Провіденційна історія спасіння з погляду Принципу

Шановні гості, пані та панове! Щиро дякую Богові, що преподобний Мун і ви змогли зустрітися в цей час великих історичних змін.

Мета релігії та Божого провидіння спасіння

Бог є абсолютним, єдиним, незмінним і вічним — як і Його воля. Якби Адам і Єва стали одним цілим через Божу любов, усе було б завершеним і досконалим. Тому початок Бога, Його мета і шлях, а також причина, наслідок і напрям — усе є абсолютним.

Прабатьки людства — Адам і Єва — через незнання впали в гріх і занурилися в хаос. Невігластво й плутанина, що почалися на індивідуальному рівні, поширилися на сім’ї, нації та світ. Зусилля релігії та провидіння спасіння спрямовані на визволення людства з цієї сфери гріхопадіння.

В останні дні Месія приходить, щоб з погляду Бога чітко навчати про абсолютну, єдину, незмінну й вічну причину, напрям і результат; очистити світ від невігластва й хаосу та повернути людство в первісні обійми Бога. Це і є завершення Божої волі.

Якщо цього не станеться, то в останні дні всі релігії, ідеології, погляди та нації загинуть.

Нині людство вже за кілька років увійде в XXI століття та нову історичну епоху третього тисячоліття. У цей важливий момент я хочу зміцнити наші серця в підготовці до нової епохи, виголосивши промову на тему: «Провіденційна історія спасіння з погляду Принципу».

Бог, що прагнув досконалості та завершення на основі істинної любові між Творцем і людиною, потребував умови для єдності з нею. Тому Він мав дати заповідь прабатькам людства. Знаючи, що люди ще не досягли досконалості й перебувають у періоді розвитку, Бог дав їм заповідь як умову, через яку міг передати Свою найціннішу, істинну любов людям — Своїм дітям.

Від початку істинна любов пізнається через досвід і усвідомлюється через глибоке переживання. Неможливо зрозуміти, що таке істинна любов, лише завдяки словам, книжкам або звичайній освіті. Її можна повністю пізнати тільки в житті.

Створені немовлятами, Адам і Єва мали вирости й досягти досконалості в своєму житті, пройшовши через стадії шімджон істинних дітей, шімджон істинних братів і сестер, шімджон істинного подружжя та шімджон істинних батьків. Відчувши Божу істинну любов на власному досвіді, ви станете ідеальною людиною, яка повністю втілила мету творення.

Людина прагне, щоб об’єкт її любові мав цінність у десятки мільйонів разів, а то й безмежно більшу, ніж вона сама. Так само й Бог бажає, щоб людина — об’єкт Його любові — стала істотою безмежної цінності. Коли людина досягає досконалості, в ній втілюються Божа природа й цінність — вона стає такою ж досконалою, як і Небесний Батько.

Хоча Бог є абсолютним, ідеал істинної любові не може бути здійснений Ним наодинці. Причина в тому, що ідеал любові обов’язково потребує об’єкта. Тут ми повинні зрозуміти, як початок і завершення істинної любові Бога та істинної любові людини пов’язані між собою. Що було б, якби Бог не встановив людину як абсолютний об’єкт Своєї істинної любові, а намагався здійснити початок і завершення Своєї любові іншим способом? У такому разі ідеали істинної любові Бога й людини мали б різну мотивацію, а отже, їхній напрям і мета неодмінно відрізнялися б. Тоді, щоб здійснити Свій ідеал любові, Бог мав би поставити об’єкт любові вищий за людину, а ідеал любові людини втратив би безпосередній зв’язок із Ним.

Істинне подружжя — це завершення абсолютного ідеалу любові Бога.

