Розділ 1. Неминучий шлях життя
1.1. Тіло далеке від вічного життя
Земля також дихає та тренується. Дихають і наші клітини. Ви хочете жити тут, на землі, вічно, чи віддали б перевагу вічному життю в місці, де ви зможете стати невидимим втіленням любові? Ви повинні жити вічно у світі, де станете невидимим втіленням любові. Коли Бог захоче показати вам безмежний світ Свого творіння, чи зможете ви піти туди за Богом у своєму тілі? Тому ви повинні мати духовне «я».
Бог є центром невидимого духу. Тому Він хотів би дати людині, яка є Його партнером, усе, що знаходиться у вічній сфері ідеалу Його творіння. (111-111, 01.02.1981)
1.2. Більша частина людського життя
Ми рухаємось у певне місце незалежно від того, усвідомлюємо ми це, чи ні. Ми рухаємось туди незалежно від того, працюємо чи відпочиваємо. Не тільки я, але й ця нація, цей світ та навіть більше — небеса та земля прямують туди ж. Це — незаперечний факт. Куди я потраплю після закінчення цього життя? Це важливе запитання, на яке людство повинно дати відповідь. Релігія, філософія та історія працюють над розв’язанням цього питання. Тому ми теж не можемо заперечувати, що всі ми знаходимося у полоні такої ж долі, яка спрямовує наш рух.
Хоча в нас є така доля, але куди хоче йти це тіло? Куди прагне ця душа? Куди прямує це життя? Куди йде ваше серце? Ваші прагнення, надії та ідеали — куди вони йдуть? Навіть якщо ми не зможемо вирішити ці питання, рано чи пізно ми виконаємо своє призначення.
Тіло закінчує існувати в день нашої смерті, коли його закопують у землю. Якщо так, то чи підуть разом з ним у землю ці душа, серце, ці ідеали і навіть надія? На це питання ми повинні дати детальну відповідь і показати ясну мету всього цього.
Ми знаємо, що святі мудреці та безліч релігійних лідерів зупиняли людей на їх шляху, припиняли рух їхніх душ та схильність їх сердець і запитували: «Куди ви прямуєте?» — намагаючись дати відповідь на це запитання. Такі люди дальше всіх просунулись у розв’язанні цього запитання, але ніхто досі не міг впевнено скомандувати: «Моє тіло, моя душа, мій шімджон, моє життя та моя ідеологія — всі йдуть у це місце. І відтепер всі істоти, які існують на небесах та на землі, повинні прямувати туди ж». (8-194, 20.12.1959)
Релігійні люди мріяли про кінець цього світу, який почався з егоїстичних бажань. Протягом тисяч років до цього часу вони відчайдушно шукали громадський світ — єдиний об’єднаний світ миру.
Як повинні жити релігійні люди? Скорочувати цю історичну дистанцію та жити в зв’язку зі світом і космосом набагато цікавіше, ніж знаходити задоволення, отримане у житті стосунків чоловіка та дружини. Така сім’я не може не стати абсолютною сім’єю.
Якщо пройти по вулицям Мьондона*, можна побачити парочки, які люблять один одного. Для кого вони це роблять? Вони кажуть, що насолоджуються своєю юністю, яка буває лише один раз. Це так. Але хто є господарем щастя? Це важливе питання. Як довго можна насолоджуватися цим часом? Так можна насолоджуватися у 20 років, але це не буде тривати, коли вам виповниться 60, 70 і 80 років.
Церква Об’єднання йде іншим шляхом. З якою метою ми вживаємо їжу? Ми їмо заради світу. Ми їмо для того, щоб знищити світ зла. Ми дивимось для того, щоб очистити цей світ зла. Ми не дивимось на щось для того, щоб це стало частиною світу, а для того, щоб перемогти зло. Те, як ми слухаємо, думаємо, ходимо та діємо відрізняється від того, як це роблять у мирському світі. (36-71, 15.11.1970)
Бог не був би абсолютним, якби Він створив людей такими, що живуть лише декілька днів і зникають. Бог створив людей цінними істотами, яких Він хотів вічно споглядати та пестити.
Якщо Бог вічний, а люди є об’єктами радості Бога, то люди повинні також бути вічними. А вічний Бог відноситься з вічним світом.
