всього був Бог любові, життя та істи ни, після гріхопадіння люди не змогли побудувати збалансований трикутник любові, життя та істини, і через це Бог позбавився можливості здійснити Свою волю. (2-133, 17.03.1957)
Учні Ісуса вважали, що їх вчитель стане Царем Юдейським і можновладцем у Римській імперії, завдяки чому їм також вдасться зайняти високі пости. Проте не це важливо. Перш за все людина повинна створити фундамент для Царства Небесного у себе в душі і основу, необхідну для того, щоб тіло, слідуючи за душею, стало єдине з Богом. У цьому полягає найбільша проблема. Царство Небесне починається всередині окремої людини. Отже, осередком Царства Небесного є людська душа. (47-272, 29.08.1971)
Де знаходиться осередок Царства Небесного? Безліч християн вірять, що вони можуть увійти до Царства Небесного завдяки своїй вірі в Ісуса. Де ж, у такому разі, знаходиться осередок Царства Небесного? Коли Петро запитав: «Де Царство Боже?, — Ісус відповів: — Воно не на небі, а в твоїй душі». Але де основа такого Царства? Чи може Царство Небесне виникнути в сумній душі, в душі людини, яка прагне ставити себе на перше місце, в душі того, хто відрікається від суспільства? Ні, такі душі не можуть стати основою для того, до чого ми прагнемо, осередком Царства Небесного, який Бог зможе схвалити.
Людина, яка шукає основу Царства Божого, повинна зіткнутися з такою самотністю, якої не переживав ніхто на землі. Чому це так? Оскільки Бог самотній, самотньою повинна бути і ця людина. Оскільки Бог пройшов через історію подолань, ця людина повинна пройти по такому ж історичному шляху.
Небеса і земля сповнені печалі, але якщо людина, відчуваючи цю печаль, лише розкаюється і ридає, чи може тільки це стати основою для Царства Небесного? Тільки цього не достатньо. Замість того, щоб просто служити Церкві, чекаючи часу, коли можна буде знайти нову радість, потрібно відчувати в душі рішучість розв‘язати проблему світового зла. Осередок Небес не може виникнути, якщо у людини немає твердого прагнення виконати таку відповідальність.
Дехто з упевненістю стверджує, що вони живуть по совісті, займають гідне положення в суспільстві та користуються пошаною людей, а значить, Царство Небесне починається саме з них. Подібна думка зрозуміла, якщо ці люди вважають, що добро і зло мають спільний початок. Проте добро і зло не можуть починатися в одній точці. Коли зло йде на схід, добро повинно спрямовуватися на захід. Коли зло рухається, добро повинно стояти на місці. Більш того, коли зло відчуває яке-небудь бажання, добру не слід мати ніяких бажань. Добро і зло — діаметрально протилежні.
Пошук Царства Небесного починається там, де втрачені всі надії Бога, пов‘язані зі світом людей. Тому люди, задоволені таким життям, яким воно є в нинішній реальності, не можуть бути істинними віруючими.
Коли доля ставить вас на межу життя і смерті, коли ви занурюєтеся в горе і відчай, так, що не можете усвідомити власного буття, напрям вашого життя природним чином змінюється. Вам потрібно зійти зі звичної жит тєвої дороги, на якій ви просто прагнули завтрашнього дня і шукати нові цінності, з готовністю відмовитися навіть від власного життя. Відправна точка істинного добра знаходиться саме на такому шляху.
Враховуючи це, чи знайдеться людина, впевнена в тому, що її особа є осередком Царства Небесного? Ні. Так само як немає і сім‘ї, глава якої може з упевненістю стверджувати, що вона є таким осередком, і що Бог не може не визнати її, якщо тільки Він існує. Чи знайдеться в світі рід, представники якого могли б з упевненістю сказати: «Враховуючи історичні заслуги та благі діяння нашого роду, Бог не має права удавати, ніби не знає його»? Коли замислюєшся над тим, чи існує такий народ, така країна або така ідеологія, стає гірко на душі.
Тому сказано, що охочий померти — житиме, а охочий жити — помре. Що означають ці слова? Людина, яка прагне зберегти себе в цьому світі зла більше тисячі літ, може мріяти про те, щоб жити тисячу літ. А людина, яка готова зі вдячністю в душі жертвувати собою десять тисяч літ, знайде осередок надії, яка дозволить їй прожити десять тисяч літ.
Аналогічно, той, хто заявляє про вічне життя, вічне щастя і вічне Царство Небесне, повинен заради вічної мети перемогти теперішній момент, пожертвувати собою цієї миті, все стерпіти і все подолати. Тільки так створюється основа для вічності. (47-247, 29.08.1971)
2.2. Критерій для входження в Царство Небесне
Людина не зможе покинути сатанинську сферу, якщо вона не любить Бога. Тому неможливо увійти до Царства Небесного, якщо не любиш Бога більше, ніж свого чоловіка або свою дружину. Вибираючись з пастки любові в сатанинській сфері, грішне людство досягло її краю, але повністю звільнитися з неї не змогло. Тому ми не можемо любити своїх батька або матір сильніше, ніж Бога. (41-299, 17.02.1971)
Яка людина може увійти до Царства Небесного? По-перше, людина, яка підходить для Божої душі. Наскільки вона повинна їй підходити? Якщо Бог керується вічною метою і прагне вічного ідеалу, значить, людина повинна відповідати Божій душі навіки. Неприпустимо виконувати Божу волю протягом десяти років, а потім перестати це робити. Свою душу потрібно вічно налаштовувати на вічного Бога. Що для цього необхідно? Людина повинна стати таким сином, щоб він міг подобатися Батькові і Батько міг подобатися йому вічно. Щоб бути таким сином, людині не можна ставати об‘єктом Божої печалі.