Бог, Який є Суб’єктом істинної любові, встановив людину як Свого обʼєкта-партнера цієї любові. Божий ідеал любові втілюється лише через людину. Метою Божого творіння є світ абсолютного ідеалу любові, де Бог і людина єдині в любові. Людина була створена як об’єкт найвищої й найкращої любові Бога. Саме тому серед усього творіння вона є унікальним об’єктом, що втілює Божу природу. Людина з’явилася перед невидимим Богом у видимому тілі. Досягнувши досконалості, вона стає храмом Бога — видимою субстанцією, у якій Бог завжди може перебувати, входячи в неї вільно й спокійно.

Загальний ідеал Божої абсолютної істинної любові реалізується через людину у вертикальних стосунках між батьками та дітьми.

На початку Бог створив Адама як Своє тіло. Адам — це син Бога й водночас субстанційний Бог. Далі, створивши Єву як партнерку Адама, Бог мав намір здійснити ідеал горизонтальної любові, тобто подружньої любові. Єва — це дочка Бога й водночас наречена, яка мала втілити Божий ідеал горизонтальної любові. Місце першого кохання досконалих Адама й Єви, які одружилися з Божого Благословення, є місцем, де Бог зустрічає Свою субстанційну наречену. Завдяки тому, що в місце, де ідеал подружньої любові Адама й Єви горизонтально приносить плоди, вертикально спускається й бере участь Божий ідеал абсолютної любові, Божа істинна любов і людська істинна любов починаються в одній точці, зосереджуються на початковому пункті вертикалі та горизонталі, в цій же точці приносять плід і досягають досконалості.

Творіння Бога було неминучим. Неможливо уявити творіння без мети. Єдина причина, через яку Богові було потрібне творіння, — це ідеал істинної любові. Від найпростішого й найнижчого створіння до людини — усе було створено в парах: суб’єкт і об’єкт, чоловіче й жіноче начало. Це було для того, щоб створити відносини пар на основі ідеалу любові. Ідеал любові в творінні не є окремим від вищого ідеалу любові Бога. Згідно з принципом творіння, абсолютна любов Бога вдосконалюється через досконалість любові між чоловіком і жінкою в людському світі. Саме тому Бог на початку створив одного чоловіка та одну жінку — Адама й Єву.

Згідно з Божою метою творення, Адам і Єва мали дотримуватися заповіді Бога, суб’єкта істинної любові, та досягти досконалості, ставши істинними людьми. Далі їм необхідно було стати істинним подружжям, об’єднаним через істинну любов Бога. І, зрештою, маючи дітей в істинній любові, жити щасливо як істинні батьки. Якби Адам і Єва досягли досконалості в істинній любові, вони здійснили б Боже бажання отримати субстанційне тіло. А досягнувши досконалості як істинне подружжя, вони здійснили б Божий ідеал абсолютної любові.

Коли Адам і Єва разом зі своїми дітьми добра стають істинними батьками, це якраз і є субстанційне встановлення Богом позиції вічних батьків. Примножуючи Своїх нащадків у людських поколіннях, Бог здійснює Свій ідеал заселення Царства Небесного на небі безмежною кількістю громадян.

Однак перші люди, Адам і Єва, впали в гріх. Коли їх вигнали з Едему, у них ще не було дітей. Неможливо уявити, щоб Бог, Який вигнав їх, пішов за ними за межі Едему та благословив їхній шлюб. Усе людство є нащадками вигнаних прабатьків, які розмножилися без жодного зв’язку з Божою любов’ю.

Досконалість людини можлива тоді, коли вона бере на себе відповідальність за любов

Шановні гості, пані та панове! Чи може гріхопадіння людства бути наслідком споживання плоду з дерева? Гріх Адама й Єви — це злочин перелюбу, що зрадив ідеал істинної любові Бога. Той факт, що Адамові та Єві належало дотримуватись заповіді, показує, що вони згрішили, будучи недосконалими, тобто під час періоду розвитку. Піддавшись спокусі архангела, символізованого змієм, Єва скоїла духовне гріхопадіння, а потім, спокусивши Адама, вони разом учинили фізичне гріхопадіння, передчасно зірвавши плід з дерева пізнання добра і зла у невідповідний час.