Однак до цього часу було багато людей, які жили з думкою про те, що смерть — це кінець життя, вони кажуть: «Я житиму 70 чи 80 років, і це все, що я маю. Коли я помру — всьому прийде кінець». На шляху історії були люди, які глибоко замислювались, як жити вічно. Вони цікавились, чи не існує якогось способу, щоб продовжити життя. Чим більше хтось вникав у цю ідею, тим більше запитував себе: «Який сенс життя? Чому ми народилися та чому ми мандруємо цим шляхом?» Люди кажуть: «Життя — це гіркий океан» або «Життя минає так швидко, як роса на сонці». Тому, коли б життя було вічним, вони б так не тривожилися. (39-228, 15.01.1971)
1.3. Смерть це неминучий шлях життя
Колись вам доведеться піти в духовний світ. Без сумніву, ви туди підете. Коли ви прилітаєте в Корею, то приземляєтесь в аеропорту Кімпо. Але те, що ви приземлилися в аеропорту Кімпо, не означає, що ви подорожували по всій Кореї. Куди ви їдете з аеропорту? Ви їдете в провінцію Чолла-намдо, або Кьонсан-намдо, чи в провінцію Пьонан-до, куди ви їдете? Якщо ви відправитеся до Пьонан-до, то куди вирушите потім? Ви повинні їхати в район. Потрапивши в потрібний район, ви повинні поїхати в село. Куди далі ви їдете у селі? В певну частину села. А звідти в певний квартал. Це не легко. Якщо людина не зможе визначити місця свого життя, яка тоді цінність і успішність її в соціальному житті? Це проблема.
Якщо Бог віддасть наказ із духовного світу, то Він забере мене геть, навіть завтра вранці, яке б важливе положення я не займав сьогодні. Як би голосно я не говорив, я повинен піти. Коли я голосно говорю та йду, я йду після того, коли кажу правильні слова. Я повинен показати країні та світу шлях, яким їм іти. Якщо я цього не зроблю, то буду мертвим. (177-41, 15.05.1988)
1.4. Бог — це господар життя
Хто є джерелом життя? Це не я. Джерелом життя повинно бути щось, що виходить за мої межі, за мої межі повинна виходити також і мета. Моє життя не починається з батьків, суспільства, роду чи нації, а виходить з Бога, який є трансцендентною, абсолютною істотою. Мотив повинен бути міцно пов‘язаний з трансцендентним мотивом, який перебуває в абсолютному положенні. Воно не повинно бути пов’язано з історичними відносними факторами, відносними факторами середовища чи соціальними факторами. Лише коли ви з’єднаєте ваше джерело з трансцендентною причиною, ви можете перескочити, вийти за рамки себе. Ви повинні зв’язати своє життя з трансцендентним мотивом. Ваше життя не починається з вас.
Воно починається з Бога, який є абсолютною істотою. Коли ви з’єднаєтесь з трансцендентною причиною, навіть якщо помрете, із-за Божої Волі ви помрете з трансцендентним процесом. (36-63, 15.11.1970)
Люди не живуть сотні чи тисячі років. Ми помремо після того, як проживемо близько сотні років. Протягом безлічі років історії померло багато наших предків. Якби ті, хто жив сто років і менше, думали та працювали заради більшого, заради більшого блага, то те, що вони зробили, залишилося б після них тисячі років. Однак вони жили зосереджено на собі і тому вони всі зникли. Вони зруйнували все.
Через те, що вони так жили, виникли проблеми. Яка з них найбільша? Та, що стосується того, як замінити егоїстичний спосіб оцінки та напряму на те ж саме, але заради більшого; того, як переключити наголос з особистого «я» на щось таке, що корисне для всіх.
Тому ми повинні розвернути у зворотному напрямку індивідуалізм та шлях життя, який переслідує свої власні інтереси. Змінюючи цей напрямок на протилежний, ви не можете робити це бездумно.
Припустимо, що ви маєте тільки одну одежу. Якщо хтось намагатиметься її відібрати у вас силою, ви будете відчайдушно опиратися. Давайте уявимо, що у вас є одяг на кожну з чотирьох пір року: весну, літо, осінь та зиму. Припустимо, що зараз весна, а хтось носить зимову одежу. Ви можете підійти та сказати: «Цей одяг для зими, зніми його». Людині, яка носить весняну одежу влітку ви повинні принести літню одежу та попросити її переодягнутися. Ця людина ще не усвідомила цієї потреби. Питання смерті те ж саме. Люди не знають, що існує альтернатива. Вони не знають, що існує щось цінніше за це життя. (200-90, 24.02.1990)
На землі у нас є батьки, вчителі та родичі. На землі ми можемо встановити такого роду стосунки, але в духовному світі такого не існує. В духовному світі все живе заради інших базуючись на Богові.
Там визначене положення кожного. Тому ті, хто знаходиться на висоті, не можуть спуститися до нижнього положення, а ті, хто внизу, не можуть просто так піти на верхнє. Первісно ми повинні були переходити в духовний світ лише після досягнення досконалості на землі. Як тільки ми підемо на той світ, на цьому й усе. Рано чи пізно люди помирають. Життя таке коротке. Навіть якщо відрізок життя людини складає 80 років — це надто мало. Це менше ніж 8 годин за часом духовного світу. З точки зору часу вічного світу, це не буде навіть і 8 годин. Тому сила істинної любові велика. Швидкість істинної любові є такою великою, що вона виходить за межі нашого сприйняття. (205-65, 07.07.1990)