Далі, необхідно прилаштуватися під тіло Бога. Тіло прагне в певному напрямку. Думка є центром всіх напрямків, тоді як тіло проявляє себе лише в одному напрямку. Якщо тіло Бога рухається на схід, людина теж повинна йти на схід разом з Ним, щоб стати Божим сином, налаштованим в унісон з Його душею. Хіба це правильно, якщо Бог любить тепле, а Ісус віддає перевагу холодному? Якщо Бог бажає сміятися і розмовляти, чи можливо, щоб в цей час Ісуса здолав сон? В усіх зовнішніх аспектах, пов‘язаних з тілом, людина повинна бути єдиною з Богом.
Але чи достатньо цього? Ні. Якщо Богові подобається дружелюбність, людина не повинна бути запальною. Якщо Бог налаштований доброзичливо, людина теж повинна проявляти дружелюбність. Внутрішнє й зовнішнє повинно бути в згоді. Але чи достатньо цього? Наступним кроком буде єдність у діях з Богом. Якщо людина хоче цього досягти, то чи може бути таке, що вона робить те, чого немає в її душі, або те, що не подобається її тілу? Вона повинна робити те, що подобається її душі та тілу. Бог існує, тому повинні бути справи, які Йому подобаються. І тому що Ісус — син Божий, то ці справи повинні подобатися і йому. (47-255, 29.08.1971)
Ви ніколи не потрапите в Царство Небесне, не пожертвувавши своїм життям. Сходіть туди і переконайтеся самі: чи є там люди, що не пожертвували своїм життям. Такою є суть віри. (37-248, 27.12.1970)
2.3. Відправна точка Царства Небесного
Звідки може початися Царство Небесне? Щоб увійти до нього, потрібно спочатку звільнити Бога від Його скорботи. З часів гріхопадіння людини і дотепер історія була сплетена із скорботи, тому ми повинні безпосередньо розкрити всі обставини цієї сумної історії. Нам потрібно пережити все, що відбулося за шість тисяч літ історії з часів Адама і Єви. «Принцип» Церкви Об’єднання вчить про сумного Бога.
Людям цього світу не подобається печаль. Вони втікають від неї. Але «Принцип» Церкви Об’єднання говорить про те, що є трагічнішим, ніж будь-які сумні ситуації, — про скорботу Бога. Якщо люди цього світу ухиляються від сумних подій та уникають їх, то «Принцип» Церкви Об’єднання, навпаки, будить бажання пройти місцями скорботи.
Світські люди прагнуть уникнути всього сумного, але первозданна людина не може так робити. Чим глибше ми осягаємо Божу скорботу, тим більше реальних сил з‘являється у Церкви Об’єднання. В міру того, як ми чимраз більше усвідомлюємо трагізм становища Бога, бажання позбавити Його від скорботи стає джерелом безмежної сили, яка породжує дію вибухового характеру. У цьому полягає велика потужність Церкви Об’єднання. (21-112, 17.11.1968)
2.4. Суть Царства Небесного
Який світ є Царством Небесним? Це істинний світ, тому туди немає доступу людям, сім‘ям і родам, що підпадають під звинувачення сатани. Тому членам Церкви Об’єднання, їх сім‘ям і родичам, членам їхніх родів, необхідно досягти єдності. Іншими словами, потрібно, щоб об‘єдналися три покоління. В сім‘ї Адама три покоління повинні були стати єдиним цілим: Адам представляв перше покоління, Каїн з Авелем — друге, а сини Каїна й Авеля — третє. Якщо починати розглядати цю сім‘ю з точки зору Бога, то Сам Бог представляв перше покоління, Адам з Євою — друге, а Каїн з Авелем — третє. (21-54, 17.11.1968)
Оскільки Царство Небесне — це світ життя заради інших, люди на може рухатись вперед, лише керуючись концепцією життя на благо інших. Якщо ви думаєте тільки про те, щоб про вас всі піклувалися, ви зазнаєте краху.
Царство Небеснеце світ, наповнений Божою любов‘ю. Суть любові полягає не в тому, щоб чекати доброго ставлення до себе, а в тому, щоб служити загальному благу. Такі уявлення відрізняються від існуючих в цьому світі.
Релігія навчає жити заради інших людей, абсолютній слухняності, служінню та самопожертві. У цьому світі так не живуть. А люди, що живуть таким чином, виглядають як група жебраків, які нічого не розуміють у цьому світі. Проте це таємна стратегія, яку Бог використовував стосовно сатанинського світу, щоб дати таким людям можливість отримати благословення, не дивлячись на те, що вони не знають Небесного закону. (46-40, 18.07.1971)
2.5. Структура Царства Небесного
Чи знайшли ви свою первісну рідну країну? (Ні, не знайшли.) Якщо ви не змогли знайти первісну рідну країну, то ви втратили первісну Батьківщину. Наша первісна батьківщина — це Царство Небесне на землі. Царство Небесне повинно існувати на землі та одночасно й на небі.
Для утворення країни потрібні три основні елементи: суверенітет, територія та народ. Проте чи існує суверенітет, завдяки якому Бог може володарювати над цією всесвітньою країною? Земля не стала такою, щоб Бог міг нею правити. Не стало таким і людство. Значить, у нас немає Батьківщини. Цей світ не придатний для життя первозданної людини. (155-25, 06.10.1964)