Єдиним злочином, який могли скоїти Адам і Єва, навіть ризикуючи життям, у первісному саду, де вони спілкувалися з Богом і радісно бавилися, міг бути злочин беззаконної любові. Перша любов прабатьків людства водночас мала стати втіленням досконалої любові Самого Бога, тому це обов’язково повинно було бути щасливим святом, сповненим радості й благословення — для Бога, для Адама й Єви, для всього Всесвіту та всієї історії. Це мало стати радісною церемонією, у якій любов, життя та родовід Бога беруть свій початок і закріплюються в людині.

Однак замість цього вони прикрили нижню частину своїх тіл та заховалися за деревами, тремтячи від страху. Порушивши Небесний закон, вони вступили в перелюбні стосунки, які створили основу для хибної любові, хибного життя та хибного родоводу. Усі нащадки грішних Адама й Єви, тобто всі люди, народжуються з первородним гріхом. Те, що людство відчуває конфлікт між душею та тілом, і те, що люди живуть у безладному суспільстві, де порушений порядок любові, всупереч прагненням первозданної душі, — усе це бере свій початок у гріхопадінні. Якщо розглядати все з позиції ідеалу любові, то в світі тварин і рослин усі стосунки любові існують лише з метою розмноження. Однак лише людина є винятком. Вона має свободу у подружній любові — це привілей, що робить її володарем усього творіння. Бог благословив людей, Своїх синів і дочок, щоб вони могли насолоджуватися безмежною радістю любові.

Істинна свобода, дозволена Богом, ґрунтується на відповідальності. Якби кожна людина в стосунках любові безвідповідально претендувала на свободу та практикувала її, яке б панувало безладдя й занепад! Досконалість людини, яка втілює найвеличніший ідеал любові, можлива лише за умови наявності в неї відповідальності за любов.

Цю відповідальність можна розглядати в трьох аспектах. По-перше, людина з вдячністю до Бога, Який дав їй свободу в любові, має відповідальність за допомогою самовиховання та самоконтролю стати вільним суб’єктом істинної любові. Відповідальність за любов людина бере на себе не через дію закону чи громадського контролю, а завдяки власному рішенню та самовладанню у вертикальних живих стосунках із Богом.

По-друге — це відповідальність перед партнером. Природно, що люди не хочуть ділити любов своєї половини з кимось третім. На відміну від вертикальної любові між батьками та дітьми, подружня горизонтальна любов, коли її ділять з кимось третім, повністю руйнується. Це відбувається тому, що втілення абсолютної єдності в любові між чоловіком і дружиною — це Принцип творення. Відповідальність у любові полягає в тому, щоб людина абсолютно жила заради своєї половини.

По-третє — це відповідальність любові перед дітьми. Джерелом гордості й щастя дітей є любов їхніх батьків. Діти прагнуть народитися через батьків, які єдині в істинній любові, і бути вихованими саме в такій любові. Найцінніша відповідальність батьків перед дітьми полягає не лише у зовнішньому вихованні, а в тому, щоб дати їм життєдайний елемент істинної любові, який допоможе духовно дозріти. Саме тому сім’я така важлива. Істинний шімджон дитини, шімджон брата чи сестри, шімджон подружжя та шімджон батьків можна повністю пережити лише через життєвий досвід в істинній сім’ї — і більше ніде.

Месія — це істинна людина, яка приходить, щоб прищепити сім’я нового життя

Якби Адам і Єва стали подружжям істинної любові, зосередженої на Богові, то Бог, згідно зі Своїм ідеалом, перебував би в тілі Адама як у власній субстанційній формі та через нього любив би Єву. Адам і Єва стали б Істинними Батьками, які втілюють сутність Бога, і стали б джерелом любові, життя та родоводу добра.

Однак через гріхопадіння Адам і Єва стали втіленням сатани, а також подружжям, батьками та предками зла. Їхній союз став коренем любові, життя та родоводу зла. Оскільки все людство бере свій початок від цього кореня, з моменту народження всі ми є нащадками сатани — перелюбника й Божого ворога — та успадкували родовід батьків зла.

Пані та панове! Наскільки великими мали бути Божі страждання, коли ідеал істинної любові був зруйнований гріхопадінням наших прабатьків? Бог виконує роботу зі спасіння, хоча люди, які мали бути Його дітьми, не знають свого первісного Батька й замість цього служать сатані. Оскільки Бог — абсолютна сутність, Його ідеал творіння також є абсолютним, тому в Нього не було іншого вибору, як здійснити сумну історію спасіння. Боже провидіння спасіння є провидінням відновлення, яке повертає втрачену мету творення на основі істинної любові. Тому провидіння спасіння є також провидінням відтворення.

З огляду на це, провидіння відновлення полягає в тому, щоб знайти сім’я людини — первісної дитини, яка завершить ідеал творення. Ми повинні очистити найбільш ненависні для Бога життя та родовід, що походять від хибної любові, перелюбника сатани. Питання полягає в тому, як народити Спасителя, Істинних Батьків, які є єдиними з Божою істинною любов’ю, життям і родоводом. Оскільки прабатьки людства не виконали своєї частки відповідальності, успадкували аморальний кровний зв’язок із сатаною та потрапили під його володарювання, Бог не може безпосередньо втрутитися й повернути їх до первісного стану. Бог не може з позиції добра безумовно прийняти або покарати людство, яке перейшло на бік злого архангела. Тому Він діяв за стратегією: спочатку встановити центральну особу як доброго архангела, дозволити їй прийняти перший удар і тим самим закласти умову танґам для повернення втраченого. Сатана завдає удару першим, але зрештою опиняється в положенні переможеного. Першу, другу та третю світові війни можна вважати прикладами: той, хто атакував першим, зазнав поразки.

Коли розглядати провидіння відновлення, важливою була основа співпраці між матір’ю та сином. Так було за часів Якова, Мойсея та Ісуса. Це пояснюється тим, що провидіння було спрямоване на відокремлення від сатанинського життя та роду, ґрунтуючись на співпраці між матір’ю, на яку покладалася відповідальність Єви — ініціаторки гріхопадіння, та другим сином у сім’ї.

Бог не може безпосередньо спілкуватися з першим сином, оскільки той пов'язаний узами прямої кровної спорідненості із сатаною, який внаслідок гріхопадіння заволодів людством. Бог відновлював кровний рід добра, спонукаючи другого сина, що представляв бік добра, створити для цього необхідні умови. Потім Бог ставив першого сина, який представляв бік зла, у становище підпорядкування другому синові.

У сім'ї Адама Бог здійснював Своє провидіння, спираючись на другого сина, Авеля, який мав підкорити собі першого сина, Каїна. Грішна Єва, як мати, могла б докласти зусиль, щоб налагодити дружні стосунки між двома братами. Але зрештою Каїн усе ж убив Авеля (Бут. 4:8), і виконання провидіння спасіння затягнулося.

Стандарт співпраці матері та сина існував ще за часів Ноя, але по-справжньому він реалізувався лише за часів Ревеки та Якова.

У гріхопадінні людини брали участь три істоти: Адам, Єва та архангел. Архангел спокусив Єву, скоївши духовне гріхопадіння, а потім грішна Єва спокусила Адама, вчинивши фізичне гріхопадіння. У результаті вони відвернулися від Бога, а грішний архангел став сатаною. Оскільки провидіння спасіння є провидінням відновлення, принцип відновлення полягає в тому, щоб іти протилежним на 180 градусів шляхом. Бог втратив Адама — володаря насіння істинної любові та істинного життя. Отже, Богові потрібно було знайти нового сина з насінням, вільним від звинувачень сатани. Подібно до того, як Адам був створений першим під час творення, провидіння відновлення, яке є провидінням відтворення, має спершу встановити сина, який не має нічого спільного з гріхопадінням. У цьому полягає суть месіанської ідеї. Месія — це істинна людина, яка приходить, щоб відкинути життя людей із грішним родоводом, що перебувають під владою сатани, й прищепити їм насіння нового життя. Месія приходить від Бога як другий Адам, який анулює всі гріхи, вчинені першим Адамом. Саме в цьому й полягає причина, чому Бог не може послати месію як надлюдину, яка лише творитиме чудеса.

Провидіння відновлення родоводу було зосереджене на Тамар

Щоб син народився на землі з насінням Божої любові та життя, передусім має бути мати. Вона не може народити таку дитину звичайним способом — народження має відбутися за формулою відновлення. Співпраця всіх матерів і синів у провидінні відновлення є підготовкою та умовою для того, щоб Син Божий міг народитися з насінням нового життя, вільного від звинувачень сатани. Створюючи умови для звільнення від нападів сатани та підпорядковуючи першого сина, який його представляє, мати й син відновлюють любов, життя та родовід, захоплені сатаною.

У Біблії є багато записів історії Божого провидіння, які важко зрозуміти. Ревека обдурила свого чоловіка Ісаака та старшого сина Ісава, допомігши молодшому синові Якову отримати благословення. Проте Бог продовжував благословляти їх, ставши на бік цієї матері та сина, хоча на перший погляд їхні дії здавалися несправедливими.

Каїн та Авель у родині Адама боролися поза материнською утробою. Їхня боротьба завершилася смертю Авеля, другого сина. Потім настала черга Якова. Завдяки заслугам багатьох святих людей, які з часів Авеля встановлювали умови танґам і приносили жертви, Яків зрештою піднявся до рівня, на якому сатана вперше захопив владу над людьми. Потім Якову довелося протистояти своєму братові-близнюку Ісаву. Біля річки Яббок Яків виконав умову духовної перемоги над ангелом. Здобувши перемогу над Ісавом, що займав положення архангела, Яків урешті отримав благословення як перший в історії переможець і був названий Ізраїлем. Але тоді йому вже було за сорок.

Сатана посіяв насіння хибної любові в утробі Єви, що породила порочне життя. Тож Богові потрібно було очистити від скверни материнську утробу, аби з неї міг народитися Божий син. Період очищення та відокремлення від сатани мав розпочатися під час зачаття й тривати до сорока років. Отже, хоч Яків і здобув перемогу, проте він не відповідав цим умовам. Великою матір’ю, яка взяла на себе відповідальність і виконала її, стала Тамар.

Вона вийшла заміж за Ера, старшого сина Юди, але Ер не був людиною, гідною Бога, і зрештою помер. За звичаєм того часу Юда віддав свого другого сина, Онана, Тамарі, щоб вона могла народити дитину. Але Онан знав, що ця дитина не належатиме йому, тому проливав свою сім’я на землю. Це було гріхом перед Богом, і Онан також помер.

Тоді Тамар захотіла вийти заміж за Шилу, третього сина Юди, але Юда не віддав його Тамар. Він вважав, що його двоє синів померли з її вини, і боявся, що Шила також помре, а їхній рід перерветься.

Тамар, бажаючи продовжити рід вибраного народу, переодяглася в повію та вступила в статеві зносини зі своїм свекром Юдою й зачала близнюків. Під час пологів рука одного з них, Зари, показалася з утроби, але його знову затягло всередину, і другий син, Фарез, народився першим, зайнявши становище первістка. Таким чином, в утробі матері відбувалася боротьба між першим і другим синами, і їхнє народження у зворотній послідовності відокремило їх від сатани. Це стало умовою відновлення утроби. Завдяки цій умові з’явилася можливість зачаття Месії в роді обраного народу — на основі, закладеній нацією Ізраїль, яка через дві тисячі років змогла б вистояти перед Римською імперією. Фундамент для національної перемоги було закладено там, де насіння Сина Божого могло знайти місце в підготовленому лоні матері, вільному від звинувачень сатани. На такій основі, в головному руслі Божого провидіння, з’явилася Свята Богоматір Марія.

Ісус — єдинородний Син, який міг безроздільно володіти першою Божою любов’ю

Марія, яка була заручена з Йосипом, отримала дивовижну звістку від архангела Гавриїла про те, що вона народить Месію (Лк. 1:31). У той час існував звичай: якщо незаміжня дівчина завагітніла, її прирікали на смерть. Та Марія прийняла Божу волю з абсолютною вірою, промовивши: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!»

Марія порадилася зі своїм родичем, шанованим первосвящеником Захарією. У домі Захарії його дружина Єлизавета силою Божою зачала Івана Хрестителя. Вона засвідчила зачаття Ісуса, промовивши до Марії: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний плід утроби Твоєї! І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?» (Лк. 1:42–43).

Таким чином, Марія, Захарія та Єлизавета стали першими, кому Бог сповістив про народження Месії. На них була покладена важлива місія — наслідувати Божу волю та віддано служити Ісусу. Захарія та його дружина прийняли Марію й залишили її в себе. Ісус був зачатий у домі Захарії.

Єлизавета та Марія були двоюрідними сестрами по материнській лінії. Однак з погляду Божого провидіння вони уособлювали старшу сестру (Каїна) і молодшу сестру (Авеля). У присутності Захарії Єлизавета допомогла Марії. Завдяки такій співпраці сім’я Захарії на національному рівні сплатила танґам за відсутність єдності між матір’ю і сином у Лії та Рахілі — у родині Якова (Бут. 29–30). Так відбулося зачаття Ісуса. Вперше в історії насіння Божого Сина — насіння, яке повинно було стати Істинним Батьком — оселилося в підготовленій материнській утробі, вільній від умов звинувачення сатани. Тому вперше на землі народився Єдинородний Син Бога — Володар першої Божої любові.

Марії довелося вчинити те, що було неприпустимим ані за тогочасним законом, ані з погляду здорового глузду. Усі троє — Марія, Єлизавета та Захарія — були духовно зворушені й мали беззастережно вірити та слідувати одкровенню від Бога, переконані, що це була Божа воля і бажання.

Незважаючи на те, що Божий Син народився на землі, Він потребував захисту, щоб безпечно зростати в сатанинському світі й виконати волю Бога. Бог очікував, що троє членів родини Захарії забезпечать для цього необхідну основу. Є багато моментів, які заслуговують на серйозну увагу, коли йдеться про те, як довго ці троє зберігали єдність, були віддані справі захисту Божого Сина та служіння Йому.

У Біблії сказано: „І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого“ (Луки 1:56). Однак там немає згадок про стосунки Марії, Єлизавети та Захарії після цього періоду. Відтоді в житті Марії та Ісуса починаються труднощі. Родина Захарії мала б захищати Ісуса до самого кінця.

Через деякий час Йосип дізнався, що Марія вагітна. Яким великим мав бути його шок у ту мить? Коли його кохана наречена повернулася вагітною після тримісячної відсутности, не маючи з ним жодних статевих стосунків, для Йосипа було природно запитати, чию дитину вона носить. А що було б, якби Марія відкрила всю правду? Це могло б поставити під загрозу весь рід. Тож вона сказала, що зачала від Святого Духа.

Вагітність Марії стала помітною, і про це дізналися люди довкола. Що сталося б, якби Йосип заявив, що не має до цього жодного стосунку? Йосип був праведним чоловіком, який вірив у Боже одкровення й захищав Марію, взявши на себе відповідальність за її вагітність. Завдяки цьому Марію, хоча й висміювали за зачаття під час заручин, але не побили камінням до смерті.

Йосип, який любив Марію, спочатку захищав її, однак у глибині душі відчував біль. Особливо важким для нього був внутрішній тягар, пов’язаний із запитаннями щодо батьківства Ісуса. Безсумнівно, з дорослішанням Ісуса їхні взаємини з Йосипом ставали дедалі відстороненішими, що часто призводило до сімейних конфліктів. Ісуса вважали позашлюбною дитиною, а позбавлений підтримки з боку родини Захарії й маючи непрості стосунки з Йосипом, він зростав у глибокій самоті шімджон.

Трирічний самотній шлях Ісуса

Ісус усвідомлював, що має йти шляхом Месії, і сумував через свою самотність і серйозні перешкоди на шляху до виконання Божої волі. Месія — Істинний Батько, і для здійснення своєї місії він мав зустріти свою істинну наречену. Ісус повинен був докорінно відновити хибну любов, через яку архангел підштовхнув Єву до гріхопадіння, яка зростала як сестра Адама.

Отже, Ісус, займаючи місце Адама як Божий Син, мав стати нареченим молодшої сестри того, хто перебував у позиції архангела. Його нареченою мала стати дочка Захарії — молодша сестра Івана Хрестителя. Щоб здійснити це у світі, яким править і володіє сатана, Ісусові був необхідний захисний фундамент, збудований на абсолютній вірі. Трагічно, що згодом було зруйноване будь-яке підґрунтя в його оточенні.

Усього цього не сталося б, якби Захарія та Єлизавета, отримавши Боже одкровення й духовну підтримку, зберегли ту абсолютну віру, яку мали на початку. Якби вони належно виконали свою відповідальність, Марія підтримувала б із ними зв’язок і після тримісячного перебування в їхньому домі. Родина Захарії була обрана Богом, щоб першою представляти землю, а також захищати, служити й свідчити про Ісуса як Месію навіть після його народження. Члени цієї родини мали не лише служити Ісусу як Сину Божому й Месії з найвищою відданістю, а й пізнати Божу волю через нього, щоб цілковито наслідувати її. Крім того, Іван Хреститель, народжений заради Ісуса, мав до кінця виконати свою місію: утверджувати серед своїх послідовників — тих, кого він закликав до покаяння — віру в Ісуса, через яку їм було уготоване спасіння.

Але, на жаль, Захарія, Єлизавета та Іван Хреститель лише свідчили про Ісуса як про Сина Божого, проте немає жодних свідчень, що вони служили Йому. Захарія, шанований священник, залишався осторонь, а Іван Хреститель також не підтримував із ним стосунків. Усе це значно ускладнювало шлях Ісуса й заважало людям слідувати за ним. Крім того, коли вони втратили віру, дивлячись на Ісуса лише з людської перспективи, вони не допомогли Йому знайти наречену, якої Він прагнув.

Наступне, над чим варто замислитися, — це вплив стосунків Марії та Йосипа на Ісуса. Марія мала через танґам відновити позицію Єви та Тамари, залишаючись зарученою з Йосипом. Проте з провіденційного погляду вони не повинні були ставати подружжям. Божий задум полягав у тому, щоб Марія та Йосип утримувалися від статевих стосунків як до народження Ісуса, так і після нього. Хоча Йосип продовжував любити Марію навіть після народження Ісуса, їй, мабуть, хотілося розлучитися з ним і виховувати Ісуса як Сина Божого. Але насправді цього було непросто досягти. Марія повторила помилку Єви, вступивши в статеві стосунки з Йосипом і народивши дітей, попри те, що її первісна душа застерігала її від цього. Це створило умови для вторгнення сатани в їхнє життя.

Внаслідок цього всі, окрім Ісуса, опинилися під владою сатани. Батько й мати Ісуса, брати типу Авеля (Іван Хреститель і його брати) та брати типу Каїна (діти Йосипа), які мали його захищати, всі стали на бік сатани.

Коли на людину нападає сатана, вона втрачає отриману духовну благодать і натхнення. Зникають упевненість і вдячність Богові. Тоді людина починає дивитися на все мирськими очима. Унаслідок цього Марія не змогла допомогти Ісусу в укладенні шлюбу, якого він прагнув, і навіть виступила проти нього. Це стало прямою причиною того, що Ісус не зміг одружитися, стати Істинним Батьком і був змушений піти хресним шляхом.

На весіллі в Кані Галілейській Ісус звернувся до Марії зі словами: «Що тобі, жоно, до Мене?» (Івана 2:4), докоряючи матері за те, що вона допомагала влаштовувати шлюб далекому родичеві, не переймаючись тим, щоб сприяти одруженню самого Ісуса. Адже саме це було найважливішою умовою провидіння. Так само й слова: «Хто Мати Моя? І хто браття Мої?» (Матвія 12:48) слід розуміти саме в цьому контексті.

Ісус зіткнувся з протидією з боку своєї матері Марії, Захарії, Єлисавети, а згодом — і Івана Хрестителя. Через це Він був змушений відмовитися від надії завершити свою місію під захистом рідних. Тому Ісус залишив дім у пошуках нової духовної основи, щоб заново розпочати провидіння відновлення.

Коли Ісус пішов із дому, йому не було куди податися. «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити» (Матвія 8:20), — з жалем промовив Він. Втративши основу на сімейному рівні, Ісус вирішив створити їй заміну. Так розпочався його трирічний шлях.

Провіденційна історія спасіння з погляду Принципу

Однак через те, що люди не довіряли Ісусу, а віра учнів ослабла, на нього напав сатана. Його надії не справдилися, і йому не залишалося нічого іншого, як піти хресним шляхом. Спочатку Ісус прийшов на землю як Месія, щоб благословити своїх учнів і все людство та побудувати вільне від гріха Царство Небесне. Проте через брак довіри до нього Ісус не отримав наречену, не став Істинним Батьком і, відповідно, не зміг завершити свою місію.

Тож він пообіцяв повернутися знову. Господь Другого Пришестя приходить, щоб довершити основу Божого провидіння відновлення, яку Ісус не зміг завершити. Іншими словами, він з’являється як сім’я первісної істинної дитини, щоб втілити ідеал творення та довершити ідеал Істинних Батьків — джерела істинної любові, істинного життя та істинного родоводу Бога. Він приходить на основі переможного провидіння, у якому Божа сторона здобувала перемогу аж до часів Ісуса. Спираючись на цей фундамент, утверджений ще до того, як Ісус досяг зрілості, Господь Другого Пришестя отримує наречену, яку Ісус не зміг знайти, стає Істинним Батьком і таким чином рятує все людство.

Отже, Істинні Батьки через нові шлюбні церемонії, що передають Божий родовід, прищеплюють усе людство до істинної любові, істинного життя та істинного родоводу Бога. Таким чином вони рятують людей як істинних особистостей і далі створюють істинні сім’ї для побудови Небесного Царства на землі. Саме тому Господь Другого Пришестя приходить у плоті, щоб встановити новий родовід — у цьому й полягає сутність міжнародних святих шлюбів.

Він сплачує танґам у сфері великої світової родини за те, що було втрачено в сім’ї Адама. Завдяки цьому здобуває три права, які мали досягти досконалості в Адамовій сім’ї: право істинного старшого сина, право істинних батьків і право істинного царя. Він перетворює землю на Царство Небесне, де володарює Бог, проводить реєстрацію в Царстві Небесному на Небі та входить в епоху царської влади як на землі, так і на Небі, центром якої є Бог. Таким чином Він знаходить об’єднаний світ перемоги, свободи й щастя та зустрічає Царство Небесне на землі й Царство Небесне на небі — втілення Божого ідеалу творення. Це — точка зору Принципу на провіденційну історію спасіння.

Я сподіваюся, що в майбутньому ви також отримаєте благословення на шлюб, яке принесе вам радість.

Шановні лідери цієї країни та поважні гості з країни й з-за кордону! Щиро дякую вам за присутність на сьогоднішньому святкуванні з нагоди відкриття Фонду «Вашингтон Таймс». Особливо щиро вітаю тих, хто був удостоєний першої нагороди цього Фонду за видатний внесок у суспільне життя. Дякую вам!